СВЯТА ПОКРОВА

Існує переказ, що після зруйнування Запорізької Січі царизмом у 1775 році козаки, що пішли за Дунай під  ласку турецького султана, у еміграцію, взяли із собою і образ Пресвятої Покрови.

В побуті села Покрова – це був сезон сватання та весіль, а тому дівки, яким надокучило дівувати, молилися: „Свята Мати, Покровителько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою".

На Поділлі дівчата говорили: „Свята Мати, Покровонько, завий мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу!"

Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як із півдня – то тепла.

Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в роки Другої світової війни, теж обрала собі свято Покрови, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.
В.Скуратівський відзначає, що з Покрови починалися вечорниці, котрі тривали до Великодня, і весілля, які тривали до пилипівських заговин. Це була пора наймасовіших шлюбів. Тому й казали: „Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а як прийде Покрова –  зареве дівка, як корова". Покрова породила чимало й прислів'їв.

До Покрови думай про пашу корові.
Хто лежить до Покрову, той продасть усі корови.
Минула Покрова – з'їла полудень корова.
По Покрові і слід по корові.
По Покрові – то і по теплові.
Настали жнива – лежить баба нежива, а прийшла Покрова – стала баба здорова.
Прийшла Покрова – зосталася здорова.
Недалеко до Покрови – ще сіна накошу, а прийшла Покрова – заніміла мова.
Покрова всю землю покриває листям або снігом.
Прийшла Покрова – всохла діброва.
Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома.
Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат – шлюбним вінцем.
Прийшла Покрова – заревіла дівка, як корова.

М. Тиводар відмічає, що до свята Покрови повністю мав бути зібраний урожай з полів. . Із цього дня худоба вільно випасалась на всіх грунтах.
 
Ю. Чорі прекрасно описав, як відзначають це церковно-релігійне свято у південно-західній частині нашого краю. У цей день по церквах відправляються святкові богослужіння, звучать проповіді, а в деяких селах – це храмове свято, на яке з'їжджаються родичі, знайомі з інших сіл. Покрови – це не тільки релігійне свято, але й своєрідний осінній орієнтир, яким користувалися сільські хлібороби у своєму буденному житті. До Покрови необхідно впоратись з городніми та польовими роботами. Треба було завершити посів озимих та викосити всі отави. Після цього свята припиняли вигін худоби на толоку. Були зігнані до свята і отари з полонин.

Сільські мешканці спішили зібрати до морозів помідори (парадички), перець, буряк, капусту і засолити на зиму. Картоплю вибирали засухо, поки не пішли дощі. Викопану бульбу сортували: дрібну, що для худоби, – в один кошик (кошар), середню, для посадки, – в другий, а велику – в третій.

Виноградарство і виноробство здавна властиве для низинних районів нашого краю. Не було такого господаря,  котрий би не вирощував виноград. „Є куму винограду – маєш відраду", – казали. Збирати виноград йшли всі – як дорослі, так і діти.  А вдома, вже встановивши прес під прикриттям – на гумні чи в сінях, дробили виноград на ручному млинці й давили сік. Вино робили тільки з чистого соку, без води і домішків цукру. І воно ніколи не прокисало. Кожному хотілось зачерпнути горнятко і покуштувати. Видавлений жмих давали худобі або з нього виробляли горілку.

До Покрови потрібно було зібрати й фрукти в саду. Здорові яблука і груші відкладали в сіно на зиму, інші сушили в печах або сушарках. М'ясисті сливи-угорки (бистрицькі, бистриці) сушили бо варили з них повидло (леквар). Падалиці й несортові сливи збирали в бочки й робили сливовицю.

У полі збирали також кукурудзу, дині, квасолю, соняшники і привозили додому.  Всією родиною лущили вечорами. Господарям допомагали сусіди та молодь. Господар пригощав горіхами, медом, печивом. На вечорницях розповідали цікаві історії, бувальщин, жартували.

Ю. Чорі відмічає, що по Покровах крім вечорниць був поширений традиційний обряд – весілля. По хатах, де були дівчата на виданні, починались світанки, заручини. В деяких хатах плели вінки та пекли верченик (крученик), готувалися до весілля.
Наші предки раніше ніколи не робили весілля навесні чи влітку, а тільки восени й взимку, коли врожай був зібраний. І імена вибирали дітям відповідно до церковного уставу, тобто називали на честь святих, у дні яких вони народилися. Дотримувалися християнських принципів.

Відповідно до народного повір'я, Свята Покрова вважалася захисницею дівчат. І вони чекали на це свято, думаючи про заміжжя і просячи в думці: „Покровонько, накрий мені головоньку".

Ілля Грибанич, етнограф Закарпатського краєзнавчого музею

Теги: Покрова, Богородиця, козаки,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати