Великобичківські освітяни вже 14 років воюють за житло

Як пишуть доведені до відчаю неможливістю знайти справедливість у відповідних інстанціях великобичківці, історія ця тягнеться уже 14 років. Каменем спотикання стали їхні помешкання у житловому будинку ЗОШ-інтернату. Мешканці злощасного будинку, дехто з яких живе тут понад 40 років, вважають, що мають повне право на приватизацію своїх квартир згідно із ст. 9 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 року. Проте не тут-то було. На численні їхні звернення обласні та районні очіль­ники відповідали кожен на свій лад. Зокрема, екс-очільник РДА М.Даскалюк у 1998 році відписав, що «квартира є службовою і не підлягає приватизації». Заступник голови РДА В.Бузаш повідомив, що «відомчий будинок не підлягає приватизації, бо розташований на території закритої установи». І так далі – кожен із чиновників, до якого зверталися мешканці будинку, відписував, що тільки йому спадало на думку, не несучи при цьому жодної відповідальності.

У 2004 році сесія Рахівської райради звернулася до облради з клопотанням про передачу цілісного майнового комплексу школи-інтернату в комунальну власність райради, що й було зроблено у травні 2005 року. І знову посипалися відписки на запити мешканців цього будинку про неможливість приватизації даних квартир. 

Проте у великобичківських освітян щодо цього питання інша думка. Адже ще 06.11.95 року за № 89 Кабмін за­твердив Положення про порядок передачі у комунальну власність державного житлового фонду, який перебував у господарському віданні чи управлінні підприємств, установ та організацій. Школа-інтернат житла не будувала, воно будувалося за бюджетні кошти, тому й відомчим бути не могло. 

Епопея із житлом великобичківців продовжується і нині. Заяви та листи мешканців будинку в різні установи повертаються до тих же чиновників в ОДА чи РДА. Зокрема, начальник управління освіти ОДА М.Мотильчак не спромігся відповісти на їхнє просте запитання: «чому всі квартири житлових будинків шкіл-інтернатів області приватизовані, а В.Бичківська школа-інтернаті – ні? Вона що, на особливих умовах?»... Напрошується висновок, що тут повинна бути чиясь зацікавленість – можливо, з боку директора школи-інтернату, який впродовж багатьох літ робить усе можливе, аби завадити своїм колишнім колегам приватизувати їхнє житло. Цікаво тільки – куди подінуть пенсіонерів із їхніми родинами?!

У червні 2008 року, на прохання директора школи-інтернату, виконком селищної ради прийняв рішення №100 про передачу будинку школі-інтернату. БТІ району на основі цього рішення видало «Свідоцтво на право власності». Робилось це таємно і виявилося тільки у суді. Як вважають мешканці будинку, це – звичайне рейдерство: власність райради ділив виконком селищної ради. Голова райради М.Беркела 01.06.2011 року дав відпо­відь, що «клопотання направлено на розгляд у райраду для додаткового вивчення і надання пропозицій райраді щодо можливої передачі бу­дівлі у комунальну влас­ність територіальної громади В.Бичкова та подальшої приватизації квартир». А у березні 2012 року виявилось, що ще у червні 2011-го райрада своїм рішенням передала будинок відділу освіти. І знову таємно.

Автори листа підозрюють, що ціліс­ний майновий комплекс готується до приватизації. Адже за останні роки раптом почали виділяти немалі кошти на ремонт, у той час, як на реконструкцію комплексу не виділяли кошти майже впродовж 20 років. 

Окрім епопеї із приватизацією житла, є ще низка інших проблем. Зокрема, мешканці заявляють, що у листопаді 2010 року дирекція виставила їм рахунки за опалення за два попередні сезони разом із бланками договору про опалення у 2008 році, тобто заднім числом. А температура у їхніх помешканнях була 10–12оС, тож доводилося використовувати електронагрівачі. Проте і з цієї історії директор М.Йосипчук, як і подобає начальнику, вийшов сухим. Бо ж, знаєте добре, на чиїй стороні у нас правда. На прямі звернення людей про зловживання дирекцією школи-інтернату не реагує жодна інстанція: ні прокуратура, ні обласне управління освіти, ні РДА, ні ОДА (відповідні листи направлені в усі інстанції),  Воно й зрозуміло – пан пана покриває, а громада, очевидно, зводить наклеп. Хоча все ж дивно – невже обласні очільники від освіти зацікавлені покривати кричущі факти зловживання, використання службового становища, зокрема залучення техпрацівників школи-інтернату до господарських робіт у власних домівках їхніми підопічними… 

Цілком очевидно, що на рідних теренах у коридорах місцевої влади великобичківським пенсіонерам нічого не світить. Єдиним промінчиком наразі для них є від­повідь голови Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації ВР Є.Мармазова, який чітко розставив усі крапки над «і» і розтлумачив обласним можновладцям деякі пункти укра­їн­ського законодавства. Зокрема, у листі голові Закарпатської ОДА О.Ледиді він пише: «Ваші посилання на Закон України «Про ос­віту» та «Про приватизацію державного житлового фонду», а також той факт, що згаданий житловий будинок розташований на території установи, що перебуває у спільній власності територіальних громад в особі Рахівської райради, не можуть бути підставою відмови мешканцям у приватизації їхні квартир. 

Одночасно, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону про приватизацію державного житлового фонду «не підлягають приватизації… квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях за­критих військових поселень, підприємств, установ і організацій; … квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових…». За інформацією заявників, на сьогодні 12-квартирний будинок Великобичківської школи-інтернату Рахівського ра­йону не розташований на території закритого підприємства, установи чи організації і не віднесений до числа службових. 

У листах заявників звертає на себе увагу факт байдужого ставлення протягом 14 років з боку керівників і посадових осіб Рахівської РДА до болючих проблем освітян, які не можуть вирішити свої житлові питання в інший спосіб, крім приватизації їхніх квартир, що належать до державного житлового фонду.

Зважаючи на викладене, прошу вас повторно розглянути звернення мешканців житлового будинку і сприяти захисту прав і законних інтересів заявників виключно в межах чинного законодавства України, про що повідомити Комісію та заявників».

І що ви думаєте, якою була після цього відповідь голови Закарпатської ОДА Олександра Ледиди? Замість того, аби покласти край поневірянню простих людей та припинити чиновницьке свавілля, губернатор взявся на свій лад трактувати положення Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». А ще додав, що «Рахівська РДА повідомила, що цей будинок розташований на території Великобичківської школи-інтернату і не може бути приватизований, оскільки це суперечить частині 2 статті 2 цього закону України, в якій зазначено, що не підлягають приватизації квартири (будинки), розташовані на території під­при­ємств, установ, організа­цій»… А на завершення порадив великобичківським ветеранам пе­даго­гіч­ної ниви вирі­шувати спірні питання у судовому порядку. Ціл­ком у дусі дій нинішньої влади. Тому простим людям, чиї життєво важ­ли­ві проблеми не мають фі­нан­со­вого «під­кріп­лення» та високопоставленої «опіки» у кабінетах влади, доводиться сподіватися виключно на себе та на Бога. Чекати допомоги від тих, хто небезбідно живе на люд­ські податки і зобов’язаний це робити у силу своїх службових обов’язків, – справа марна. 

Зневірені великобичківці вкотре звертаються до губернатора та прокурора Закарпаття з проханням відповісти на запитання: чому Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» в області діє вибірково і не поширюється на один-єдиний житловий будинок школи-інтернату у В.Бичкові? Чому прокуратура району і області самоусунулася від виконання своїх прямих обов’язків по нагляду за дотриманням місцевими чиновниками українського законодавства? Чи, бува, не готується майновий комплекс В.Бичківської школи-інтернату до приватизації? Їхні відповіді редакція «ФЕСТу» також готова обнародувати. Діждемося?

Теги: Житло, освітяни

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати