У 3 роки залізла високо на крислату яблуню і впала ниць. З тих пір зовсім не чує й ані слова не говорить. Все вказує очима, руками...
У самоті, мов перст, прожила свій вік на цьому білому грішному світі. Ніколи не знала справжнього кохання, щастя, радості, благополуччя. Завжди надіялася тільки на свої роботящі руки, на поміч Всевишнього, святих апостолів. Ніколи не прагнула обзавестися сім'єю, синочками, доньками. В німотній одинокості минуло цілих 100 літ.
Правду кажуть: Господь любить злиденних, кволих, немічних. І це так! Саме Всевишній завжди був прихильним до бабки Ганни, до її негараздів, надавав моці, терпіння, сили духу, бадьорості. За своє довге життя бабця косила, садила, пряла, вишивала "хрестиком", а також смачно готувала всілякі верховинські страви. І ніколи не нарікала на злу мачуху-долю...
Ганна Іванівна Рішко надто спокійно сприйняла візит голови Тячівської РДА Михайла Селевера, депутата обласної ради Олега Палінкаша, коли вони прийшли привітати її з красним 100-літнім ювілеєм. Поважні гості тепло поздоровили бабцю Ганну, побажали міцного здоров'я, всіх земних гараздів, подарували кольоровий телевізор, букет запашних троянд.
...А ще бабці Ганні було вперше вручено... новенький український паспорт. Вона все життя прожила з куценькою пожовклою від часу "совєтскою справкою", виданою Бедевлянською сільрадою, яку зберігає під "папірчиком".
Іван КОСТЕВИЧ