Михайло Іваниця: «До Ставного час. До матері...»

З цікавим співрозмовником, одним із тренерів футбольного клубу "Закарпаття", наша розмова.

 

- Спасибі за щирі поздоровлення, вони бо, як і вітання представників влади, колег, ветеранів футболу Великоберезнянщини мені особливо припали до душі. Бо надто люблю рідну Верховину, батьківську домівку, односельчан. Як лишень випадає нагода, сідаю у потяг – і до Ставного...

 

Що ж до ювілею, тут надійними помічниками завше найрідніші – дружина Анна, доньки Мар"яна та Світлана. Тому й не заважали особливо клопотами футбольним пристрастям – інколи гарним, а часом і серцю ранимим.

 

- Народився і виріс у Ставному. Батько, корінний ставненець, все життя водив поїзди. Шкода, що лишень добрий спомин про нього зостався. Відійшов у вічність...

 

Завжди телефоную матері, колишній мешканці мальовничого села Завосино, навідуюсь до неї з гостинцями. Брат Василь, теж свого часу непогано грав у футбол, із сім"єю нині проживає у Лузі. Як стрічаємось – ненарозмовляємось про життя-буття.

 

- Тут здобував середню освіту. З хлопцями-однокласниками залюбки ганяли м"яча, як випадала нагода. А любов до футболу прищепив нам вчитель фізкультури Юрій Андрійович Пацкань. Відтак добрим наставником був для мене великий шанувальник і пропагандист футболу Іван Дмитрович Дуб. А починав серйозний футбол у сільській команді "Верховина", яка доволі успішно виступала на районних першостях.

 

- Так уже сталося, що мою гру випала нагода подивитися тренеру другої Ужгородської ДЮСШ Олександру Філіпу. Він і запропонував навчатися у нього. До слова, Олександр Філіп і нині плідно працює з обдарованими учнями, допомагає опановувати ази футболу.

 

У 1979 році тренер "Говерли" Іштван Шандор запросив мене у колектив майстрів закарпатського футболу півзахисником основного складу. Відтак – служба в армії, спортрота у Львові. І знову, рідна вже, "Говерла".

 

Із 1982 року став захищати спортивну честь сумського "Фрунзенця". Там і вступив на економічний факультет Сумського інституту народного господарства. Невдовзі – повернення на Закарпатті. Але ненадовго. Спортивна доля повела у кіровоградську "Зірку". Відпрацював півзахисником з 1985-го до 1988 року.

 

- Ще й як! Після кіровоградської "Зірки", різного ступеня травмувань із задоволенням прийняв пропозицію займатися тренерською роботою в Ужгородській ДЮСШ "Трудові резерви". І рідні, як кажуть, пенати, та й сім"єю надто дорожив.

 

У 1992 році головний тренер "Закарпаття" Юрій Чирков дав мені "зелене світло" на посаду помічника тренера клубу. Й понині працюю у штабі тренерського колективу команди "Закарпаття".

 

- Завжди добрі стосунки мав з Юрієм Калітвинцевим, Сергієм Шматоваленком, Матвієм Бобалем, Іваном Шангіним, Віктором Ряшком, Василем Турянчиком, Петром Кутликом.

До слова, із Юрієм Калитвинцевим, Віктором Рішком та Петром Кутликом тричі виводили "Закарпаття" у вищу футбольну лігу України. Радий, що є і мій скромний тренерський внесок у незаперечний успіх "Закарпаття" в іграх сезону 2008-2009 року, коли вибороли право виступати у прем"єр-лізі чемпіонату України з футболу.

 

- І зустрічаюсь, і мобілкою зізвонююся з багатьма, хоча бажання бачитися з усіма нездійсненне. Хтось виїхав із Закарпаття й України, а з кимось така нагода не випадає. Зате у вільну часину, а їх, зрозумійте, замало, не раз згадую Миколу Шевченка, Івана Буловчака, Івана Шіпоша, Володимира Комана, Валерія Кича, Сергія Ігнатка, Івана Каганця, Віталія Гунтея, Юрія Цибика, Ігоря Цьому, Віктора Долгирєва, Володимира Малакеєва... Часто веду розмови з головою районної ради Василем Канюком.

 

Радо спілкуюсь, коли навідують до Ставного, з футболістами-односельцями Василем Хитою, Юрієм та Михайлом Рейпашіями, Василем Уличем, Юрієм Малешом, Василем Банясом, Іваном Андрикуличем...

 

Хай вибачать ті, кого призабув. Пам"ять, роки бо дають себе взнаки.

 

- Закарпаття – традиційно край футбольний, не виняток і Великоберезнянщина. Та певні й зрозумілі фінансові труднощі дещо гальмують спортивні розбудови взагалі, а тим паче футбольні. Та знаю й вірю, що Ужанська долина виховає і дасть путівку у життя не одному здібному краянину. Уже встигли позитивно про себе заявити в області великоберезняни Віктор Сіка та Семен Каганець – син мого давнього товариша. Останній нині випробовує свої сили, виступаючи за основний склад ФК "Середнє", у чемпіонаті Закарпаття. До Семена вже всерйоз приглядаються й фахівці інших клубних команд. Переконаний, що здібні хлопці є і в інших населених пунктах. Важливо своєчасно виявити талант, а вже потім з ним ретельно працювати...

 

- Це добре, щи при місцевій ДЮСШ діє відділення футболу. Знаю і те, що його вихованці вдало виступають в чемпіонаті Великоберезнянщини, представляючи ту чи іншу команду. Популяризують футбол і у навчальних закладах вчителі фізичного виховання. А Федерацію футболу Великоберезнянщини очолює вмілий фахівець – ветеран Віталій Гунтей. Добрі наміри й поривання приносили б куди ефективніші результати, якби малися достатні фінансові ресурси, сучаснішою була б матеріальна база. Та попри усі негаразди щорічно у районі проводяться весняні кубкові змагання з футболу, чемпіонат Великоберезнянщини з цього виду спорту. І нехай не вистачає коштів, все ж футбольні перегони ніхто не відміняє. Цього не станеться ще й тому, що футбольними справами тут опікується голова районної ради Василь Канюк, до цього закликає і керівників органів місцевого самоврядування.

 

- Добре знався з Віктором Пасулько, гравцем "Говерли", "Чорноморця", московського "Спартака". Нині він успішно займається тренерською роботою у Німеччині. Не пориваю зв"язків з Іваном Яремчуком, Василем Рацом, Михайлом Ловскою, Йосипом Микуланинцем, Матвієм Бобалем.

 

Безмежно щасливий успіхами своїх вихованців – мукачівця Василя Кобина із донецького "Шахтаря", члена збірної України з футболу, Михайла Кополовця з львівських "Карпат", Олександра Надя та Владислава Микуляка з ФК "Закарпаття", земляка із Загорба Володимира Корнутяка із "Берегвідейка"...

 

- Знаєте, готувати до майбутніх перемог та успіхів будь-якого спортсмена слід, а це не секрет, ще змалку. І не лише популярно доносити у юні душі ази майстерності, а й запалити у їхніх серцях іскринку змагальності, віри у власні можливості, готовність вести безкомпромісну боротьбу за титули, призи, перемоги.

 

Мені вдалося в цьому плані провести два футбольні турніри серед юнаків 1994-1995 років народження. На черзі новий, ще значиміший. Ви б бачили, якою радістю переповнені серця цих юних дарувань, з яким ентузіазмом і прагненням до перемоги виходять вони на поле!

 

Словом, з молоддю треба працювати. Щоденно, щогодинно. І тоді обов"язково у нас будуть віднайдені таланти, а на футбольних небосхилах запалають нові, яскраві зірки...

 

- Моє кредо – порядність, чесність і працелюбність багатьом видається дещо декларативним, можливо і не завжди відповідає канонам сьогодення, але його прагну дотримуватись повсякчас: у тренерській роботі, у взаємовідносинах з колегами, у життєвих буднях. А мрію маю конкретну і цілком здійсненну: щоб районна футбольна команда нарешті приймала участь у першостях Закарпаття. Для цього у великоберезнян є і бажання, і воля. А майстерність, звісно, набудеться...