На Великоберезнянщині пройшла експедиція по місцях військових поховань

8-10 жовтня 2010 року членами Військово-історичного клубу «Бескиди» (Гуменне, Словаччина) проведено експедицію з метою дослідження військових поховань, розташованих на території Великоберезнянського району.

На Великоберезнянщині пройшла експедиція по місцях військових поховань

Вона здійснювалася у співпраці з Ужанським національним природним парком і Великоберезнянською Агенцією регіонального розвитку та європейської інтеграції.
Mета акції – польові дослідження стану військових кладовищ часів Першої світової війни в районі, який у 1919-1939 рр. входив до складу Чехословаччини (Підкарпатська Русь) та був і є безпосереднім сусідом сьогоднішнього округу Снина (Словаччина).

Великоберезнянщина – один із небагатьох районів колишньої Підкарпатської Русі, в якому безпосередньо відбувались бої під час Першої світової війни між австро-угорськими та російськими арміями. З військового погляду тут знаходиться стратегічно важливий Ужоцький перевал (889 м. над рівнем моря), за який воювали вже у 1914 році. За матеріалами Івана Гонла (Uzocky prusmyk (1914-15), Dr. Ivan Honl, Praha 1935), у вересні 1914 року австро-угорські війська під натиском росіян відійшли за річку Сян. Російські ж війська тоді оволоділи всім Карпатським хребтом – від Ужоцького до Яблуницького (Ясинівського) перевалів. Після контратаки австро-угорців 5 жовтня 1914р. росіяни втратили Ужоцький перевал, але 17 листопада 1914-го  знову його завоювали.
У наступні дні австро-угорська армія здійснює атаки для завоювання перевалу. Це їй вдалося 3 грудня 1914 року, але лише  на якихось 20 годин.

Знову підготовлену атаку австро-угорські війська розпочали на католицьке Різдво: їм вдалося заволодіти перевалом 25 грудня 1914 року. Тільки тиждень австро-угорські війська утримували його у своїх руках, оскільки 1 січня 1915 р. російські війська знову захопили Ужоцький перевал і підійшли майже до Заброді.

Бойові дії в наступному 1915 році були не менш важкими. Російські війська перейшли Карпатський гребінь і бої перемістились до долини Стужиці та перевалу Бескид біля Лубні. Фронт у квітні-травні 1915 року встановився на лінії с. Збой (Словаччина) – хребет Стінка – с. Стужиця – г. Черемха. Тоді ж відбувалися найбільші бої за стратегічно важливу вершину – гору Черемху (1133 м над рівнем моря), що розташована неподалік села Загорб. Окрім цих тяжких боїв, запам'яталась і смерть російського генерал-майора Миколи Миколайовича Мірбаха (†22.4. 1915) в селі Збой під час його інспекційної поїздки до села Стара Стужиця.

СТВОРЕННЯ ТА ДОГЛЯД ЗА ВІЙСЬКОВИМИ КЛАДОВИЩАМИ

Серед жертв Першої світової війни у Великоберезнянському районі було і мирне населення. Наприклад, 26 жовтня 1914 року в Кострині публічно страчені чотири місцеві жителі за ймовірну підтримку і солідарність з російськими військами.

На фронті під час боїв померлих воїнів нашвидкуруч хоронили поблизу місць бойових дій, поранених чи хворих направляли на лікування. У тилу найбільше солдатів поховано в Ужгороді –  4597, з яких 1003 – на гарнізонному кладовищі, 3535 – на  кладовищі поряд із залізничною станцією і 59 – на єврейському кладовищі.

Найвідомішим військовим похованням на цьому відрізку карпатського фронту була могила полковника Михайла Чермака (†01. 01. 1915) (Csermak Mihaly), який став героєм Ужоцького перевалу. Загинув він у битві за Ужоцький перевал і був похований тут же в неглибокій могилі. Однак, Ужоцький перевал здобули росіяни і їх командир –  полковник Максимов –  наказав, аби тіло М. Чермака перенесли до села Волосянка, де його з усіма почестями і перепоховали. Після того, як Волосянку знову завоювали австро-угорські війська, його могила була гідно впорядкована. Члени сім'ї попросили перенести останки полковника до його рідного міста Байя в Угорщині, для перепоховання з великою помпезністю 7 серпня 1915 року на цвинтарі Ровкуш. (http://bek.vkmkbaja.hu/banati/csermak.htm).

Після відступу росіян австро-угорська армія розпочала  ексгумацію останків й створення військових кладовищ і в цьому районі. Ми знаємо, що тут працювала похоронна команда номер 7, розташована в Ужку (K.u.K Kriegsgraber Kom. N7 UZSOK). Вона створила військові кладовища в селах Ужок, Волосянка, Лубня, Загорб, Жорнава та Ставне. Основну увагу приділяли будівництву монументальних кладовищ на Ужоцькому перевалі, у Волосянці на Кремянці і у Волосянці на Дуранці. Щось подібне вдалось закласти при створенні високогірного військового кладовища безпосередньо на вершині гори Черемха на висоті 1133м над рівнем моря. Менше уваги приділено організації військових кладовищ в Лубні (Менчів) та в Ставному (Ділок). Діяльність команди, ймовірно, перервано подіями, пов'язаними з розпадом Австро-Угорщини у 1918 році. Свідчить про це той факт, що кладовище в Ставному – Ділок залишилось  незавершеним, було багато зруйнованих могил в навколишніх лісах Черемхи та Студниці. Залишився незавершеним і монументальний військовий цвинтар на Ужоцькому перевалі, де планувалося встановити пам'ятник у вигляді австро-угорського воїна. Ми не знаємо, чи поховальна команда з Ужка діяла і в околицях Великого Березного. Там було побудовано лише одне монументальне військове кладовище. 

Питанням військових кладовищ приділяла належну увагу новостворена Чехословацька Республіка, частиною якої і став сьогоднішній Великоберезнянський район. Тоді, згідно з рішеннями  Паризької мирної конференції 1919 року, він був розділений демаркаційною лінією, яка проходила вздовж річки Уж і розділяла підкарпаторуську та словацьку території. Перед початком робіт з догляду за кладовищами та з ексгумації солдатів проведено їх інвентаризацію жандармськими відділеннями. Найбільш критична ситуація в районі була в окрузі Жандармського відділення села Ставне, про що свідчить доповідь Інспекції з військових поховань у Кошицях в 1922 році: "Цей інспектований район був найбільш постраждалий, тут відбулися важкі бої, близько 7 разів місцевість піддалась вторгненню російської армії. Воїни, які тут загинули, були поховані російськими солдатами і місцевим населенням без будь яких записів. Воїни, поховані австрійсь кою армією, вносились в списки, які зараз знаходяться в Кошицях.

Із розповідей місцевого корінного населення (про нижченаведене немає достатньо відомостей і тому не можна цим свідченням довіряти повністю), у цьому районі загинуло близько 40-80 тисяч воїнів, із них на горі Черемсі могло бути поховано від 20 до 60 тисяч. Можна припустити, що ця інформація є достовірною, оскільки там є масові поховання (від 500 до 5000 похованих).
Гора Черемха розташована на чехословацько-польському кордоні, який ще на сьогоднішній день остаточно не демаркований, тому вважається, що близько половини  цих поховань тепер розміщені вже на польській стороні. Відомості про ці окремі чи братські могили відсутні повністю і неможливо з'ясувати, які солдати тут поховані.

У 1923 році розпочались розкопки та ексгумація останків воїнів на території Великоберезнянського району, здійснювані місцевим відділенням жандармерії згідно з інструкцією Міністерства національної оборони. Відділення жандармерії в Ужку провело ексгумацію п'яти воїнів, чиї останки знаходились в окремих могилах біля братської могили, де поховано 110 солдатів на сільському цвинтарі біля дерев'яної церкви. Серед ексгумованих останків воїнів був і Йозеф Свобода (36 піхотний полк), який загинув 22 травня 1919 року, ймовірно, при створенні  східних кордонів Чехословаччини.

В округах відділень жандармерії Волосянки, Лютої та Чорноголови в загальному ексгумовано 48 останків воїнів. Солдати з номерами могил від 1 до 10 поховані на сільському кладовищі в Лютій, з номерами від 11 до 20 – на сільському кладовищі в Тихому, з номерами від 21 по 29 – на  сільському кладовищі у Вишці, з номерами від 30 до 37 – на кладовищах в селах Чорноголова і Смерекова, з номерами 38 до 48 – на  хребті гори Студниця над селом Вишка. Для цих ексгумованих могил, крім поховання на хребті гори Студниця, були створені військові ділянки (відділення) на сільських кладовищах. Аналогічний підхід до створення військових ділянок (відділень) на цивільних кладовищах був обраний в округах відділень жандармерії Великого Березного та Кострино.

Інший підхід до поховань обраний в округах відділень жандармерії сіл Ставне та Жорнава, де існували військові кладовища в Ставному - на Ділку, в Загорбі – на горі Черемсі,  в Лубні – на висоті Менчів. Сюди перенесли ексгумовані останки вояків з околиць сіл Стара Стужиця, Нова Стужиця, Жорнави, Ставного, Загорба і Лубні. Так вони набули  практично остаточного вигляду. Точна кількість похованих там воїнів невідома, оскільки жоден із статистичних звітів з цих відділень за 1924 рік не містив числа похованих.

Згодом кладовища обгородили дерев'яними стовпчиками, колючим дротом та парканом з вхідними воротами. Посередині кладовища встановили центральний дерев'яний хрест, на могилах - надгробні дерев'яні хрести,  посаджено дерева і кущі. У 1935 році у зв'язку з 20-річчям боїв на військовому цвинтарі на Ужоцькому перевалі збудовано центральний пам'ятник. Але, як і раніше, на території Великоберезнянщини знаходили не введені в облік та належно не впорядковані могили воїнів, особливо на схилах гори Черемхи. Так, у 1936 році саме там знайдені три могили – двох  австро-угорських солдатів і одного російського воїна. Їхні останки  перенесено на військове кладовище Ставне – Ділок, причому останки російського солдата мали бути передані до православної церкви в Ужгороді, яка будувалась (російськими емігрантами) як пам'ятник російським воїнам, котрі загинули в Карпатах під час Першої світової війни. У тому ж році біля села Нова Стужиця виявлено і ексгумовано останки полковника Яна Вейтка. Його могилу знайшли жителі села Загорб – син, батько та дід Василишини, причому за родинним гербом його ідентифікував брат Тадеуш. Жандарми ж шукали могилу полковника з 1922 року. Його останки перевезено до Польщі, в сімейну гробницю,  родичі оплатили виготовлення йому пам'ятника, який до сьогодні все ще знаходиться на військовому кладовищі Ставне – Ділок (тепер це цивільне кладовище) (Miroslav Rychlik. Pod poloninami ...jak plynul cas / Fakta, reportaze, postrehy a vzpominky. Nakladatelstvi SKY, 2010. 192s. ISBN: 978-80-86774-51-0).



Виявлення неналежно похованих воїнів у 1936 році сприяло відновленню  кладовища за підтримки різних громадських організацій і, особливо, місцевих  відділень жандармерії. Поновлено і військове кладовище Ставне – Ділок, на якому впорядковано могили, встановлено нові  бетонні хрести та дерев'яну огорожу із вхідними воротами. Після закінчення цих робіт відбулося богослужіння. У зв'язку з тим, що більшість кладовищ розташовані на туристичних маршрутах, Клубом чехословацьких туристів (КЧСТ) на них встановили інформаційні панелі на металічних стояках.
Період Другої світової війни був продовженням належного догляду за кладовищами, оскільки ця територія стала частиною Угорщини. З боку угорської влади кладовищам приділялася належна увагу, тому що на них були поховані, в основному, воїни австро-угорської армії. Доглядати за ними  припинили після приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу. Тоді на перший план стали військові кладовища та пам'ятники періоду Другої світової війни. Винятком був лише військовий цвинтар на Ужоцькому перевалі, ймовірно, в силу свого розташування на видному місці та поблизу автодороги із інтенсивним рухом.

ВІЙСЬКОВІ КЛАДОВИЩА І ПОХОВАННЯ: СТАТИСТИКА



Відповідно до збережених архівних документів, з періоду Чехословацької Республіки у Великоберезнянському районі розташовано 20 військових кладовищ та 7 військових поховань, де спочивають вічним сном 3605 воїнів:

Княгиня (Knahyna, Csillagfalva) – 21 похований (сільське кладовище); Костринo (Kostryno, Csontos) – 93 похованих (сільське кладовище); Костринська Розтока (Kostrynska Roztoka, Alsorosztoka) – 11 похованих (сільське кладовище); Люта (Luta, Havaskoz) – 10 похованих (сільське кладовище); Лубня (Lubna, Kiesvolgy) – 715 похованих (військове кладовище в урочищі Менчів); Малий Березний (Malyj Bereznyj, Kisberezna) – 40 похованих (сільське кладовище); Сіль (Sil, Soslak) – 33 похованих (сільське кладовище); Ставне (Stavne, Fenyvesvolgy) – 282 похованих (військове кладовище, на даний момент сільське) – Ділок; Стричава (Strycava, Eszterag) – 6 похованих (сільське кладовище);  Тихий (Tychyj, Tiha) – 10 похованих (сільське кладовище);  Ужок І (Uzok, Uzsok) – 363 похованих (військове кладовище на Ужоцькому перевалі); Ужок ІІ (Uzok, Uzsok) – 115 похованих (сільське кладовище); Великий Березний (Velykyj Bereznyj, Nagyberezna) – 254 похованих (сільське кладовище); Волосянка І (Volosianka, Hajasd) – 687 похованих (військове кладовище – Кремянка); Волосянка ІІ (Volosianka, Hajasd) – 101 похованих (військове кладовище – Дуранка); Вишка І (Vyska, Viharos) – 17 похованих (сільське кладовище); Вишка ІІ (Vyska, Viharos) – 25 похованих (військове кладовище – Студниця); Забрідь (Zabrid, Revhely) – 153 похованих (сільське кладовище); Загорб (Zahorb, Hatarhegy) – 654 похованих (військове кладовище – Черемха). Разом  3590 похованих.
Військові поховання: Чорноголова І (Cornoholova, Sohat) – 6 похованих (сільське кладовище); Чорноголова ІІ (Cornoholova, Sohat) – 1 похований  (єврейське кладовище); Домашин (Domasyn, Domafalva) – 1 похований (сільське кладовище); Малий Березний (Malyj Bereznyj, Kisberezna) – 1 похований (єврейське кладовище); Смереково (Smerekovo, Szemereko) – 2 похованих (сільське кладовище); Ужок (Uzok, Uzsok) – 3 похованих (єврейське кладовище);  Великий Березний (Velykyj Bereznyj, Nagyberezna) – 1 похований (єврейське кладовище). Разом: 15 похованих.

Мирослав БУРАЛЬ, член військово-історичного клубу
"Бескиди" міста Гуменне (Словаччина),
Микола ГОДОВАНЕЦЬ, член Великоберезнянської
громадської організації "Кутик Лемковини"

Далі буде
На фото: війська Російської імперії на Ужоцькому перевалі; схема військов. кладовища Загорб – Черемха, 1923 рік.

11 лютого 2011р.

Теги:

Коментарі

Учитель 2011-02-11 / 15:34:00
Вліті усе хожу на г. Черемху глядати гробы тых вояків. Найшов им місто, де стояв централный хрест, Дале м прочитав ушыткы и розшифровав написы на камяных плескатых плитах, Подагде ищи мож видіти дикункы.
На Ділку памнятник польському подполковнику 1-го Двинського полка Яну Марціану Вейтко. Штоправда родовоє гніздо (маєтек Соповце) у Полщі не значит ся ани на єднів карті. Скорі то была не Полща, а десь у Прибалтиці, близько вариша Давгаупілс, воткы полякы навертали ся до Полщі лем по Другій світовій войні.


Карпатська зірка
Публікації:
/ 1В Ужгороді перевіряли, як водії реагують на спецсигнали поліцейських та "Швидкої"
/ 2Вузькоколійки Великоберезнянщини
/ 2Влада Великоберезнянщини спробувала розібратися зі сміттям
На Великоберезнянщині провели нараду по здешевленню хліба
На Великоберезнянщині відбулася сесія райради
Військові поховання Великоберезнянського району Закарпаття
На гірськолижному курорті Красія оголосили «оксамитовий сезон»
Олександр Кулик: «На Великоберезнянщині дільничним інспекторам роботи вистачає...»
/ 7Богдан Кирлик, селищний голова Великого Березного: «Я не йшов на вибори мрійником…»
/ 1Туристичний успіх Закарпаття - у виробленні єдиної, хоча і різновекторної, стратегії
Микола Палко: "Надмарафонські пробіги навчили мене йти і долати"
У католицьких храмах Великоберезнянщини пройдуть богослужіння, приурочені дню хворих
Сформовано нове керівництво Великоберезнянської райдержадміністрації
Великоберезнянська прокуратура порушила дві кримінальні справи проти наркоторгівців
Відбудеться 16 тур чемпіонату Великоберезнянщини з футболу
День села відсвяткували жителі великоберезнянської Заброді
Великоберезнянщина приймала ігри першості «Дитячої ліги» Закарпаття з футболу
З початку року чопські прикордонники затримали більше двохсот нелегалів
/ 1В селах Великоберезнянщини уздовж траси Ужок - Мирча з'явилось вуличне освітлення
11 вересня на Великоберезнянщині відбудуться матчі туру першості району з футболу
Оновлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок потребують 27 сіл Великоберезнянщини
На Великоберезнянщині обговорили проведення полювання у мисливський сезон 2010-2011 років
На Великоберезнянщині змагалися ветерани футболу
На Великоберезнянщині відбудеться товариський матч до 50-річчя тренера ФК "Закарпаття" Іваниці
У Малоберезнянському монастирі отців Василіян День Незалежності України відзначили святковою літургією
» Всі записи