Квасово: Українська скеля в угорському морі

Печатка с. Квасово 1904-року

Мало хто знає, що це один з найдавніших населених пунктів Закарпаття, в якому є свій середньовічний замок і феодальний палац, унікальна пам'ятка природи – урочище Оток, багаті поклади корисних копалин, кілька десятків археологічних пам'яток та великий краєзнавчий музей. Але феномен Квасова перш за все в його людях, адже квасівці, всупереч усім законам, знаходячись століттями в угорському етнічному середовищі, не засимілювалися, а зберегли етнос, мову  і віру своїх пред¬ків до наших днів. Ба більше того – у них навіть політичні уподобання відрізняються від таких у сусідів-угорців (Квасово чи не єдине село  Берегів¬ського району, де на останніх президентських виборах переміг не чинний президент, а Юлія Тимошенко). Отже, Квасово і квасівці заслуговують на те, щоб про них знали не тільки в районі чи області, але і за їх межами.

КОАЗОУ – КОВАСОУ – КВАСОВО

Назва села вперше згадується у латиномовній грамоті варадинської капітули від 24 червня  1295 року (насправді в ній згадуються і події більш раннього часу – 1270–1272) у формі "Коазоу". Пізніше викристалізувалася у "Ковасоу або Ковазоу". Так називали й називають село угорці. Місцеве українське населення користується натомість назвою "Квасово", яка стала офі¬ційною з чехословацьких часів. Розгадати таємницю назви села намагався не один вчений. Відомий закарпатський краєзнавець Тиводар Легоцький писав, що село отримало назву від кремінних скель у його околицях. По-угорськи кремінь – "ково". Однак у Квасові немає кременю. Тож ця версія відпадає. Геолог Ерік Лазаренко пов'язував назву села з квасцями, які вироблялися тут давно на квасцьовому заводі. Але цей завод був збудований тільки у 1809 році (знаходився на початку села в урочищі Біла глина; там донині можна побачити відходи виробництва заводу), а село існувало, як мінімум, з XIII ст. Отже, це пояснення теж відпадає. На думку мовознавців, в основі назви села є слов'янське слово "квас", з якого виникла пізніше угорська форма "Ковас". Подібні назви є, наприклад, в Чехії – "Квасов", та Росії – "Квасов". Поки що неясно, як конкретно виникла назва. Достеменно відомо лише, що це давня слов'янська назва.

ОТОК

Квасово хоч і розташоване на низовині, його околиці, між тим, багато в чому нагадують гірський пейзаж. Село сформувалося бі¬ля підніжжя невисокої скелястої гірки в долині потока Великий Ярок. Майже з усіх бо¬ків воно оточене гірками й пагорбами, які порослі дубовими й буковими лісами або являють собою пасовище чи угіддя жителів села. Безпосередньо біля села протікає повноводна Боржава, за якою, аж до шаланської гори Гелмец, тягнеться майже пласка рівнина. Саме на цій  рівнині, північніше села, у межиріччі Великої і Ма¬лої Боржави, знаходиться ботанічна пам'ятка загальнодержавного  значення – урочище Оток. Природний заповідник було створено у 1975 році на площі 52 гектари. Тут охороняються залишки рівнинних дібров з дубовими пралісами та різ¬номанітними рід¬кісними травами: біло¬цвіт весняний, білоцвіт літній, конвалія звичайна тощо. Перша згадка про це урочище датується ще 1295 роком. На початку XV ст. за землі Отока судився знаменитий подільський князь Федір Корятович і шаланські дворяни.  Не виключно, що окремі з дубів, які росли в тутешніх лісах донедавна, у "молодості" були свідками цього процесу. На жаль, на початку 2000 років в Отоку почали вирубувати величезні прадуби, руйнуючи тим самим уні¬кальну ботанічну пам'ятку.

КАОЛІН

Територія й околиці Квасова – рівнина, гори, пагорби – утворилися мільйони років тому. Сьогодні важко уявити, що понад 20 млн. років тому на місці Квасівських гір було дно моря і що між 16 і 11 млн. років тому тут діяли потужні вулкани. Згодом вулканічна діяльність припинилася й уся площа почала підніматися. Час і клімат зробили своє, і гори набрали сучасних обрисів. Близько 2 млн. років тому біля підніжжя гір з'явилася і річка Боржава. Серед вулканічних порід були й ріолітові  лави, кварцити тощо. Під дією води, вулканічних розчинів, повітря частина вулканічних порід розклалася, і на їхньому місці утворилася переважно біла тугоплавка глина – каолін (названа за гірським хребтом Као-Лін в Китаї). Квасово здавна славилося своїми покладами каоліну, який вивозили навіть у Відень. На західній околиці села ще й сьогодні в городах трапляються провалля на місці колишніх каолінових шахт, які діяли тут у довоєнний час. Пізніше каолін добували відкритим способом, але його запаси поступово вичерпалися. Крім каоліну геологи відкрили в Квасівських горах також поклади золота та деяких інших металів. Проте приклад Мужіївського  золотого рудника показує, що добувати золото рентабельно, не завдаючи  довкіллю й людям шкоди, не можна.

НЕАНДЕРТАЛЬЦІ З ВЕЛИКОЇ КУРІЇ

Зручне місцерозташування й чудові природні умови Квасова і його околиць приваблювали сюди людей з найдавніших часів. Археологічні дослідження показали, що на території села і пагорбах, що його оточують, існувало кілька десятків стоянок, поселень, майстерень. Найдавніші з них

Глиняний черпак бронзового віку. 3300 років

зафіксовані в урочищі Велика Курія. На одній із стоянок знайдено кам'яну зброю і знаряддя праці так званої неандертальської  людини, яка жила тут 70–50 тис. років тому. В урочищі Госсу Гедь зафіксовано поселення перших землеробів і скотарів, якому близько 8 тис. років. Особливо інтенсивно була заселена територія сучасного села у бронзовому віці, близько 3500–3300 рр. до н.е. З цього часу відомо, як мінімум, три поселення й два скарби бронзових предметів: бойових сокир, вістрів списів, серпів, браслетів тощо. Не припинялося тут життя і в залізному  віці (VIII–I ст.ст. до н.е.). У XIX ст. у Квасові був знайдений скарб срібних кельтських монет III ст. до н.е. У римський час (III–IV ст.) Квасово перетворюється на потужний центр з виробництва кам'яних  ротаційних жорен. Зрештою у VIII–IX ст.ст. на схилах Замкової гори і біля її підніжжя, аж до сучасної церкви, виникає слов'янське поселення, мешканці якого, очевидно, і залишили по собі пізнішу назву села "Квасов".

КВАСІВСЬКИЙ ЗАМОК

Із 9 відомих за письмовими джерелами кам'яних середньовічних замків Закарпаття один знаходиться в Квасові. Він розташований на вершині гори, неподалік місця, де потік Великий Ярок впадає в річку Боржаву. Квасівці називають це місце "Город". Перша письмова згадка про замок належить до XV ст., але, судячи з його форми, він існував раніше. Замок складається з двох частин: круглої кам'яної вежі – донжона і добудованого до неї пізніше трикутника. Його власниками тривалий час була родина Мотучиної або Мотузної. В середині XVI ст., коли Угорське королівство розпалося на три частини й почалися міжусобиці, власник Квасівського замку Пал Мотузної і його найманці почали спустошувати маєтки своїх противників. На численні скарги угорський парламент у 1563 році прийняв спеціальний закон про Квасівський замок, яким доручив головнокомандувачу цісарських військ у цій частині держави вивчити питання замку у Квасові  і при необхідності зруйнувати його. Але до цього дійшло тільки в лютому 1665 року, коли знаменитий полководець цісаря Фердинанда, Лазаріус Швенді, захопив і зруйнував Квасівський замок. З того часу його руїни стоять порослі кущами й зарослі мохом, надаючи селу романтичного вигляду. Уже в XVII ст. біля замку була збудована панська курія (садиба), яка в зміненій формі збереглася донині. Саме тут жила відома за квасівськими переказами Поганка.

УРБАРІЙ МАРІЇ ТЕРЕЗІЇ

Найбільше цікавить ква¬сівців, як і жителів інших сіл, хто вони такі, звідки родом, коли з'явилися у селі?  У цьому відношенні мешканцям Квасова пощастило, адже збереглися документи, які з точністю до одного десятка років можуть показати прихід їхніх предків і навіть вказують прізвища перших квасівців. Хоч Квасово древнє поселення, але його сучасні мешканці прибули сюди лише в середині XVIII ст. Після війни Ференца Рокоці II багато сіл у тодішньому Березькому комітаті спорожніло, їх довелося заселяти заново. Так було і з Квасовом. На 1750 рік там жило всього чотири сім'ї, а місцева греко-католицька  дерев'яна церква  знаходилася в занедбаному стані, бо вірники покинули її. Згідно з урбаріальним листом Квасова за 1773 рік, його першим пунктом, село довго було  порожнє і тільки у 1760–1763 роках почало заново заселятися переважно українцями з нинішніх Іршавського та Мукачівського районів. Частину жителів складали угорці,  але вони з цього часу завжди були у меншості. Оселившись у Квасові, його нові мешканці відновили греко-католицьку церкву, а в 1894–95 роках збудували собі нову, кам'яну, яка донині є головним  духовним осередком села.

Незважаючи на невелику кількість (за переписом 2001 року у селі проживало 899 чоловік, з яких 95% складали українці), квасівці міцно тримаються свого коріння, зберігаючи дух предків, ось уже чверть тисячоліття.

Йосип КОБАЛЬ, кандидат історичних наук,  уродженець с. Квасово

Теги: Квасово

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати