Народне вбрання закарпатських гуцулів кінця XIX – 50-х років ХХ ст.

Гуцули здавна живуть по обидва боки Карпат. Це одна етнографічна група, яка не знає політико-адміністративних кордонів. Деякі політичні казкарі розповідають байки, ніби в Рахівському районі проживає один народ, а в сусідньому Надвірнян­ському районі Івано-Франківської області – інший. Це абсурд, нісе­нітниця, казка на політичне замовлення.

На території Закарпатської Гуцульщини вони заселяють весь Рахівський район. А у побуті мешканців сіл Великий Бичків, Луг, Верхнє Водяне, Водиця, Стримба, Ріка були поширені елементи гуцульського і румунського народного вбрання та одягу Тересвян­ської долини.

Про свій костюм гуцули говорять, що він підкреслює у чоловіків мужність, а в жінок – красу. У літературі про народний одяг та вишивку одні назви компонентів одягу, а гуцули послуговуються іншими. Абсолютна більшість дослідників не буває в селах і не вивчає матеріальну та духовну культуру на місці, у них відсутній польовий матеріал.

Основним компонентом жіночого одягу гуцулів у кінці ХІХ – на поч. ХХ ст., як і у всіх слов’янських народів, була домоткана біла сорочка, яку виготовляли із конопляного або льняного полотна. Шили сорочки додільними (суцільними), а також з двох частин: верхньої – станка («вершок») і нижньої підточки («підшивка», «цинділь»). Комірець («обшивка»), манжети («дуди», «дудики»), уставки, а в деяких селах і все поле рукавів оздоблене вишивкою, орнамент геометричний, техніка вишивки – хрестик, низинка.

Для Гуцульщини типовим видом жіночого поясного вбрання є поперечно-смугасті вовняні запаски. В межах даного осередку виділяють два варіанти запасок – широкі, характерні для сіл Богдан, Луги, Косівська Поляна, Рахів, і вузькі, поширені в селах Ясіня, Лазещина, Кваси. В другій половині ХІХ ст. під час ткання жінки стали вживати блискучі металеві нитки (дріт), надаючи запаскам срібного і золотистого блиску. Запаски зав’язували шнурками («баюр») й укріплювали в талії вовняним тканим поясом («тканка»). 

На сорочку гуцули (жінки й чоловіки) одягали хутряну безрукавку («кептар», «цифрованєк»). Даний кожушок – високомистецький взірець вишивання шкіри, викроювався із двох овчин. Овець різали тоді, коли на них була коротка вовна. Чорна та бура використовувалися для пошиву простих, з рукавами кожухів. Шкіряну безрукавку оздоблювали шкіряною аплікацією з металічними пістонами, вишивкою, хутром із лисиці, різ­нокольоровими шовковими китицями, шкіряним переплетенням, ґудзиками. В деяких селах кептарики оздоблені сукняною стрічкою вишневого або бордового кольору.

Взимку гуцули одягали кожух з рукавами, який у негоду носили шерстю назовні. Болгари також носили шкіряну безрукавку з овчини («кожухче») та кожух з рукавами.

Ще одним верхнім нагрудним елементом гуцулів був піджак («сердак», «байбарак», «кришинєк»), виготовлений з ущільненого домотканого сукна бурого, чорного, малинового кольорів, який теж оздоблювали вишивкою, різ­нокольо­ровими китицями. Аналогічний елемент одягу був поширений і у болгар.

Заміжні жінки звивали коси навколо голови й пов’язували хусткою, кінцями навхрест під шию і вузлом ззаду. На Рахівщині носили також і вовняні уплітки, які скручували у три нитки і заплітали з волоссям. Тепер супермодні дів­чата теж заплітають у волосся шнурки-уплітки, які називають африканськими косичками. Це – глобалізація по-африканськи. У заможних гуцулок теж були прикраси із золота або срібла, але жодній не прийшло б у голову пришпанделити прикрасу на ніс або іншу частину обличчя, як це роблять сьогодні деякі стильні дівчата, що такі схожі, як інкубаторські гусочки. На мій переконливий погляд, модні люди – це за­програмова­ні, закомплексовані при­дурки з мі­щанськими та інкубатор­ськими поглядами.

Основним взуттям у закарпатських гуцулів були постоли, поширені також по всій Укра­їні й відомі у західних і пів­денних слов’­ян, які виготовляли із коров’ячої, кін­ської, свинячої шкіри. Крім постолів гуцули носили личаки, виготовлені з лика липи або берези. Заможні селяни мали ще і чоботи. Дівчата й молодиці носили жовті й червоні чоботи, старші – чорні. Бідняки могли купити чоботи, побувавши на заробітках. У народній пісні «На заробітки» співається:

A я як піду на заробітки, на далеку баню,

Куплю любці чоботята, а собі крисаню.

Перш ніж взути постоли, гуцули обвивали ступню ноги онучею й обмотували волоками із чорної вовни. Довжина волоків сягала 2–5 метрів. Побутували в гуцулів також в’язані шкарпетки («капчури»), виготовлені з вовняних сі­рих, білих, чорних, червоних ниток. Верхню частину шкарпеток оздоблювали хрестиковою вишивкою, орнамент геометричний.

У гуцулів побутували два види шта­нів: гаті, портки, виготовлені з домотканого полотна, і гачі, холошні, пошиті з домотканого або фабричного сукна червоного, чорного, темно-синього кольорів. Верхню й нижню частину одягу заправляли в шкіряний пояс. Бідні селяни носили широкий пояс без прикрас, з двома, чотирма, шістьма застібками. Ремені заможних селян прикрашені тисненими узорами, мідними кільцями. Вартість одного цифрованого пояса у 80-х роках ХІХ ст. дорівнювала ціні двох овець. Цей ремінь міцно стягував живіт при важких роботах, зберігав стрункість фігури, полегшував ходіння по горах. На прироблених до нього гачках носили необхідні в дорозі предмети: ніж, кресало, люльку. За пояс можна було покласти топорик, гаманець. Шкіряний ремінь оберігав нирки в холодну пору від переохолодження. За ременем гуцули носили й давні пістолі.

З головних уборів у гуцулів побутували капелюхи (крисаня, клебаня, піхлерка) чорного, сірого, зеленого кольорів із широкою стрічкою, яку прикрашали пір’ям сойки, павича (готура), квіткою едельвейса, шерстю дикого кабана. Були також і солом’яні капелюхи. Взимку носили шлики, виготовлені з овчини.

На рукави сорочки надягали нарукавники (нараквиці), плетені або ткані з фарбованої овечої вовни або гарусових ниток. Одяг доповнювався різними декоративними предметами: домотканими тайстринами, бесагами, шкіряними тобівками, топірцями, палицями. Під час вінчання чоловіки брали топірець, прикрашений різьбленням або випалюванням.

Ілля Грибанич, етнограф краєзнавчого музею.

13 листопада 2012р.

Теги: гуцули, одяг, традиції

Коментарі

Мені за вас соромно 2012-11-13 / 22:48:15
Мало того, що матеріал перебреханий увесь – це я вам як гуцул у кількох поколіннях говорю. За таке можна і топірцем в чоло. Так ще й відверте хамство публікуєте: "На мій переконливий погляд, модні люди – це за­програмова­ні, закомплексовані при­дурки з мі­щанськими та інкубатор­ськими поглядами." І це пише працівник музею, тьху. Комедія! Після "дрантя" Фединишинця ще й оце.

Наталка Майстренко 2012-11-13 / 21:42:19
Вибачте, гуцули ніколи ("ніколи" хотілось би підкреслити) не носили кожух вовною нагору, ніколи! Це представники іншого етносу, що відстали від гунів і осіли в Карпатах, так верхній одяг із овечої шкіри одягали. Гуцула ви просто образите, як скажите, що це він вчора одягнув кожуха вовною догори. Це принципово для гуцулів.
На капчурах у нас дівчата носять китиці. А ще гордість гуцульських жінок - коралі з венеціанського скла і пацьорки - оздоба на шиї.
Раджу на паску поїхати до гуцулів - незабутнє враження! Вся церква як у Параджанова в "Тінях" - в народному парадному гуцульському одязі, чоловіки деякі з бартками і крисані прикрашені когутовим пір'ям. Жінки канадськими хустками та святковими сорочками вихваляютси одна перед однов.


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 6Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи