День без автомобіля: чи визначатимуть його колись на Закарпатті?

22 вересня в Києві відзначали Всесвітній день без автомобілів - день, коли всі охочі пересідають на громадський транспорт, велосипеди або просуваються містом пішки. Столиця відмітилась вчетверте, долучившись до акції, яка набуває все більшої популярності в світі. А почалося все 25 вересня 1992 року в американському місті Сан-Франциско, коли 48 велосипедистів провели велодемонстрацію, аби привернути увагу міської влади до своїх проблем. Тоді піонери нового руху вирішили збиратися щомісяця і робити велопробіги, аби довести, що вони не досадна перешкода на шляху сотень тисяч автомобілів, а повноправні мешканці свого міста. Акція отримала назву „Критична маса" та гасло – „Ми не заважаємо руху, ми самі – рух!", і почала стрімко набирати обертів. В сотнях американських міст до купи почали збиватись сотні, а потім й тисячі велосипедистів. Вони звертались до керівників міст із вимогами облаштовувати велосипедні доріжки, парковки, і загалом, дбати про те, аби мешканці міст відчували себе комфортніше не в автомобілях, а на велосипедах та громадському транспорті. Було підраховано, що більшість поїздок у місті городянин здійснює на відстань, не більшу за 5 кілометрів. То чи є нагальна потреба долати її власною машиною, отруюючи повітря усім навколо та заробляючи купу хвороб (гіподинамію з наслідками від ожиріння до пороку серця) собі особисто? Через кілька років ініціативу підхопили в Європі, а на початку нового тисячоліття вона дійшла й до пострадянського простору, спочатку до Москви, Пітера та великих російських міст, а згодом і Києва. До Дня без автомобіля, який „застовбили" на 22 вересня, час від часу приєднувались також Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Суми. Цікаво, що в нашому Ужгороді ініціатива провести День без автомобіля пішла не від громадськості (традиційно акції влаштовують клуби велосипедистів та природозахисні організації), а від владних органів. Минулого року напередодні заходу Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області через ЗМІ закликало усіх небайдужих громадян відмовитись 22 вересня від використання автомобіля, долучившись таким чином до акції "День без авто". Як говорилося в заяві управління, основна мета заходу – привернути увагу до проблеми забруднення атмосферного повітря транспортними засобами, знизити рівень концентрації вихлопних газів у міському повітрі, зменшити шумове навантаження, сприяти розвиткові альтернативних видів пересування. На жаль, якщо громадяни й прислухались, то не надто активно, бо про гучне та яскраве дійство, яким зазвичай стає 22 вересня у тисячах міст світу, в Ужгороді не було чути. Як і в інших містах краю, попри те, що велосипедові надають перевагу чимало закарпатців, не стільки з міркувань здоров'я чи вболівань за довкілля, як через бідність. Певно, такі люди, на своїх стареньких „біціглях", не відчувають себе повноправною частиною руху, і навіть гадки не мають, що могли б чогось і вимагати від місцевої влади. Чого, власне? Звісно, насамперед велодоріжок – адже нині велосипедисту на Закарпатті доводиться пересуватись вкрай небезпечними автодорогами, чи крутити педалі на їхніх узбіччах, наражаючись на небезпеку бути збитим, викликаючи роздратування водіїв машин. Знаєте, скільки зараз у Закарпатській області офіційних велосипедних доріжок? Згідно даних сайту обласного управління ДАІ, цілих 33 із половиною кілометри! Тоді як загальна протяжність автомобільних доріг – понад 3.5 тисяч км, а довжина вулиць у містах та селищах міського типу становить 1052 кілометрів. І це на принаймні дві сотні тисяч велосипедистів! Звісно, підрахувати, скільки саме краян користуються двоколесним транспортом, неможливо. Але їх вочевидь більше, аніж власників автомобілів, а таких на Закарпатті понад 141 тисяча. Виходить цілковита дискримінація людей, які не шкодять довкіллю, не споживають дорогоцінного палива та дбають про своє здоров'я, хай і помимоволі. І це в регіоні, який позиціонує себе як туристично-рекреаційний, та прагне бути в передових у переході на модель сталого (стійкого) розвитку! Для порівняння, в Нідерланадах, які площею в 41 тисячу кілометрів переважають Закарпаття менше, ніж у чотири рази, загальна довжина велосипедних доріг складає 15.000 км. А кількість велосипедів у цій далеко не бідній країні перевищує кількість населення, бо в декого велосипедів два і більше. Певно, справа насамперед у свідомості: в нашому небагатому краї людина прагне пересісти за руль власної машини за першої можливості, та таким чином „піднятись" в очах оточуючих. Тоді як в багатих країнах люди все частіше роблять навпаки – пересідають на велосипеди, аби зберігати і власний бюджет, і власне здоров'я, і загальний екологічний стан. Втім, однієї свідомості замало: в європейських містах влада робить все більше, аби „безмашинний" учасник руху відчував себе на висоті. Все більше тамтешніх вулиць та площ закриваються від автомобільного транспорту, і не лише на 22 вересня, а назавжди. Спокій, тиша і чисте повітря стають ознакою цивілізації, тоді як наші міста гамом, чадом та метушливим рухом усе більше нагадують картини з життя „третіх країн". На носі місцеві вибори. Та щось не дуже почуєш від претендентів на крісла в керівники міст обіцянок покращити життя найоптимальнішого міського транспорту – велосипеду. Вочевидь, тому, що побачити чиновника у сідлі в нас наразі неможливо. А як людина власним хребтом не відчуває усіх труднощів пересічного велосипедиста, то що вона може пообіцяти? Залишається сподіватись на ріст „критичної маси" – що в якийсь вересневий день на вулиці наших міст виїдуть сотні впевнених у своїй правоті „веловершників", їх побачать і вже не зможуть проігнорувати...

Теги: велосипед, День без автомобіля, 22 вересня

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати