Закарпаття онлайн » Блоги » Людмила Загоруйко

Офисное кресло

У нас в комнате появилось офисное кресло «директор». Оно удобное, большое и чуть массивное. Признаюсь, несколько не вписывается в нашу, с низкими потолками жилплощадь: чуть крупновато, но это на мой всегда капризный взгляд.

Офисное кресло

О нём я мечтала давно. Чтобы хорошо писалось, неплохо удобно сидеть. Пока мечта о кресле таилась в глубине меня, я купила настольную лампу в абажуре из лозы с маленькой головкой экономной лампочки. Желаемое стало чуть ближе.
Покупка долго пылилась на чердаке, лампочка томилась в заводской коробочке. Мечта зрела. Деньги, не успев обозначить свою серьёзную суть, таяли. Хватит, наконец, решила я, пора определиться с приоритетами, и поехала в Нересницу. Автобус остановился возле банка. Дальше дорога шла прямо и сворачивала влево, обозначив круг, в центре которого стояла скульптура Божьей Матери. Она напоминала хрупкую статуэтку. Вокруг неё гремели гиганты-машины, везли куда-то лес и камни,  суетились микрики и легковушки. Скульптура с небесного цвета мантией на плечах стояла, приподняв белые руки, и ни на что не обращала внимания. Я пересекла дорогу по диагонали, свернула влево и вышла на мост. Внизу текла горная река. Она тоже была равнодушна к людям. Тут начиналось село Подплеша. Минут десять шла вдоль дороги, чтобы попасть на территорию большого склада-магазина. Здесь можно было купить кирпич, тротуарную плитку, металл, двери, доски, машину леса, скутер, но лучше всего тут было просто гулять. Слоняешься по складу, наткнёшься на продавца, что-то у него спросишь, а он вдруг моментально исчезнет по каким-то важным делам. Ты, конечно, упорный, начинаешь нервничать, задавать вопросы первому встречному, а это окажется такой как ты, заблудившийся покупатель.

На этот раз мне склад не нужен. Я вошла в просторное здание. Продавцы все были на местах. На третьем этаже стояли в ряд офисные кресла. Почти все хрупкие. Цена у них тоже была слишком несерьёзная. В два, три раза дешевле, чем внушительная с виду продукция. «Своё» я нашла сразу: солидное и недорогое, посидела в нём, покрутилась, сосредоточилась и больше не сомневалась. Цена не зашкаливает и вид солидный. В дорогое, за полтысячи «зелёных», как-то даже сесть неудобно, не то, чтобы шлёпнуться с размаху, и стояло оно несколько особняком, как будто страдало манией величия.

Тут я увидела письменные столы. Один, широкий, с выдвижными ящичками, клавиатурной доской, фигурной полкой сверху, на которой в будущем можно будет разместить принтер и экран, мне очень понравился. Правда ни того, ни другого у нас не было, пока мы пользуемся моим ноутбуком,  но главное купить, как настольную лампу, мелочь, а всё остальное потихоньку  само собой обозначится материально. Это моя жизненная догма, в которую я твёрдо верю. Сначала добротная шуба, деталь, потом - машина. Правда, в дорогой шубе ходить пешком рискованно. Можно остаться без меха до того, как появится автомобиль, но это уже другая история, о которой пока лучше не думать. Не те сейчас у нас приоритеты.
Я выбираю стол, кресло и договариваюсь о доставке. Чек выписывать мне не хотят, воспринимают моё желание, как каприз. Ладно, думаю я, не стиральную машину покупаю. Что может случиться с креслом и столом?

Новая мебель живёт в нашем доме с лета. За письменный стол я сажусь не часто, в кресло попадаю только со второй попытки. Мидянка умудряется так высоко поднять сидение, что я всякий раз промазываю, не могу сразу преодолеть планку. Понимаю, не по плечу мне грешной рабочее место поэта. До великого не так уж просто докарабкаться, но с другой стороны, он же ростом не совсем вышел. Как сам-то приспосабливается? Спросить не у кого. Ночь, поэт спит сном младенца. Я колдую под настольной лампой с абажуром из лозы и миниатюрной лампочкой, похожей на ёлочную игрушку. Наконец, усаживаюсь комфортно. Возня напоминает мне посещение зубоврачебного кабинета, неудобство быстро забывается, но кресло вдруг начинает подо мной оседать и  постепенно проваливаться. Рычажок регулировки не срабатывает и у меня смутное подозрение, что он был неисправен ещё в магазине.

А вот стол…Это чудовище водитель и одновременно сборщик мебели занёс в комнату по частям. Надстройку-полку посадил на штыри, предварительно густо смазав их клеем ПВА, и укатил в благополучную Подплешу. Стол сразу же стал разваливаться. Первой вывалилась из пазов и больно ударила меня по ногам клавиатурная доска. Мы пытались её приручить и упорно усаживали на место. Она мстила нам, падала, до синяков била по ступням. Пришлось сдаться. Теперь полочка скромно стоит за шкафом. Так безопасней. Потом накренилась фигурная надстройка, а когда понадобилось стол чуть сдвинуть, выяснилось, что он не собран, а наживлён, как будущее швейное изделие. Работать за столом оказалось небезопасно. Он шатался под рукой и грозился распасться карточным домиком.
Нет, терпеть такое надругательство я не намерена. На складе-магазине в Подплеше, где продавцы упорно убегают от покупателей, я натыкаюсь на хозяина. Он стоит, никуда не торопится, прямо антипод-работодатель, улыбается, выслушивает претензии. Я негодую: стол для поэта, тут запинаюсь, не нахожу подходящее сравнение, это же, как ножницы для парикмахера. Он вежливо предлагает мне устранить неполадки своими руками и ещё просит написать для него персональный стих. Со стихами у меня плохо, с поэтами лучше. Я лопаюсь от бессилия, как надувной детский шар. Вдруг зимой вспомнился успешный предприниматель. И вообще я не о нём, не о столе и кресле. Как понять эту Тячивщину?

Людмила Загоруйко, Закарпаття онлайн.Блоги
07 грудня 2011р.

Теги: кресло, стол, Мидянка, поэт

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

читатель из Москвы 2012-04-18 / 23:50:03
Славненько,отрадно видеть сэра Питера в таком интерьере,дак потому и писать тут уютней и складней,радует,очень душевно и людяно.Тронула до глубины души такая забота...А кто сказал,что Мидянка немолодой??Нет,слово немолодой,по-моему.тут неуместно,молодой он,и ещё,судя по творчеству,есть порох в пороховнице...

Людмила 2011-12-11 / 15:07:51
До русина. Потішили ви нас своїми їстівними каштанами ще й за такі великі на той час гроші. Прикладів таких за своє дворічне тут існування можу навести безліч. От наприклад, купила я ще в одному крутому магазині "Карусель", що у Вільхівцях нову тачку за 350 гр. Тачка як тачка, ручки, візок. Тут прийшлося нею глину возити. Робочий показує мені колесо, каже старе, перемерзле,шина на клапті рветься. Прийшлося виложити ще 80 гр. і купити нове колесо. Це дрібниці, издержки производства.
Більш за все кидають на гроші "чешські" майстри. Тут один, колишній Петра колега, поставив опалубку 9 метрів шириною, 50 см завширшки і 50 завввишки. Взяв з мене 800 гр. Потім хотів покласти облицювальну цеглу на 20 квадратів стіни і запросив з мене 400 долларів. Я питаю, мотівація? За що такі ціни? Одна цеглина коштує 2,70, покласти її на стіну обійдеться 150 гр за квадрат. А він мені, тут хлопці пивницю мурують, зароблять більше. Я ж не можу меньше їх отримувати? Так то ж пивниця заперечую я, масштаб, камень, котлован вручну і їх п, ятеро. А він мені,не можу і все,це принижує мою робітничу гідність. Так правда не сказав, але з того всього виходить. Я йому знову: в горді веніціанська штукатурка дешевше, а він мені, на скільки дешевше?
І так у нас не вийшло співробітництво. Образився він на мене сильно. Тут Муза мені радить поважати Тячівські звичаї, бо я ж до них приїхала, а не вони до мене. Стараюсь, видить Бог,не виходить.

Людмила 2011-12-11 / 14:40:41
Колайдер? Навіть Мідянка такого слова не знає.Це, шановний, вибачте, сукінсин, не образа, а підрядковий переклад, що за корабель?
Дозвольте з вами не погодитися. Якщо він Мідянка, то має в сортирі писати чи як? Скільки можна експуатувати роками вироблений стеріотип? Дивак-поет, живе в хащах, жує корінці, пасе корову, а все людське йому чуждо.Він також людина, вже не молода для екстріму, і як всі хоче конфорту і охайних чистих стін. Хоча би цього. Тут надбавки до зарплат і пенсій думаєте просто так дають?

SukEnSam 2011-12-11 / 00:05:13
Вельми дивно!
Петро Мідянка - і стілець !!! Навіть офісний???
Краще буде - Петро Мідянка - та колайдер!!!
Дайте хлопцю спокій для самореалізації. Бажано рідною (русинсько-українською) мовою...

Русин 2011-12-10 / 23:25:49
Пані Людмила дуже обережно з тими тячівськими русинами. Моїй бабусі в тих краях колись замість 4 саджанців горіха волоського (по 10 руб. штука) всунули 4 саджанці каштана їстивного, а про базар в Нересниці взагалі легенди ходять. Так, що треба держати "вухо востро" при таких серйозних придбаннях.

Людмила 2011-12-09 / 16:02:32
Шановна Муза чудовище - не водій, а стіл. Ще ви плутаєте розповідь про людей з розповіддю про їх ставлення до роботи.За вимогою покупця продавець зобов,язаний надати чек. Це як 2 помножити на 2. Меблі бажано продавати складеними, в крайному разі збирати їх на місці. Є загально прийняти правила торгівлі.Інакше це нагадує обман. За свої гроші людина має право отримати відповідно якісний товар. Мене ще більше обурює ціни на сигарети в тому ж Лузі.На кожній пачці написана рекомендована ціна, продають на гривню дорожче, це при тому, що держава вже підняла ціни і акцизний товар продається майже нелегально, без документів і касових апаратів. Підприємець, що поважає свій бізнес має шанувати свого покупця. Багато з них зараз так і роблять і люди до них з задоволенням йдуть за покупками. Я сюди приїхала і звикла до трішки іншого ставлення до торгівлі. Ми все нарікаємо на державу, а держава - це передусім ми самі. І якщо підприємець користується тим, що район віддалений, а люди не вміють і не знають як відстоювати свої права, то це подібно на прагнення набити кишені за будь яких обставин. В Тячеві вже набагато краще, є прекрасні кафе, ресторани з хорошим обслуговуванням і якщо Людмила Загоруйко зробить зауваження продавцю, а потім ще хтось, думаю в горах побут поступово змінюватися на краще. А Більше всього мене обурює, що пишеш про одне, люди між рядків читають зовсім друге. Нема в нас поки цензури, людина хоче сказати те, що хоче, друга справа чи спроможний читач її почути. На все вам добре.

Муза 2011-12-09 / 13:27:16
Вас можна похвалити вже гарно у Вас у хаті!(в порівннянні з минулими світлинами) Гарно пишете ,цікаво,тільки якась не повага до людей, що оточують:і продавці невдали,і підприємець,і "чудовище"водій...Порада: пристосуйтеся до жителів Тячіщини бо вони до Вас не зобов"язані, то вже точно (Ви ж до них приїхали!!!) З наступаючими Вас святами!

Інна Конар 2011-12-09 / 09:54:54
Пані Людмило, мені подобається читати Ваші пости. Ви з таким смаком описуєте звичні речі, події. Більшість із них настільки будені, що ми перестали звертати на них увагу. Дякую Вам.

ярослав орос 2011-12-08 / 11:31:42
пані людмило, а чому ж петро миколович (на хвото) такі насуплені, як хмара над пригодищем? ох, і вередливі тії піїти... співчуваю їхнім дружинам...

Андрей 2011-12-08 / 09:33:44
єво ворсєйшество детектед. ковроугодно.

KK 2011-12-07 / 21:57:33
Щось наш закарпатський кобзар дуже серйозно задумався. Щоби ні чим він не журився! :-)
(гарний, прибраний оффіс...подобаються мені всякі вазони)