Японські катаклізми руйнують міста і... міфи

Перечитуючи численні матеріали в інтернеті, присвячені японській трагедії, я для себе зробив висновок про руйнацію землетрусом не лише матеріальних об´єктів, але й принаймні двох міфів, досить сильних у суспільстві.

Японські катаклізми руйнують міста і... міфи

Землетрус 11 березня, який зруйнував значну частину Японії, ставши причиною страшного цунамі, що в свою чергу, спричинило аварію на великій атомній електростанції Фукусіма-1, притяг на себе увагу світу. Щоправда, за давнім, цинічним та правдивим правилом медійників – "будь-яка новина цікава три дні" притяг не надовго, і ось вже чергова війна Заходу і Сходу в пустелях Лівії, весілля принца в Британії та чергова загибель Осами бен Ладена перебирають весь інтерес собі.  Але  зруйнована АЕС, що досі викидає хмари радіоактивного пару, не дає забути  по себе. Перечитуючи численні матеріали в інтернеті, присвячені японській трагедії, я для себе зробив висновок про руйнацію землетрусом не лише матеріальних об´єктів, але й принаймні двох міфів, досить сильних у суспільстві. Перший з них – власне про Японію, але й нас він стосується. В загальній уяві Японія предстає як країна, від якої, згідно ще радянського анекдоту, ми відстали назавжди – країна майбутнього, країна технічних див, країна суцільного, доведеного до автоматизму, порядку. Дещо читаючи про делеку від нас державу й раніше, я здогадувався, що все не зовсім так, а на піку загального інтересу знайшов підтвердження цим підозрам. В інтернеті з´явилася рецензія на англомовну книгу, присвячену Країні Сонця, що Сходить – "кращій книзі про сучасну Японію", зі слів читача, що прочитав її та ділиться з аудиторією своїми враженнями. Йдеться про працю Алекса Керра "Собаки та демони, історії з темного боку Японії", написану ще десять років тому. Східноазійська країна постає перед читачем зовсім в іншому світлі, аніж він звик її бачити з випускиів новин та поверхневих репортажів журналістів, захоплених технічними дивами.

Назва книги походить  з древньої китайської легенди: імператор запитав у художника - кого малювати просто, а кого складно, і художник відповів, що просто намалювати демона і складно - собаку. Адже демон існує тільки в голові художника, і якого б він не намалював, це буде правильний демон, на відміну від собаки, якого бачив кожен.    На цій алегорії й збудована книга – мовляв, легше зобразити (та побачити) щось фантасмагоричне, аніж придивлятись до реальності. А вона, в описах Алекса Керра, в Японії досить неприваблива. Чого варті такі факти: 90% тамтешніх житлових будинків не мають звуко- і теплоізоляції, третина будинків - навіть каналізації. Ми звикли, що японці кучкуються в мегаполісах в малесеньких квартирах від малоземелля – а насправді щільність населення там трохи більше, аніж в Німеччині, і менше, ніж в Голандії, країнах, де значна частина мешканців живе у приватному секторі. Попри наші уявлення про міста з хмарочосами, навіть у Токіо більшість будинків мають всього два поверхи, і це не через сейсмічну загрозу, а через штучні препони будувати вище, аби створювати постійний дефіцит землі та тримати високі ціни на неї.

Виявляється, в японському лексіконі, як колись в радянському, нині популярним є слово "перебудова". До неї закликає прем´єр країни Коідзумі, але навряд чи в нього щось вийде – криза аж надто глибока.  Борги більшості  японських компаній обраховуються десятками мільярдів (приміром, національна залізниця боргує 250 мільярдів доларів), практично всі банки є банкрутами тощо – і це до потрійної катастрофи з землетрусу, цунамі та аварії на АЕС. Про останню, до речі, в книзі згадується окремо (нагадаю, писана вона 10 років тому). Перераховуючи інциденти на ядерних об´єктах вкрай сейсмонебезпечної країни, А. Керр пише: "у 2001 році на Фукушімі (так вірніше промовляти вже всьому світові відому АЕС Фукусіма - О.С.)  тріщини в конструкції атомної електростанції були заклеєні кольоровим папером з надрукованим на ним малюнком бетону, аби обдурити інспекторів". І це далеко не єдиний випадок. "У 1997 році та у 1999 році на атомній електростанції Tokaі в пригороді Токіо відбувалися викиди радіоактивних речовин. У 1997 році 70 кілограмів плутонію були "загублені" у ході пожежі. Дотепер ніхто не знає, де вони зібралися та в якій кількості. У 1999 році відбувся вибух, у результаті чого близько 700 чоловік одержали критичні дози опромінення (багато хто з них уже вмер) і близько 1000 будинків довелося евакуювати від станції. З'ясувалося, що роботи на станції велися в порушення правил експлуатації. На станції були відсутні які-небудь засоби захисту, не було їх і в пожежних, як і будь-якого плану на такі ситуації. Місце аварії стали обклеювати клейкою стрічкою..."   До теми безпеки АЕС ми ще повернемось, а завершити цю частину хочу ще низкою цифр. Попри стереотип про дуже бережливе ставлення японців до оточуючого середовища (одразу згадується миття ніг перед підйомом на Фудзіяму) автор "Собак та демонів" побачив іншу картину: задля отримання державних коштів на виконання масштабних підрядних робіт японські корпорації методично нищать природу і Японії, і сусідніх країн. На величезні бюджети кошти будуються безглузді дамби, зводяться дороги, що ведуть в  нікуди, бетонуються гирла річок (усі великі ріки в Японії мають дамби і бетонні устя) і морський берег (ще в середині 1990-х років понад 55% морського узбережжя Японії було залито бетоном). Водночас, якщо вірити автору дослідження, Японія  має самі низькі серед всіх індустріально розвинених країн норми контролю за шкідливими викидами в атмосферу, землю і воду.  Зокрема, й понині в цій країні відсутний   контроль за діоксином, речовиною, яка викликає рак. В книзі детально описані на численних прикладах механізми державної корупції, спрямованої на освоєння бюджетних коштів та приховування правди від населення навіть в найнебезпечних випадках, та перелічені інші серйозні вади японського суспільства. Нині, на тлі змішаного із жахом інтересу до країни, "Собаки та демони" із своїм звітом про темну сторону життя Країни Сонця, що Сходить, набула особливої популярності в англомовному світі, і було б добре, аби про неї більше дізналися і в нас. Не задля того, аби позловтішатись – мовляв, не лише в нас є корупція та нищення природи, бюрократія, державна брехня та несправедливість. Куди важливіше позбуватися міфів та ілюзій, водночас позбавляючись і відчуття власної неповноцінності та вторинності.

Потрійна катастрофа нанесла удара ще по одному міфові – про безпечність ядерної енергії. Цього року і ми, і всі небайдужі люди, відзначаємо 25-ті роковини із дня вибуху на Чорнобильській АЕС. Після тої найстрашнішої техногенної аварії в історії людства переможна хода "мирного атому" тимчасово призупинилась. Європа почала шукати йому заміну, радянська влада під тиском громадськості також згорнула чимало планів (наприклад, була заморожена недобудована АЕС в Криму, відмовились від ідеї будувати атомну теплоцентраль в Одесі). Та, як виявилося, переляк був недовгим, і вже на початку 2000-х років в світі з´явився термін "ядерний ренесанс". На тлі здороження нафти та газу атомникам стало легше переконувати суспільство в необхідності будувати нові ядерні реактори. Після тривалої заморозки галузі на початку нового тисячоліття в Україні були збудовані два нові ядерні реактори на Хмельницькій та Рівненській станціях. Розширювати ядерні потужності почали і в Європі, а так звані країні третього світу просто охопила "ядерна лихоманка" - зводити атомні станції, руками атомників США, Європи та Росії почали в багатьох досі "неатомних" країнах, від мирного В´єтнаму до агресивного Ірану. Щодо нашої країни, то документом "Енергетина стратегія України на період до 2030 року" було оголошено про плани звести ще 22 (!) нові ядерні реактори, як на вже існуючих АЕС, так і на нових майданчиках, наприклад, в Чигиріні та Одесі тощо. Захисникі довкілля давно критикували дану стратегію, акцентуючи, окрім іншого, на факті небезпеки нових аварій на АЕС. Атомники ж не втомлювались повторювати: Чорнобилю більше ніколи не трапиться. Та майже рівно через 25 років в країні, яку (як виявляється, даремно) ми вважали взірцем технічної досконалості та порядку сталася аварія, хай і менша за масштабі (наразі), та все ж така, що мусить охолодити "ядерну лихоманку". Бо друга масштабна аварія на АЕС (а інших серйозних інцидентів, з меншими наслідками, на понад 400 ядерних реакторах по всьому світу, можна нарахувати десятки) демонструє: повної безпеки роботи цих об´єктів не може гарантувати ніхто.

Закарпаття, на щастя, в плани атомників не входить – хоча в радянській час чутки про майбутню "Закарпатську АЕС" ходили (мовляв, від нас дешева електрика "мирного атому"  піде в братні соціалістичні країни). Та привід бути насторожі все одно є. Якщо далекі США пильно стежили, куди пішли хмари з заокеанської Японії, то чи можна бути спокійним, живучи в оточенні АЕС? Якщо поцікавитись розміщенням найближчих до нас атомних станцій, то матимемо наступну картину. Угорська АЕС поблизу міста Пакш знаходиться десь в 350 км по прямій лінії (а хіба радіації потрібні дороги?) від Ужгорода. В 2003 році при чистці відпрацьованих паливних стрижнів на станції стався вихід радіоактивного газу, інциденту присвоїли третій рівень небезпеки. На приблизно такій самій відстані від обласного центру знаходяться дві словацькі атомні станції, в Моховце та Богуніце. На останній в 1977 році стався інцидент 4-го рівню небезпеки, із пошкодженням ядерного палива та виходом радіації. Від міста Нетешин (Хмельницька АЕС) до Ужгорода 400 км, що також недалеко. Сейсмологи констатують  постійну підземну активність в румунській зоні Вранча (в 1977 році через неї була пошкоджена АЕС Козлодуй в Болгарії), а відтак, бути цілковито спокійним за ядерну безпеку вже не доводиться. А радіти "ядерному ренесансу" - й поготів.

Олег Супруненко, Закарпаття онлайн.Блоги
04 травня 2011р.

Теги: атомна енергетика, АЕС, землетрус

Коментарі

автор 2011-05-06 / 21:39:00
Шановний пане Акробате!
Ваші припущення -
"З тексту статті незрозуміло, чи автор сам бував у Японії, чи його висновки грунтуються виключно на англомовній книзі Алекса Керра, чи взагалі на рецензії на цю книгу. Деякі непрямі дані (помітна кількість характерних лексичних і орфографічних помилок) наводять на думку про те, що ряд речень перекладався з російськомовної рецензії. Однак це тільки припущення"
- цілком вірні. Більше того, я найдоступніше намагався це сказати: я прочитав в ЖЖ рецензію на книгу А. Керра (на яку дано гіперлінк) і вирішив, що це буде цікаво і українському читачеві. Здається, там всі цитування в лапках, тобто відсебятини в "японській" частині тексту в мене немає.

А загалом Японія викликає в мене давню цікавість, а от захвату - ні. Дещо знаю про поведінку японців у Другу світову (це згадується й в книзі), мене, м"яко кажучи, двиує ставлення Японії до китів та дельфінів (яких вони тупо нищать тисячами - на м"ясо) тощо...

AcrobatReader 2011-05-06 / 00:08:00
З тексту статті незрозуміло, чи автор сам бував у Японії, чи його висновки грунтуються виключно на англомовній книзі Алекса Керра, чи взагалі на рецензії на цю книгу. Деякі непрямі дані (помітна кількість характерних лексичних і орфографічних помилок) наводять на думку про те, що ряд речень перекладався з російськомовної рецензії. Однак це тільки припущення.
Факт, проте, полягає в тому, що розвінчуючи таким чином деякі міфи, автор створює нові. Деколи ці міфи не мають під собою жодного підгрунтя, окрім названої рецензії.
Скажімо, твердження про те, що "Попри наші уявлення про міста з хмарочосами, навіть у Токіо більшість будинків мають всього два поверхи". Будучи торік у Токіо, я не лічив двоповерхових будинків - вони там є, хоч навряд чи становлять більшість. (принаймні у тій частині, яка називається Tokyo Metropolitan Area - власне Токіо, а не міста-супутники Кавагучі, Чіба чи Сайтама). Але кількість хмарочосів у Токіо вимірюється сотнями, а, може, й тисячами. І пропорція кількості хмарочосів до невисоких будинків у Токіо зовсім інша, ніж в Ужгороді чи навіть Донецьку.
І стосовно густоти населення автор наводить (точніше, цитує) голі цифри, порівнюючи дані Японії з Німеччиною чи Нідерландами. Але Нідерланди (повністю) і Німеччина (принаймні на 90%) - рівнинні країни, а в Японії більшу частину території становлять досить високі гори, непридатні для розміщення населених пунктів.
Можна було б навести ще багато аналогічних прикладів, але шкода часу.
Мораль:
1. Звичайно, не варто обпльовувати свою країну і падати на коліна перед японцями, де вищий рівень життя і краща техніка. Але намагатися принизити японців, щоб наблизити їх до себе, також не варто. У них дійсно є чого повчитися (роботів для роботи в завалах після землетрусу я бачив у Токійському технологічному інституті на власні очі). І йдеться не тільки про техніку.
2. Коли ми гордо і переконано "руйнуємо міфи", грунтуючись не на власному досвіді, а на доступних нам рецензіях на чиїсь книжки, то ми вертаємось у славне комуністичне минуле ("я не читав Сахарова, але я його засуджую"). Любителям таких підходів треба не в постіндустріальне Токіо, а в індустріальне Запоріжжя, де гордо стоїть пам'ятник Сталіну. Ура!

местный 2011-05-05 / 08:39:00
2автор ("зруйнувався ще один міф - про всемогутність техніки, особливо про перспективу роботів").
да. японские чудо-роботы оказались слишком чувствительными, в т.ч. к радиации и поэтому сразу ломались. С удивлением узнал, что первым роботом на Фукусиме был пусть и не слишком изящный, но надежно сделанный германский. А еще больше был удивлен, глядя на кадры кинохроники 25-летней давности - на крыше взорвавшейся ЧАЭС топорно сделанные советские хреньки на колесиках с ковшиком (их даже роботами японцы бы никогда не назвали). Они просто подъезжали и сбрасывали обломки с крыши... И сколько жизней и здоровья людей-ликвидаторов спасли эти незамысловато-совковые "хреньки на колесиках"!

Возможно, "зробити надійного броньованого пожежника" просто неинтересно и поэтому невыгодно мультинациональным корпорациям-монстрам. Ни заработка на нем, ни пиара...

автор 2011-05-04 / 19:52:00
Щодо надії на розум гуманоїдов - то це дійсно остання надія, на те, аби з глузду з"їхали не всі.

До речі, зруйнувався ще один міф - про всемогутність техніки, особливо про перспективу роботів. До Фукушіми ледь не щотижня показували по ТБ японські новинки - роботи грають на гітарах, мяукають і навіть готові працювати офіціянтами (ну, так - це ж людині не під силу!). А от зробити надійного броньованого пожежника щось ніяк руки не дійшли...

В тему:
http://demotivation.me/wqnxlw7oxkx8pic.html

местный 2011-05-04 / 19:21:00
ой, блин, пан Баклажан, и так у нас мало мифов осталось... а знаете, в чем я не разочаровался?
во-первых, JP-ликвидаторы шли добровольно, попрощавшись с родными - как камикадзе на смерть, прекрасно понимаю, что может их ждать,
во-вторых, не отмечено ни одного случая мародерства в зоне отчуждения. это дает какую-то надежду, что мы здесь, гуманоиды на отдаленной планете можем выжить...

Kergudu 2011-05-04 / 17:48:00
Ну що ж, вкотре, ми дійшли до висновку, що світом правлять корпорації. Захоче, приміром, одна з них збудувати АЕС на Закарпатті - збудує. При чому здійснити це можуть буквально за рік-два. Єдиний наш "захист" - сейсмогенна зона. Однак, враховуючи сучасні технології і захист від землетрусів (як у Японії) - і це може не "врятувати". На жаль, живемо в епоху не природніх катаклізмів, а тих, що провокує сама людина... І не може від них захиститися. Винен знову ж таки "людській фактор" або "збіг непередбічуваних обставин"....


Олег Супруненко
Публікації:
/ 11Що спільного у вітряка з фабричною трубою?
/ 9З Роком Півня, шановні!
/ 8Три поняття, які слід забути пишучій братії в 2015 році
/ 1Пам’ятники тоталітаризму насамперед лишаються пам’ятками історії
/ 6Закарпатським «регіоналам»: ви ще маєте шанс на Вчинок
/ 1Пула – побратим Ужгорода із давньоримським амфітеатром
/ 4"Чорна діра", або Берегівська фекальна аномалія
/ 3Чи зупинить Міністерство ЖКГ «поліетиленову лавину» ?
/ 10У Мюнхен і назад – в темпі віденського вальсу
/ 27Хорватія поза графіком, або Добре бути білою людиною
/ 65Що в перспективі у Берегова: курортополіс чи перший українській Лунік ?
/ 12Відпустка в Болгарії: може, й не вразить, але не розчарує
/ 6Міські брами Берегова слід зберегти та оновити
/ 24Як журналісти жаб давлять...
/ 6«Зоомор» приїхав! Чи потрібні місту розваги зі страждань?
/ 1Угорський варіант „собачого життя”
/ 5У Шаланках відзначили 300-річчя останнього з’їзду повсталих куруців
/ 43Якби Висоцький не помер...
/ 8Пізнавайте Берегівщину на своїх двох. Колесах!
/ 18Погляд на Грузію без галасливого захоплення, але не без „білої заздрості”
/ 8День без автомобіля: чи визначатимуть його колись на Закарпатті?
/ 6Аукціон почався, або Купую місто
/ 5ДЕНЬ СОЛІДАРНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ - минув непоміченим...
/ 83Задрипане Берегово чи курортополіс Берегсас?
/ 12"Пиріжок із пі**ою" та інші закарпатські ОГО!-лошення
» Всі записи