Я хотів відкрити вічні закони… До 350-річчя зі дня смерті Блеза Паcкаля

Якщо це так, то незрозуміло, як він вижив?!. А він вижив! Й досить скоро звільнився від недуги. В 4 роки він став напівсиротою (мати померла) та одинаком щодо вибору ігор й занять. Іноді його батько - президент овернської палати зборів й податків - розповідав синові про різні дивовижні речі: про порох, про грозу, про збільшувальні стекла. Батько хотів розвинути в ньому розум, а не пам'ять. Він ніколи не вимагав нічого тупо завчати. Блез до кінця життя не втратив дар дитинства - здатність дивуватися.

Одного разу за сніданком він помітив, що, якщо постукати по фаянсовому блюді ножем, а потім прикласти до нього палець, звук зникає. Куди? Він написав про це маленький твір. А було йому тоді всього 12 років. Батько був пристрасним й талановитим любителем математики. Переписувався з Декартом, Ферма та Робервалем. Саме тому математичні спори не були рідкістю в будинку Паскалів.

Тату, а що таке геометрія? - запитав одного разу Блез.

Батько замислився. Він бачив майбутнє сина у вивченні мов й не хотів розпорошувати його старанність.

- Як тобі пояснити?. Цей засіб креслити правильні фігури і знаходити існуючі між ними взаємовідносини.

Таке пояснення, за його розрахунками, навряд чи могло збудити дитячу допитливість. Батько помилився. На папері та на підлозі дитячої Блез виводить початкові теореми Евкліда. Він поки що не знає навіть загальноприйнятих термінів, тому називає пряму палицею, коло - колесом, паралелограм - довгим квадратом. Заставши його за цим заняттям, батько був радісно збентеженим. Він прибіг до свого друга, математика Ле‑Пайлеру, зі сльозами радості :

- Мій син буде великим математиком! Це я відкрив сьогодні!

І син дійсно став великим математиком. У 16 років він довів "теорему Паскаля" й написав трактат про конічні перерізи. У 18 років винайшов рахункову машину - "бабусю" сучасних арифмометрів. Заздалегідь він побудував 50 моделей. Кожна наступна була досконаліша за попередню. Юний конструктор записує, не знаючи ще, що його ідея на століття обганяє свій час: "Обчислювальна машина виконує дії, які більше наближаються до думки, ніж все те, що роблять тварини".

Машина приносить йому популярність. Оцінити його формули й теореми можуть тільки лічені люди, а тут - подумати тільки! Машина сама рахує!! Це міг оцінити будь-який пересічний смертний… І ось натовпи людей поспішають до Люксембурзького саду, щоб подивитися на диво‑машину. Про неї пишуть вірші, їй приписують фантастичні здатності... Блез Паскаль стає знаменитою людиною.

А втім, статус знаменитої людини він дійсно заслужив. Він - один з видатних математиків свого часу, він сперечався з Ферма, а манірний Декарт відмовився вірити, що авторові присланих йому математичних праць виповнилося тільки 16 років.

У 24 роки Паскаля розбив параліч. Він насилу пересувався на милицях, але продовжував працювати. Боже-боже, як заважали йому ці милиці! Адже наразі він задумав до кінця вирішити загадку атмосферного тиску, поставити останню точку в багаторічних працях Галілея, Торичеллі та Рея. Спочатку він погоджувався зі старовинною схоластичною аксіомою: "Так, очевидно, природа дійсно не терпить порожнечі". Але, вникаючи в суть питання, він зрозумів: "відраза природи до порожнечі" - порожній набір слів. Якщо це правда, то "відраза" на вершині гори й біля її підніжжя повинна бути однаковою! Якщо воно буде різною - справа не у "відразі", а в тиску атмосфери. Але як поставити дослід, якщо ноги відмовляються йому служити?!

У листопаді 1647 року Паскаль пише чоловікові своєї сестри детальний лист, в якому просить його поставити задуманий ним експеримент на горі Пюї‑де‑Дом (висота 1467 метрів). Тільки у вересні наступного року Паскаль отримав точну відповідь: тиск на вершині гори менший, ніж біля її підніжжя. У Парижі він сам повторює цей дослід у вежі на вулиці Ріволі.

Здавалося б, дух цієї незвичайної людини переміг його слабку плоть! Але раптом в тому ж сакраментальному для нього, 1648 рокці у 25‑літнього Паскаля настає різкий перелом. Він кидає всі заняття математикою й фізикою, читає виключно богословські книги та прагне до самоти. Важко пояснити причини цієї зміни. Виною тому, безперечно, й розхитана нервова система, й часті жорстокі головні болі, та модне вчення янсеністів, які переконували його, що відмова від науки буде жертвою Богу, котрий послав йому фізичні страждання.

Безумовно, вплинула на нього й смерть батька у 1651 році, й постриг улюбленої молодшої сестри Жакліни в черниці. Це була вельми ранима, вразлива людина, з нестійкою та ломкою нервовою системою. Муки тіла й муки духу терзали його плоть. Його здоров'я катастрофічно погіршувалося. Почали проявлятися спазми горла й страшенні головні болі.

І знову, незважаючи на фізичні страждання, геній Блеза Паскаля шукає порятунку в праці. Він відновив листування з Ферма, відповів на лист відомого пияка й гравця у карти кавалера де Мере, в якому виклав нові ідеї в галузі теорії ймовірності (єдиний випадок в історії, коли пияк та картіжник допоміг науці). Поступово він виходить з безодні відчаю. Здоров'я йде на поправку, він навіть подумує про одруження.

Іронія долі, чи Божа воля: поїздка на свято до Нейї! Коні понесли карету, й на мості через Сену кинулися вбік: дві перші, обірвавши перила, рухнули до води. Карета уціліла дивом. Коли до неї підбігли, Паскаль був без свідомості. З цієї миті можна вважати, що він помер, хоча він ще й прожив вісім років.

"Я такий слабкий, що не можу ні ходити без палиці, ні їздити верхи, - писав він у листі до математика Пьєра Ферма. - Я не можу навіть їхати в екіпажі". Уникаючи людей, він сидів одягнений у волосяницю, усаджену цвяхами, жовтий, худий, мовчазний. Молитви й читання Священного писання були його єдиним заняттям.

Блез Паскаль помер 19 серпня 1662 року, у тридцять дев’ять років. Подейкують, що у 1789 році герцог Орлеанський наказав вирити кістки Блеза Паскаля й віддати їх алхімікові, який обіцяв добути з них філософський камінь. Але це, напевно, просто легенда...

Теги: Блез Паскаль; до 350-річчя зі дня смерті

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати