Мужній син України

Розповідаючи про мужнього сина Срібної Землі Івана Кедюлича, згадуються рядки з новели Василя Стефаника «Сини»: «… Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну!» – «За яку Україну?» А він підоймив шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров, землю нашу ідем від ворога відбирати…» «Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло…» «Добре, – каже, – тату, підемо оба».

Так і сини Михайла та Марії Кедюличів йшли на бій за незалежну Україну. Панас був закатований мадярськими окупантами у березні 1939 року. Разом з ним захищав Карпатську Україну брат Іван – поручник, штабний старшина «Карпатської Січі».

Його переконання формувалися в умовах національного відродження краю

Народився Іван Кедюлич 8 грудня 1912 року в багатодітній селянській сім’ї в м. Перечин. Його переконання формувалися в умовах національного від­родження краю, просвітянського духу, яким жила родина, в молодіжному Пла­сті, в середовищі патріотичного учи­тель­ства і народовецької молоді в роки навчання у Мукачівській торговельній академії (1927–1931).

За відсутності роботи за фахом І.Кедюлич склав додаткові учительські іспити та отримав посаду управителя народної школи в с. Нова Стужиця на  Березнянщині. Тут він одружився з донькою місцевого лісника Євою Вудмаскою, активісткою «Просвіти», аматоркою драматичної студії. У подружжя народилися сини Богдан і Остап.

Маючи офіцерський вишкіл, отриманий у чехословацькій армії, І. Кедюлич в листопаді 1938 року мобілізував молодь на порятунок майна товариства «Просвіта», зокрема багатотисячнотомної бібліотеки. Разом з братом Панасом, студентами Гутником, Кардашинцем, Кульчицьким та іншими оборонцями Перечинщини і Березнянщини вдалося з боєм вивезти народний духовний скарб з Ужгорода до Хуста. На жаль, теперішнє покоління просвітян не зберігає пам’ять про цих героїв, а крайо­ве товариство «Просвіта» навіть не спромоглося з 2002 року вручити родині І. Кедюлича відзнаку Всеукраїнського Братства ОУН-УПА ім. генерал-хорунжого Тараса Чупринки.

 Напередодні проголошення державності Карпатської України І. Кедюлич працював у штабі «Карпатської Січі», забезпечуючи разом з М. Колодзінським, З. Коссаком, Р. Шухевичем та іншими військовими очільниками вишколення січовиків, організацію оборони та охорону державних кордонів.

На Великому окружному з’їзді Укра­їнського Національного Об’єднання (УНО), який відбувся у Великому Березному 31 січня 1939 року, поручник І.Кедюлич виголосив палкий привіт від краєвої «Карпатської Січі» і запевнив, що «Січ завжди стоїть напоготові для свого народу».

Соратники називали його «Чубчиком»

Після трагічного березня 1939 року Іван Кедюлич упродовж більш ніж півстоліття перебував у безвісти. Соратники по підпіллю знали його за псевдо – «Чубчик», «Довбня». Про долю І. Кедюлича стало відомо лише на початку 90-х із публікацій заокеанської діаспори, зокрема з видань публіцистики В.Гренджі-Донського, праць д-ра П.Стерча та президента України в екзилі М. Плав’юка, спогадів громадсько-полі­тичного діяча Ю. Химинця та його дружини М.Кедюлич-Химинець – сестри І.Кедюлича, однієї із очільниць Жіночого союзу.

Влітку 1939 року І. Кедюлич пройшов в Австрії військові курси, організовані полковником Р. Сушком за програмою створення української армії. Після нападу Німеччини на Польщу він вчителював в с. Волосате у повіті Сянок, але невдовзі був відкликаний до вій­ськової референтури ОУН. З початком радянсько-німецької війни його включено до похідної групи О. Ольжича, яка, дійшовши до Житомира, сформувала українську поліцію. Згодом І. Кедюлич був призначений комендантом київської округи.

Коли в Києві почалися масові арешти та розстріли українських націоналістів, зокрема О. Теліги, закарпатців І. Рогача, його сестри Ганни, І. Рошка-Ірлявського та інших, І. Кедюлич перебрався в м. Проскурів, де його заарештували, але завдяки щасливому випадку він ви­рвався з тюрми і добрався до Львова. Зголосившись до військової референтури ОУН, очолюваної генералом М. Капустянським, І. Кедюлич налагодив зв’язки з бойовими мережами ОУН Крем’янеччини і Полісся, з командиром УПА-Захід полковником Сидором та головнокомандуючим УПА Р. Шухевичем, очолив вишкільний відділ УПА, безпосередньо навчав курсантів офіцерських шкіл.

По завершенню Другої світової війни, коли органи НКВС жорстоко знищували українське національне підпілля, курені УПА за наказом Р. Шухевича реформувалися на невеликі тактичні відтінки (ТВ). До липня 1945 року І. Кедюлич командував 19-им Кам’янець-По­дільським ТВ, а згодом – 25-им закарпатським ТВ.

У серпні 1945 року в складі похідної групи, яка на перемарші зупинилася в с. Лісники Бережанського району на Тернопільщині, І. Кедюлич та майор УПА лісничанин І. Яцишин загинули, за однією версією, від вибухів гранат, якими загін НКВС закидав криївку, за іншою – від автоматних куль, випущених у спину провокатором.

Він закликав до єдності у боротьбі з ворогами України

У 1997 році, в день празника святої Покрови і святкування 55-річчя утворення УПА, у м. Бережани відкрито Меморіал, де перепоховано 426 воїнів УПА, які загинули у нерівній боротьбі з  поневолювачами. Меморіал вінчає хрест із зображенням Берегині українського війська – Богоматері із Святим Покривалом у Пречистих руках. На мармурових плитах у вигляді розгорнутої книги викарбувано місце загибелі й імена полеглих, серед яких ім’я закарпатця І.Кедюлича. Біля с. Лісники освячено символічну могилу з написом: «На цьому місці у серпні 1945 року військами НКВС було вбито командуючого західною групою УПА Івана Кедюлича «Чубчика»… Вічна слава Героям України!» Нині одна з вулиць у Перечині, рідному місті Героя Армії Нескорених, названа ім’ям Братів Кедюличів.

Цього року з нагоди 70-ліття УПА І.Кедюлич нагороджений (посмертно) найвищим пластовим орденом – Залізним Хрестом.

З позиції сучасних українських реалій постать І. Кедюлича стає більш значущою, якщо нагадати про його непримиренне ставлення до розколу в ОУН на бандерівське і мельниківське розгалуження, до міжпартійного протиборства і дроблення сил. Він закликав до єдності у боротьбі з ворогами України.

Іван Кедюлич у віці Ісуса Христа поклав своє життя за найсвятіше, що є в людини – за Вітчизну, за свій народ. Біль скорботи і, водночас, усвідомлення величі його подвигу співзвучні з  болем батьківського серця і почуттями, якими пройнявся В. Стефаник: «…Обома руками взяв він свою сиву голову та й схилився до землі… – Ех, сини мої, сини мої, де ваші голови покладені?!.. А ти, Мати Божа, будь мойов газдинев… Ти дала сина одного, а я двох…»

Володимир Шелепець, Ужгород

Теги: Кедюлич, УПА

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати