Чи дозволить громада Рахівщини множитись екологічним бідам довкілля?

Фундаментальні причини бід

За час дводенного перебування Рахівщина вперше для мене постала  різко контрастною: багатолюдне, дзвін­коголосе і яскраве дійство серед величної природи урочища Буркут і незагойні рани в інших  місцях неповторної природи, нанесені людьми: бездумно-безжально, а нерідко – підступно і злочинно. Ми вже підійшли до критичної межі свого зверхнього і споживацького ставлення до Матінки-Природи, наносячи їй все більше і більше ран. Ця дорога привела нас до роздоріжжя глобалізму – або ми врешті-решт житимемо у справжній гармонії з Природою, або вже сьогодні-завтра почнуться незворотні і згубні зміни.

Навряд чи можна успішно вирішувати екологічні проблеми без знання походження  причин, що їх викликають. Звісно, причини ці комплексні і залежать від багатьох чинників, включаючи  недосконале законодавство, нерозвинене та неактивне  громадянське сус­пільство, низьку екологічну культуру тощо. І все ж, головною і визначальною причиною екологічних негараз­дів для нинішньої України є та псевдоринкова економічна модель, яка посилено насаджується. Основа цієї моделі затяжного періоду дикого накопичення капіталу (і дикого його перерозподілу) – непрозорий доступ до природних ресурсів і ренти суспільного багатства лише обмеженої кількості осіб, або ж прихована «торгів­ля» цим доступом за корупційними схемами. 

Каста обраних «мисливців» за доступом до ресурсів чи ренти формувалась і формується не лише в центрі, а й у регіонах, намагаючись проникати одночасно і в органи влади та  в місцеве  самоврядування для лобіювання  прийняття «потрібних» рішень. Уже сама приналежність до цієї псевдоеліти формує  у багатіїв  та їх прислужників відчуття «обраності» і дозволеності ігнорування законів. Тим більше – екологічних законів, про які згадують в останню чергу. І ніякими правоохоронними органами  чи екологічними закликами їх не пройняти, якщо на горизонті маячать надприбутки. Єдине, проти чого безсилі олігархи і олігарчики, це об’­єднані дії громад і громадськості. Об’єднання і гласність – це і є наша зброя.

Не можу втриматись, щоб не поставити  за приклад Великобичківську громаду і селищну раду, очолювану селищним головою Одаркою Зеленко. Вже кілька років, як громаді і раді, діючи разом, вдалося загалом вирішити проблему збирання й утилізації відходів. А нещодавно селищна рада, дослухавшись до думки громади, через екологічні при­чини відмовилась від спокусливої пропозиції фірми «Сауляк» щодо розміщення на території селища гірничозбагачувального підприємства. Правда, в сусідньому селищі – Кобилецькій Поля­ні – цю пропозицію, здається, не від­хи­лили. А Великий Бичків розташований за течією річки Шопурки нижче, ніж Кобилецька Поляна…

Найласіший шматочок Українських Карпат

Те, що багатії різного калібру масово рвуться до заволодіння чи контролю  над природними і рекреаційними ресурсами Рахівщини, цілком зрозуміло:  район є найбільшим за площею в області, володіє чи не найпотужнішими лісовими, водними і мінерально-сировинними ресурсами. Туристично-рекреаційні принади кількох давно «розкручених» високогірних зон – Свидовець, Близниця і Драгобрат, масив Чорногори та ін. – не давав спокійно спати багатьом  віт­чизняним  «інвесторам». У результаті  Драгобрат, маючи найкращі природно-кліматичні передумови для гірськолижного спорту в Україні, був забудований бездумно, хаотично та без очисних споруд. Тоді як майже поряд, на Івано-Франківщині, був планомірно розбудований і розкручений з нуля гірськолижний курорт європейського рівня «Буковель». 

Мармур, золото і поліметали, діловий ліс, гідроенергетичні ресурси малих річок, джерела унікальних мінеральних вод, дикоростучі ягоди і гриби та  високогірні лікарські рослини – ось неповний перелік тих природних  ресурсів, до яких ще можна за певних умов обраним «доступитися» (не рахуючи туристично-рекреаційні ресурси). Для жителів гір щоб вижити, вибір невеликий: сезонна робота збирання ягід чи грибів, вівчарство, робота  по найму на туроб’­єктах, у сфері обслуговування чи на кількох підприємствах «нових українців» або зарубіжних фірм. Тому заробітчанство за кордоном рятує немало сімей горян багатьох сіл і селищ Рахівщини від злиденства, водночас вимиваючи  кращий людський ресурс  і нищачи сім’ї. Тут не до екології – аби вижити. 

Нинішні і завтрашні екологічні рани

На засіданні круглого столу напередодні фестивального дня керівники ра­йону – голова РДА Д.Андріюк і голова  райради М.Беркела навіть перед зару­біжними гостями і партнерами не приховували, що вважають одним з головних пріоритетів  районної влади вирішення «проблеми номер один» – за­смі­ченості природних територій і русел малих річок і потічків. Що ж, подібне  визначення від влади слід усіляко вітати, вважаючи його першим кроком у боротьбі із сміттям, яке коростяними  плямами накриває Рахівщину і вже давно дісталось навіть і маршрутів сходження на вершину Говерли.

У кулуарах круглого столу намагаюсь з’ясувати причини, які спонукали Рахів­ську райраду у березні цього року прийняти (як на думку переважної більшості науковців – екологів країни та кількох десятків громадських організацій з нашого Форуму екологічного порятунку Закарпаття) одіозне рішення, яким комерційним підприємствам до­зволено розпочати проектування малих ГЕС на 12 ділянках малих річок у наймальовничіших гірських долинах району. Це рішення стало першим і прямим наслідком ще більш одіозного рішення листопадової 2011 року сесії обласної ради, яка з порушеннями цілої низки законів затвердила схеми розташування малих ГЕС на територіях  Закарпаття і його районів. Як відомо громадськості, це неправове рішення обласної ради зусиллями активістів Форуму скасоване Закарпатським окружним адміністративним судом наприкінці липня цього року. Підтримку громадськості надала вся наукова спільнота країни і навіть Мінрегіонбуд.

Виявляється, що перший крок до Рахівської мережі малих ГЕС викликаний начебто піклуванням районної влади про дефіцит і нестандартні технічні параметри електроенергії, що поставляється у віддалені села. Подібна стратегія  вирішення й справді існуючої проблеми є, м’яко кажучи, дивною і нереальною з огляду на повну  монополію приватизованих обленерго та ще й єдину енергетичну мережу країни, в яку має надходити електроенергія, генерована від нових ГЕС. Фактично влада замість справедливих претензій до монополіста обласного ринку електроенергії намагається начебто вирішити його проблеми ініціюванням будівництва мережі малих ГЕС. Жодним словом не обмовившись про виникаючі екологічні загрози! І це при тому, що майже чверть виробленої електроенергії Україна продає на Захід, у т.ч. й через Закарпаття. Де логі­ка? 

Насправді громади через механізм малих ГЕС стають не менше як чотири рази ошуканими: відбирають найкращі землі гірських долин; незворотно нищиться екологія через  зміну  гідрологічного режиму річок; унеможливлюється зелений і сільський туризм через ландшафтні і екологічні зміни;  з наших податків  приватні власники малих ГЕС налаштовані багато років набивати кишені за т.зв. «зеленим тарифом». Більш ніж впевнений, що громади з цим не погодяться.

У день фестивалю виїжджаю у село Білин, де розташована одна з перших  новозбудованих на Закарпатті малих ГЕС. Загнана у сталеву трубу довжиною близько 3 км маленька річечка фактично знищена. Місцеві жителі кажуть, що риби вже давно немає, хоча біля самого водозабору показують залишки бетонних споруд колись потужного форелевого господарства. На схилах прилеглих гір видніються густі чагарники від суцільних рубок лісу. Ці враження і стали першим відчуттям ран, нанесених природі.

Але того ж дня у Косівській Поляні мені  випало пережити ще більш глибокі враження. Місцеві депутати і громадські активісти В.Ветухова і А.Федоряк повели мене за 5 км від села, де неподалік старої гірської дороги до Рахова, на перевалі Синьогір’я висотою не менше 1100 м, у буковому лісі знаходяться кілька свіжорозритих ровів довжиною від 30 до 50 м і глибиною 3–4 м. Вийнята з них порода частково вивезена, а частково перенесена за 250 м і висипана на інших схилах.

Як розповіли депутати, вже більше  півтора року зареєстроване у Рахові ТОВ «Мармарош» домагалось проведення робіт по геологічному вивченню і дослідно-промисловій розробці поліметалічних руд в околі Косівської Поляни на площі 16 квадратних кілометрів. Тричі сесія сільської  ради відхиляла надання погодження на ці роботи. Було проведено навіть збори мешканців і зібрано більше 1200 підписів проти «поліметалічного» проекту. Однак у листопаді 2011 року сесія Закарпатської обласної ради такий  спеціальний дозвіл ТОВ «Мармарош» надала. Правда, «за умови… погодження Рахівської міської ради, Косівсько-Полянської сільської ради та Кобилецько-Полянської селищної ради». Погоджень цих місцевих рад і досі немає, а ТОВ «Мармарош» всупереч цьому, тим не менше,  підпільно розгорнуло активну «дослідно-промислову розробку поліметалічних руд». Поки що – злодійкуватими методами і з наймом ручної робочої сили.

Добре відомо – не існує екологічно нешкідливих ані дослідно-промислової розробки, ні, тим більше, промислового видобутку чи переробки полімета­ліч­них руд. Так, дослідження авст­рійських учених засвідчили, що на­віть незначна кількість свинцю в кро­ві дитини призводить до різко вираженого відставання у її розумовому розвитку, порушень у психіці та роботі мозку дитини. Саме тому такі країни, як Данія, Австрія, Швейцарія, повністю заборонили в себе виробництво та використання високотоксичних матеріалів, зокрема й свинцю. Ця тенденція стане обов’язковою в усіх країнах ЄС уже в 2015 році. Ми ж, навпаки, «дожилися» до видачі дозволів на таке надто шкідливе виробництво. Чому обласна рада прийняла це «соломонове» рішення про надання спеціального дозволу без врахування точки зору науковців-медиків? Що взяло верх: некомпетентність депутатів чи чиясь конкретна супервигода? 

До всіх цих питань і до розгортання  подій навколо Косівської Поляни Форум екологічного порятунку Закарпаття ще повертатиметься. Поки що направлені відповідні звернення в прокуратуру і державну екологічну інспекцію.

Ми очікуємо реакції влади і громадськості на всі порушені екологічні проблеми як Рахівщини, так й інших районів Закарпаття.

Олег Лукша, співорганізатор Форуму екологічного порятунку Закарпаття, директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера»

Теги: ГЕС, природа, еколоргія, проблема

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати