Як ужгородку обікрали в Москві та «відфутболили» у Києві

А вдома в Ужгороді я в той час з дітьми і внуками готувався до приїзду бабульки. На газовій плиті шкварчало, смажилось, варилось. У вітальні очікували своєї хвилини троянди і ромашки. Раптом у квартирі різко пролунав дзвінок стаціонарного телефону. Слухавку підняла доня.

– Бабулька телефонує! – радо проспівала вона.

– Бабулька! Бабулька! – у такт доні защебетала 4-річна внучка.

«А чому на мобілку не дзвонить?» – тривожно подумав я. Дивився на доню і з острахом помітив, як смутніє її личко, а з очей течуть сльози. Я миттю схопив слухавку і спитав дружину, що сталося.

– Мене обікрали в Москві на Київському вокзалі, і я залишилась без документів і грошей, – сказала дружина, заливаючись слізьми.

Гострий біль пронизав моє серце, з останніх сил стримував себе, щоб не заплакати перед дітьми і внуками. Ось так в одну мить свято приїзду бабульки наче корова язиком злизала. У квартиру ввірвалась тиша, ніби поруч лежав покійник. І тільки внучка весело щебетала. Ще б пак, бабулька везла для неї подарунок!

Стрілки годинника наближались до півночі. Що ж робити, гадали ми. Вирішили так: у Москву за мамою летить син. А коли буде літак з Ужгорода? Довідкова служба обласного центру, куди ми зателефонували, у попередньому записі радо повідомила номери телефонів пожежної, міліцейської, медичної та газової служб, які ми знаємо і без неї. У своєму мобільному телефоні знайшов номер швидкої довідки м. Київ – 559. Там і надали мені телефонний номер довідкової служби аеропорту Ужгорода! Та виявилось, що ця служба вночі не працює. Віват владі Ужгорода!

Через годину друг сина на своїй автівці відвіз його у Львів. У неділю, 12 серпня, син телефонує: «Аеропорт закритий. Там є тільки сторож. Ніхто нічого не знає. Їду на залізничний вокзал». Через годину повідомив, що він у поїзді «Ужгород – Москва».

Того ж недільного ранку півгодини дзвонив в Адміністрацію Президента України, але слухавку ніхто не брав. Дзвоню на інший номер. Слухавку підняла жіночка і, вислухавши мене, порадила звернутися в Міністерство закордонних справ України. У свою чергу прошу її дати номер необхідного мені телефону.

– Таких номерів у нас немає і стороннім особам їх не даємо! – проспівав працівник Адміністрації Президента В.Януковича.

Із засобів масової інформації знаємо: коли громадянин США потрапляє в біду на морі – йому на допомогу спішать військові кораблі. Коли сталася біда на суші – на поміч летять літаки. Заради однієї людини ризикують життям сотні людей. А що у нас? Коли у біду потрапляє громадянин України, його просто відфутболять. Як і мене. Віват нашій владі! І вам особисто, Вікторе Федоровичу!

Як не дивно, але тієї неділі необхідну мені інформацію щодо повернення дружини з Росії в Україну мені надали в… посольстві Російської Федерації, що у Києві.

На Київському вокзалі в Москві, як і в Ужгороді, без грошей і склянки води без хлорки не випити, бо вона доступна для пасажирів тільки в туалеті, а за вхід до нього теж потрібно платити. Тому й зателефонував знайомому москвичу, який позичив дружині гроші.

У поліції її тричі допитували про скоєну крадіжку, тричі проливались сльози. Дякуючи Всевишньому дали телефон подзвонити додому, поселили у вокзальній кімнаті відпочинку.

Я не бачив дружини у мить, коли вона побачила сина, але згодом він казав мені, що при зустрічі мамка дуже-дуже плакали!.. Коли вони дістались Посольства України в Москві, то у черзі були… 164-ми.

У понеділок, 13 серпня, я поїхав у міграційну службу області. Слава Богу, її керівник Ігор Володимирович Михайлишин, як і його підлеглі, виявились чуйними і добрими людьми. Але щоб дружина могла повернутись додому, Посольство України в Москві повинно зробити запит у нашу міграційну службу щодо підтвердження її громадянства. Потім знаючі люди підказали, що для видачі свідоцтва про громадянство Посольству визначений термін… один місяць… Це що ж виходить? Людина без грошей і документів повинна місяць знаходитись у чужій державі? Як не дивно, але ніяких грошей на проживання, харчування чи на проїзд дружині не дали. Українці сплять уночі перед Посольством просто на тротуарі, у скверах тощо. Що, знову у бюджеті немає коштів? А на вертольоти, маєтки та позолочений унітаз Гаранта є? А як бути громадянину України, якщо його обікрали не в Москві, а у Новосибірську чи деінде? Невже помирати?

Більше того, у нашому Посольстві обікрадений українець повинен сплатити 20 доларів за анкети та ще 40 – за свідоцтво громадянина України. А як бути йому, де взяти грошей, коли їх украли?  Та це вже нікого не хвилює. Ось тому і не важко здогадатись, які слова «подяки» виголошують українські жертви російської злочинності біло-блакитній бандо-владі за її «допомогу».

Врешті-решт завдяки сльозам дружини і сина злощасний запит в Ужгород таки надійшов, міграційна служба оперативно підтвердила громадянство дружини, і 14 серпня вона отримала папір, що має право повернутись додому. Читачам треба пам’ятати, що без паспорта квиток на поїзд у Москві не продадуть.

…Потяг «Москва – Ужгород» прибуває о 4.30 ранку. Побачивши його, 4-річна внучка, як дорослі зупиняють автівку, стала махати машиністу ручкою, мовляв, зупиняйтесь. Посміхаючись, машиніст у відповідь святково просигналив їй.

Ось нарешті і з’явилось до болю знайоме, дороге і рідне нам обличчя бабульки. Плакала донька, плакала бабулька, витирали очі син і зять… І тільки внучка щебетала одне і те ж:

– Бабулько! А де мій подарунок? А коли мені його даси?

…Уже вдома дружина розповіла, як її обікрали. Коли вийшла з вокзалу, лив дощ. До свого плацкартного вагона ввійшла першою. Що змокла, то вирішила переодягнутись. Коли ж одягала іншу, суху кофту, злодій, який  уже чекав на свою жертву у вагоні, і поцупив її сумку з квитком, документами та грошима. І знову сльози!..

– Бабулько! – сумно промовила донька. – Головне, що ти повернулась додому живою і здоровою!..

І хоч моїй радості тієї хвилини, як і сьогодні, немає меж, але за Партію регіонів на виборах 28 жовтня я точно не голосуватиму. І це вже обговоренню не підлягає!

Володимир Стерчо

Теги: Москва, посольство, паспорт

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати