Погляд на Грузію без галасливого захоплення, але не без „білої заздрості”

Українські медіа вже не перший рік розповідають нам про Грузію, здебільшого, виражаючи захоплення тамтешніми реформами та економічними успіхами, яких досягає наша заморська сусідка, попри усі труднощі, успадковані та набуті – громадянську війну 90-х, трагічний розкол із виходом двох колишніх автономій, свіжу агресію з боку Росії, російські ж спроби економічної ізоляції... Наприкінці жовтня мені пощастило побувати у Грузії, і відтак особисто подивитись, що і як відбувається в цій кавказській державі. А оскільки це моя друга подорож за останні роки, то й дещо порівняти з побаченим раніше.

Погляд на Грузію без галасливого захоплення, але не без „білої  заздрості”

Тбілісі тримає курс на прозорість

Українські медіа вже не перший рік розповідають нам про Грузію,  здебільшого, виражаючи захоплення тамтешніми реформами та економічними успіхами, яких досягає наша заморська сусідка, попри усі труднощі, успадковані та набуті – громадянську війну 90-х, трагічний розкол із виходом двох колишніх автономій, свіжу агресію з боку Росії, російські ж спроби економічної ізоляції... Наприкінці жовтня мені пощастило побувати у Грузії, і відтак особисто подивитись, що і як відбувається в цій кавказській державі. А оскільки це моя друга подорож за останні роки, то й дещо порівняти з побаченим раніше. Четверо  журналістів з України прийняли участь у семінарі з журналістських розслідувань у галузі лісового господарства. Захід відбувся в рамках міжнародної програми ENPI  FLEG „Вдосконалення систем правозастосування і управління в лісовому секторі країн східного напрямку Європейської політики добросусідства і Росії". Журналісти більшу частину часу витратили на ознайомлення з проблемами лісової сфери Грузії (40 % її площі вкрито лісами) та шляхам їх вирішення, але були можливості й для  „польових досліджень" звичайного життя країни.

Минулого разу я кілька днів провів у Тбілісі, великому місті з офіційним населенням у понад один мільйон, хоча насправді, кажуть самі грузини, вдвічи більше, адже завжди в столицю бідної країни за кращим життям зтікаються люди з усіх її кутків. Тоді, в 2006-му, попри усю екзотичну красу цього 1500-літнього теплого міста (сама його назва походить від грузинського „тпілі" – теплий), воно здалося мені дуже запущеним і бідним.   Нині у столиці ми провели тільки початок першого дня подорожі і весь останній, але цього вистачило, аби порівняти побачене  тоді й зараз. Якщо коротко, то зміни вражаючі! Перш за все, місто добряче прибрали. Самі тбілісці у розмовах казали, що на міських околицях усе ще далеко не гаразд, але центр нині вже гідний небагатої, але точно європейської столиці. Новиною для всіх нас став ультрасучасний міст Миру, який звели на річці Кура, між двома старими пішохідно-автомобільними мостами. Цей – суто пішохідний, із скла й металу, особливо ефектний уночі, коли він ритмічно грає тисячами ламп.

Міст Миру звели у травні цього року, автором виступив італієць Мікел де Лукі, а ініціатором – президент країни Міхаїл Саакашвілі. Той же італійській архітектор приймав участь у будівництві Авлабарської резиденції (президентський палац), із скляним куполом, що нагадує сучасний берлінський Райхстаг. Він же зпроектував нову будівлю Міністерства внутрішніх справ. Цю хвилясту споруду на околиці столиці, колишньому пустирі, гості міста часто сприймають за ...аквапарк. Навмисно без огорожі, з металу та скла, вона своєю прозорістю має символізувати сучасну грузинську поліцію. І якщо на президентський палац і навіть на міст є чимало нарікань з боку грузинської опозиції та й простих громадян (мовляв, немає куди гроші витрачати?), то про місцеву поліцію чуєш лише позитивні відгуки. Їх починаєш чути ще по дорозі з аеропорту. Таксист, дізнавшись, що ми з України, одразу починає недобрим словом згадувати нашу міліцію (заодно й азербайджанську), з якою знайомий як водій. І нахвалювати власних полісменів, які нині вже наче й не знають, що таке хабар замість законного та справедливого штрафу. Слово за слово, і виявляється, що таксист – сам колишній полковник грузинської міліції! Його, як і практично весь керівний склад, звільнили в ході поліцейської реформи і відпустили на вільні хліби без тих колосальних пенсій, які отримують його українські колеги. Набрали нових людей, обучили, і от „справжній полковник" пишається колегами, і не виявляє жодної образи на реформаторів. Пізніше, попиваючи з товаришем пиво на нічній вулиці містечка Телаві, в компанії двох місцевих чоловіків, ми почули такі самі позитивні відгуки. Поліцейська машина, що цілу ніч (!) патрулює вулиці провінційного міста, не зупинилася біля нас, аби поживитись на любителях ячмінного напою, як це повелося в Україні після початку антипивної кампанії. „Адже ми не робимо нічого кримінального!" – здивовано пояснили грузинські хлопці. От якби бешкетували чи щось ламали, тоді – інша справа. Зарплата поліцейського починається з 700 ларі і зростає до кількох тисяч  (1.7 - 1.8  ларі дорівнює одному долару), тоді як середня в країні – 400 ларі, а мінімальна пенсія – всього 100. І правоохоронці цінують таку зарплату, бо до неї „бонусом" йдуть ще й перспективи росту, а головне - повага в суспільстві. Виявляється, це теж чимало значить.

На вулицях Тбілісі наразі не зустрінеш такі натовпи туристів, як у Празі, Будапешті чи Кракові. Хоча подивитись тут є на що – зі стін старовинної фортеці Нарікала (вона існувала вже в 7 столітті) видно більшу частину міста, і якби був час, то провів би там, блукаючи старовинними вулицями, і день, і два.

На підйомі до фортеці будується туристичний квартал, вочевидь, невдовзі тут торгуватимуть звичною для мандрівників атрибутикою, але поки що крамниць, де б можна придбати щось на пам'ять про Грузію, навіть у столиці зовсім небагато. (Звісно, легше за все „затаритись" славетним вином та чачею, але ми це зробили у фірмовому магазині  заводу „Кіндзмараулі" в містечку Кварелі в Алазанській долині).

У продуктових крамничках – сильна присутність України: печиво, шоколадки відомих марок, широкий асортимент горілок, кілька видів соків (є серед них й берегівського виробництва), а от „український пивний сегмент", чотири роки тому потужно представлений, нині поступився місцевому та турецькому. Ціни на продукти приблизно в півтора, а то й два рази вищі за українські, за рідкісними виключеннями. Буханець хліба – як у нас, а кілограм м'яса – від 4 до 9 доларів. Бензин – долар за літр, мережами автозаправок володіють компанії з Азербайджану, Італії і навіть Румунії, є й російські. Житло в Тбілісі дороге, найдешевша квартирка на далекій околиці міста стоїть 12-15 тисяч „зелених", середня – 70 тисяч. Квартир будується багато, у нових районах зводяться багатоповерхівки, частина – державним коштом (для вояків та держслужбовців, у кредит під мінімальний процент), більшість – за гроші місцевих багатіїв. Зі слів тбіліського колеги-журналіста, ринок житла в місті вже перенаситився, пропозиція перевищує попит. Що й не дивно, адже житло не всім по кишенях. Чимало народу, зокрема, біженців з Абхазії, чи просто „економічних мігрантів" із провінції, живе на мінімальні тимчасові заробітки та ютиться по гуртожитках та бараках.

Як живеш, столиця Кахетії?

Відомо, що життя країни не пізнається лише за життям її столиці. Оскільки журналістський семінар (на якому, окрім грузинів та українців, були команди медійників із сусідніх Азербайджану та Вірменії,  а також Молдови, Білорусі й Росії, причому останню представляли провідні ЗМІ на кшталт „Аргументів та Фактів") відбувався в маленькому місті Телаві, то в нас була гарна можливість побачити й життя глибинки. По наших мірках це було б поряд із столицею (70 км від Тбілісі), але не по мірках маленької Грузії. Місто в неповних 22 тисячі мешканців – теж столиця, ще й давня, князівства (нині „мхаре", тобто края) Кахетія, що межує з російським Дагестаном. Окрасою міста є фортеця з палацем царя Іраклія ІІ-го. Життя у місті, позбавленого промислових підприємств, заможним не назвеш. Люди виживають як можуть. Так, одразу кинулась в очі неймовірна кількість таксистів – їхні машини заповнили центральне перехрестя, їх там стоїть з кілька сотень (для порівняння, в 27-тисячному Берегові зазвичай на місті всього кілька таксі, максимум 10-15). Місцеві мешканці стверджували, що в Телаві три тисячі таксистів, але то вже треба списати на східну схильність перебільшувати, яка, нарівні з гостинністю та радушністю (особливо щодо українців) притаманна грузинам. Те, що це не міф, переконався особисто. Прогулюючись, ми натрапили на крихітний ринок, де торгували саморобними міні-„буржуйками" із бляхи.

(Невеличкий відступ: у більшості будинків Телаві, як і загалом у Грузії, гріються дровами – бо, з одного боку, газ (уже не російський, а азербайджанський) дорогий – близько двох гривень за куб, з іншого – зими тут не холодні, майже без морозів. Хоча в високогірних селищах холодніше, і там топити доводиться всерйоз – держава допомагає незаможним, надаючи квоти на вирубку під доглядом лісників кількох кубів лісу на сім'ю (безкоштовно, але  рубати й возити дрова доведеться власним коштом). У скрутні часи 90-х, коли в країні панувала розруха, під Телаві вирубали чималий шматок дубового лісу – нині вирубка заросла чагарником. В рамках дослідження проблем лісового господарства нам показали її, аби було з чим порівняти. Адже в лісництвах, як і в поліції, проводяться схожі реформи – „стару гвардію" дуже сильно скоротили, в лісові охоронці-рейнджери набирають молодих місцевих чоловіків, які охоронятимуть порядок у лісі не гірше, ніж поліцейські у містах.) Так ось, помітивши, що нас зацікавили саморобні пічки, кілька жінок із мініатюрної, на одного клієнта, перукарні, знаками (російську мову люди все сильніше забувають) запросили всередину і продемонстрували „диво грузинської техніки" в дії. А дізнавшись, що ми з України, одразу знайшли пляшку з вином і пригостили гостей, ще й з собою умовили взяти.

Іншим разом, коли я вирішив з ранку, до початку семінарських занять, самостійно оглянути старовинну фортецю, і заблукав у місті, місцевий мешканець, спитавши, звідки я, відвіз мене до палацу Іраклія на власній машині. Цікаво, що на території великої фортеці, окрім власне палацу-музею, розмістилась звичайна школа... А от думка про гарячкуватість грузинів та їхню схильність до наддовгих застольних тостів є (і я переконуюсь у цьому вдруге) стереотипом. І в першій, і в другий раз грузини здалися мені скоріше схильними до меланхолії, і тости їхні були не довшими, ніж на українських гулянках.


Центр Телаві влада намагається зробити охайним – принаймні, урн для сміття там у рази більше, ніж на вулицях Берегова чи Ужгорода, однак до порядку схильні далеко не всі його мешканці. Будинки середземноморського типу, з характерною хвилястою черепицею і місцевою дерев'янною різьбою, в більшості потребують хорошого ремонту – тільки б, не дай бог, не прийшла туди мода на потворні „євроремонти", які вже порядком понищили індивідуальність наших міст.

Вражають місцеві паркани з косо покладеного плаского каміння, причому підібраного за кольорами -  ряд темний, ряд світлий. Це ж скільки праці й часу піде! Однак і стоятиме майже вічно.

Про те, що Телаві наразі не відчуває притоку туристів, видно по майже порожній, із вибитими шибками, багатоповерховій будівлі готелю, який розмістився навпроти фортеці, поруч із іншою візитівкою міста – 800-річними товстелезним платаном.

Блукаючи містом, бачив я й закинуту радянську турбазу із невибагливою назвою „Турист". Нині туристичний потік у Кахетії, як я дізнався з довідника, спрямовується до мініатюрного, у дві тисячі чоловік, містечка Сігнахі, що на фотографіях виглядає як типове селище на Середземному морі чи Адріатиці. Телаві ж, як і решта регіонів, сподівається на продовження реформ, що вже мають ознаки успішних. Підприємців, які прагнуть мати власну справу, на перший час позбавляють податкового тягаря, та й загалом, він куди легший, ніж в Україні.  Деякі контролюючі органи (СЕС, пожежна інспекція тощо) скасовані, відтак, працювати доводиться за простими, але суворими  правилами (за спробу обдурити державу на податках чи миті слідує жорстке покарання – від великих шрафів до тюрми). До того ж, зацікавлений у сильній та незалежній Грузії Захід  щедро фінансує її через численні фонди та програми, сюди ж йдуть інвестори, яких вабить сприятливий економічний клімат. Все це працює на очевидний прогрес в країні, яка починала революційні реформи майже одночасно з нами, але вирвалася далеко вперед. І хотілося б побажати їй подальших успіхів у цьому прориві. Не для того, аби самим залишитись позаду, а щоб було з ким порівнювати – і може, нарешті, зачепити рештки власної гідності та наздоганяти.


 

Для газети "Новини Закарпаття"

Олег Супруненко, Закарпаття онлайн.Блоги
09 листопада 2010р.

Теги: Грузія, Тбілісі, Телаві

Коментарі

МИХАЙЛО 2011-12-15 / 10:32:17
Завжди викликає схвалення та влада, яка не на словах, а на ділі служить Державі та Людям.В цьому саме сила Міхо Саакашвіл,і тому величезна підтримка його політики у суспільств. А той коментар під ніком "Коментар" - типово зарозуміло - російський, а відтак - трохи заздросний Невже не ясно,хто агресор? Що в ХІХ століття, що у ХХІ столітті він адресу не змінив - і ЦЕ РОСІЯ, на жаль. Хоч останні події свідчать, що Ведмідь немовби прокидається. Дай боже... Може нарешті остання імперія благополучно репне і всьому світові стане легше дихати. Війни 2008 року з Росією (як це не парадоксально) дала добрячого копняка Грузії і підштовхнула до цивілізаційних перетворень.Тому й досягнення такі вражаючі. Іще трохи і Південна Осетія та Абхазія за такої політики Саакашвілі приєднаються до Батьківщини,бо Росія КАВКАЗ ВЖЕ ВТРАТИЛА І ПИТАННЯ ЛИШЕ ЧАСУ...Слава Грузії і грузинам!

Пан Космачка 2011-02-16 / 16:38:00
Достатньо послухати розповіді Буби в тифліських духанах,ніж читати цей політико-проституційний маразм,залишається ще один шанс на дешеве шоу "Міняю жінку",там блогер вочевидь незрівнянніший,ніж у культурі письма.

Андрей 2010-11-11 / 20:18:00
2 Кришеник:
можна щиро порадіти за грузинів, якщо все насправді так, і, що не менш важливо - так і залишиться (бо вже всіляких "економічних див" світ бачив, які потім закінчувалися дуже недобре).
Щодо вашої ремарки про "лінькуватих нероб-рабів", вам, як представнику освітньої сфери, варто б обережніше з такими висловами - ви ж тесь для когось "чіво ані там всьо ісслєдуют, дармаєди", но то таке.

Кришеник 2010-11-11 / 16:01:00
Всяке можна говорити про Саакашвілі та грузинське керівництво. Але… На момент його приходу до влади увесь ВВП Грузії складав $ 3,3млрд, а середня зарплата ~ 50$ (дані Всесвітнього банку).
У 2007 р. вже отримали ВВП в $ 10,6 млрд (зростання більш ніж у 3 рази). Якщо в 2003 році наскребли в бюджеті всього $ 400 млн, то в 2009 р. ~ 4млрд (заодно середня зарплата виросла аж у 4 рази).
А що наші Карабаси? Чужих до добра напевно не підпустять, усе навкруг заморозять і “застабілізують”. Поки зайняті тим, щоб оте своє кровне, тяжко нажите, спокійно довести до повної амортизації, після себе залишити відпрацьовану промислову пустку, де око патріотичного вболівальника милуватимуть терикони збудованих з панської забаганки “європейських” футбольних стадіонів.
Нині вже зовсім не потрібен такий обтяжливий для їх економіки популізм, і надалі обійдемося без міфічного середнього класу. Та й куди вже підвищувати зарплати лінькуватим неробам-рабам?
Історія наша помалу закінчує свій хід, тож чекає нас близьке благодєнствіє.

МК 2010-11-10 / 21:49:00
Автору, декілька ремарок:

сувеніри у великій кількості продають в Мцхеті біля Светіцховелі, головного храму Грузіі, це 10 км від Тбілісі. Мабуть найпопулярніше місто відвідин туристів, як і стародавній монастир Джварі над Мцхетою. Сувеніри оригінального грузинського виробництва - кераміка, вироби з дерева, металу, традиційні келихи для вина і т.д. Величезний вибір кераміки також на перевалі в бік Горі і Кутаїсі, обабіч дороги приблизно таке ж видовище, як в Ізі з "кошарками" :)). Продають від маленьких блюдець та глечиків до величезних глиняних амфор для вина на 500- 1000 л.

традиційні грузинські тости зовсім не стереотип, як і чоловічі акапельні співи за столом, залежить від рівня уваги до гостя, степені знайомства і кількості випитого вина. Також ніхто не відміняв "друг мого друга - мій друг".

авторитет Саакашвілі беззаперечно високий, при чому і серед впливових ділових кіл теж. В тих умовах знищеної дощенту економіки йому вдалося багато і політичне майбутнє у нього є, навіть після закінчення президентських повноважень. Дорікати йому підтримкою США - остання справа. Він витиснув максимум з мінімума, тотальна відсутність нормальних економічних відносин всередині країни, масове безробіття і трудова еміграція на початку його періоду і відновлене сільське господарство, розвиток інфраструктурних проектів, а це порти, енергетика, трубопровідний транспорт, також відновлення (хоч і повільне) промисловості тепер - його безпосередня заслуга. Не кажучи про наведення реального правового порядку в країні, де шахраї, злодюжки і "авторитетні вори" були "елітою" суспільства.

Проблем там багато, звичайно, але про них там не тільки говорять, їх ще й реально вирішують.

Коментар 2010-11-10 / 21:13:00
Называется: "Слово за слово- одним местом по столу""..... Вы все о том же..агрессоры, оккупант( не пойму только кого вы имеете в виду), америка и т д и тп?.. Может вы имели в виду США, ее экономическую и политическую экспансию?, или Россию с Украиной, со своими биполярными отношениями к "свободной и независимой, нищей но гордой" не понятно от кого Грузией".
Ну да Бог с ней , пускай живет и процветает... как и все постсоветские республики, терпения вам и успеха Олег в вашей не легкой работе..)):-)

долішняк 2010-11-10 / 11:09:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Rusin 2010-11-10 / 10:22:00

Олег, прошу тебе не коментуй усіляких ******, які скриваються під ніками, оно того не варте. Краще готуй давай наступний матеріал - це найкраще лікарство для ......

долішняк 2010-11-10 / 08:35:00
Усі знавуть ош кавказці паскудна чилядь,
ставити их нам у пример,годин лиш....
ото што американці тупі навязувуть свою "свободу" другим народам нирозумівучи ош іх ментальность тупа пуд других ще не подходить,бо щи е поколения не розвращонні,кидь автор ни розумие та він....хотя може він наоборот прекрасно розуміе всьо..

Олег Супруненко 2010-11-09 / 23:53:00
Коментарю: ще раз кажу, гляньте на фото з газетного кіоску. У мене в руках - газета Бурджанадзе, де на першій сторінці Мішіко ссе цицьку Буша, а в середині газети - його фото з голим торсом у комічному вигляді.

Ця газета вільно продається навіть в Телаві.
Ще раз питаю: чи можливе таке в Росії або навіть у нас? Тож не знаю, хто там боїться "пернуть"

А щодо посилення силовиків в країні, у якої сусід - відвертий агресор і окупант, то хіба не є це цілком логічним кроком? До того ж, "мєнтовской бєспрєдєл" у нас відчувається куди сильніше, ніж в Грузії. Принаймні, за пляшку пива, розпиту на лавиці, ніхто не чіпляється...

Коментар 2010-11-09 / 23:38:00
Олег, неужели вы считаете, что усиление силовых структур в такой стране как Грузия, точнее с таким президентом как Саакашвили- признак демократических свобод. ИМХО. Аль может у Мишки есть внешние враги....
Там люди в страхе живут, боятся "пернуть" слово лишний раз, чтоб не оказаться за решеткой. И все ваши и ихние байки, не ново, не впечатляет ПР по грузински под заказ, это уже давно пройденный этап...

Олег Супруненко 2010-11-09 / 23:00:00
Местному (" другое - не бояться нарваться на шальную пулю "на месте событий"... )
- та ладно вам, які там кулі!
Тепер у Грузії (принаймні, в Тбілісі та в Телаві) спокійно, інакше б навряд чи там вирішили міжнародний семінар робити. На російських кордонах - там гірше.

"Коментатору" - зверніть увагу на газету, що у мене в руках :)
Тут погана якість видається, ось краще видно:
http://pics.livejournal.com/pan_baklazhan/pic/00099tfb

Зауважте: така ж газета висить на кращому місті у кіоску. Чи могла б у нас вийти така карикатура на Януковича (про Путіна з Мєдвєдєвим і не питаю)?

Коментар 2010-11-09 / 22:22:00
.....свіжу агресію з боку Росії, російські ж спроби економічної ізоляції...
О.......О.......... Олеже... Олеже, ни знаеш ты про Грузiю нич. А щи ты i русофоб, но з тя быв бы файный "пятоточколiз" для Саакашвили.. Ты бы лiпше з людьми поговорив якi уттiть порозiжалися по своiй i чужiй волi, може бы ти ся очi уткрыли, та не писавбысь таку чепуху.
Я ото никаву прям Швейцарiя, та лиш нико там жити не хоче, ото й хыж много. А щи там една хыжа, котру упставив муй сват, в два этажа, тулько ни знаву типир, тот грузин в лепавых чоботах, натирать паркет дубовыйц авать спалив го, ош бы не замерз, бо товды му руськi мiшали жити, а типир вун жие пуд мостом мира...

местный 2010-11-09 / 21:34:00
Олег - ну или Пан Баклажан :), как человек, которому волей-неволей приходиться бывать во всяких пост-советских неспокойных республиках, могу только виртуально пожать Вам руку за смелость - одно дело перед монитором в Закарпатье *издеть, другое - не бояться нарваться на шальную пулю "на месте событий"... и за абсолютную непредвзятость материала. Как есть - так и написано...

Віталій Глагола 2010-11-09 / 21:28:00
Олеже, дуже крутий матеріал. Читав із захопленням

Rusin 2010-11-09 / 20:39:00
А ще класно про поліцію.
Ех у нас би так. Я думаю на 90% наші міліцайти стали би бомжами і побиралися, так як нічого не вміють робити, крім як оббирати сограждан у різних формах. Я би із задоволенням кожної неділі під церквою закидував копієчку у наставлені шапки колишніх правоохоронців, особливо гаішників.

Rusin 2010-11-09 / 20:31:00
Гратулюю Пан-Баклажан і трошки завидую (по-доброму). Грузія, Тибілісі, вино, море.
А головне - країна має перспективу і йде вірним шляхом, на відміну від нас чи тої же Расеї.

долішняк 2010-11-09 / 19:28:00
самі туй русофоби у блогах.интересно чи админ сайта пустив би туй вести блог по руськи та на русофільскі теми,у нас же демонкратія,а исе май демонкратичний сайт на Закарпатті


Олег Супруненко
Публікації:
/ 11Що спільного у вітряка з фабричною трубою?
/ 9З Роком Півня, шановні!
/ 8Три поняття, які слід забути пишучій братії в 2015 році
/ 1Пам’ятники тоталітаризму насамперед лишаються пам’ятками історії
/ 6Закарпатським «регіоналам»: ви ще маєте шанс на Вчинок
/ 1Пула – побратим Ужгорода із давньоримським амфітеатром
/ 4"Чорна діра", або Берегівська фекальна аномалія
/ 3Чи зупинить Міністерство ЖКГ «поліетиленову лавину» ?
/ 10У Мюнхен і назад – в темпі віденського вальсу
/ 27Хорватія поза графіком, або Добре бути білою людиною
/ 65Що в перспективі у Берегова: курортополіс чи перший українській Лунік ?
/ 12Відпустка в Болгарії: може, й не вразить, але не розчарує
/ 6Японські катаклізми руйнують міста і... міфи
/ 6Міські брами Берегова слід зберегти та оновити
/ 24Як журналісти жаб давлять...
/ 6«Зоомор» приїхав! Чи потрібні місту розваги зі страждань?
/ 1Угорський варіант „собачого життя”
/ 5У Шаланках відзначили 300-річчя останнього з’їзду повсталих куруців
/ 43Якби Висоцький не помер...
/ 8Пізнавайте Берегівщину на своїх двох. Колесах!
/ 8День без автомобіля: чи визначатимуть його колись на Закарпатті?
/ 6Аукціон почався, або Купую місто
/ 5ДЕНЬ СОЛІДАРНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ - минув непоміченим...
/ 83Задрипане Берегово чи курортополіс Берегсас?
/ 12"Пиріжок із пі**ою" та інші закарпатські ОГО!-лошення
» Всі записи