МГКЄ. "Календарний" сепаратизм

Календар як камінь спотикання або інструмент розділення народу

Війна в Україні стала певним спусковим механізмом для  багатьох  суспільних процесів. Деякі з них витали в повітрі давно, а деякі стали гостро обговорюватися безпосередньо після повномасштабного вторгнення. Одне з них – календарна реформа церковного життя східних християн України.

Як відомо, ПЦУ та УГКЦ це питання вирішили таким чином, що запроваджують з 1 вересня цього року новоюліанський календар.

Чим відрізняється такий календар від юліанського чи григоріанського? Він є найточнішим у своєму роді. Має найменші похибки.  В ньому всі нерухомі свята (Різдво, Преображення, Покрова, тощо) переносяться на нову дату, а рухомі (Великдень, Вознесіння, Звслання Святого Духа) – залишаються незмінними, тобто,  і далі вираховуються своїм способом.

Новоюліанський календар повністю відповідає традиційному способу обчислення дати святкування Великодня. Тобто, зберігається священний припис Першого Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї 325 року після Різдва Христового. Нікейський Собор суворо наказує дотримуватися певних правил щодо обчислення дати Великодня. Заради історичної справедливості потрібно зауважити, що цей припис всіма Східними Церквами завжди дотримувався. Тому  тепер і Українська Греко-Католицька Церква,  і Православна Церква України не наважилися скасувати цю норму, якій вже майже  1700 років.

Але окрім цих наукових премудростей завжди є практична сторона питання.

Отже, такий спільний перехід Українських Церков на новоюліанський календар є кроком до певної зрілості, є дуже гарним прикладом діалогу і національної консолідації суспільства.  В Україні Церква є відділеною від держави, тобто, Церква не є державною, але Церква, яка любить свій народ, завжди є державотворчою, сприяє в збудуванні національної єдності, терпеливості, любові і братерства. 

Проте, не все є так просто на Закарпатті. Керівництво Мукачівської греко-католицької єпархії часто представляє  єпархію як щось таке, що не повинно мати перерахованих вище якостей. Принаймні, так виглядає. З ініціативи тимчасового керівника, Апостольського Адміністратора єпархії також був ініційований процес переходу на новий календар, але не так, як в інших Українських Церквах. Керівництво єпархії хоче змінити не лише дати святкування нерухомих свят, але і Великодня, Вознесіння, Зіслання Святого Духа.

Таким чином, на практиці єпархія не діє у світлі єдності і консолідації всього Українського народу, а штучно культурно, ментально і духовно відділяє закарпатців від решти українців. Серед духовенства і вірних лунають різні думки, але серед цього всього варто би було вибрати здорове зерно, щоб з нього росло порозуміння і водночас зберігалося своє.

Отже, змінюючи цілковито свій споконвічний календар, єпархія відрікається елементу своєї східної ідентичності. Відходить від священних приписів Нікейського Собору. Цікаво, як бути духовенству, яке при рукоположенні присягає зберігати правила Вселенських Соборів? Зрештою, керівництво єпархії теж складало таку присягу.

Єпархія мала в своїй історії різні часи, були непрості обставини, але ніколи, навіть у найважчі часи, єпископи і духовенство не піддалися ні чужим національним, ні культурним, ні обрядовим змінам. Також ніколи не вдавалося латинізувати єпархію. Але перенесення святкування Великодня на григоріанський календар є новітньою латинізацією.

Заради справедливості тут потрібно зазначити, що цього від єпархії не вимагають брати римо-католики. Дехто всередині єпархії висловлює думку, що «ми мусимо стати повноцінними католиками» і тому маємо прийняти римо-католицький календар. Не зрозумілою є така позиція. Треба сумлінніше вчитися в школі в семінарії, тоді така духовна особа розуміла би, що Мукачівська греко-католицька єпархія є католицькою, і  хіба була раніше не католицькою, бо святкувала за правилами Східної Церкви? Хіба УГКЦ не є католиками? Таке твердження не витримує критики.

Також дехто вигукує: хочемо святкувати з Папою! Заради збереження коректності, не будемо досліджувати питання літургійного календаря римо-католиків. Це їхня внутрішня справа, чому вони святкують по-своєму. Ми говоримо про те, що не слід відкидати своє і не даємо оцінку іншим Церквам. Папа від нас не вимагає спільних дат. Тим з духовенства єпархії, хто хоче бути «повноцінним католиком», як вони кажуть, може варто було висвячуватися в неодруженому стані, чи може варто служити латинську месу та ще і на латинській мові, жінку - в монастир, а дітей - в дитячі притулки? Зрештою, кошики не треба нести до церкви на Великдень, бо «цілий світ» не несе, лише греко-католики і православні.

Вони це пропонують?

Треба розуміти, що кожен має своє і має любити своє. Також ті, хто каже, «хоче з Європою святкувати» чи то пак «з цілим світом», то нерухомі свята будуть спільними, але Великдень  по-своєму, бо це наша особливість – як культура, мова, зрештою, це не має стосунку до календаря в цілому! Це спосіб вирахування дати.

Але річ навіть не в тому. Французам чи італійцям байдуже, коли ти тут в себе на Закарпатті будеш святкувати.

На практиці вийде так, що наступного року буде різниця в п’ять тижнів у святкуванні Великодня. Тож ти відсвяткуєш, а твій сусід чи то вірний ПЦУ чи МП – ще ні. А це твій кум чи сват, а може і брат. Тож дотепер ти з ним святкував завжди разом, і хоч належали до різних конфесій, цей елемент вас поєднував. А тепер що?

На Закарпатті переважає сільське населення, а в селах - сильні звичаї, традиції. Це все об’єднує.

Також щодо весіль. Як це буде? Найсерйознішим є Великий піст, то ти будеш веселитися в той час, коли в іншої частини села – скорботний Страсний тиждень? А найгірше, що це ж є і твоїм теж, від якого ти відрікся на догоду церковним бюрократам, які часто навіть не розуміють життя на звичайних парафіях.

Щоправда, на жаль, МП на цьому нагріє руки, бо частина греко-католиків, які не будуть згідні покинути свій Великдень, боротися не будуть, практика показує, що протест буде тихим – просто відійдуть до МП, бо ПЦУ на Закарпатті мало де є. 

Підсумовуючи, варто питання ставити всерйоз. Потрібно не маніпулювати людьми. Бо деякі отці перетворили процес переходу на фарс. Одна жіночка каже: нас священник питав, чи ми за Папу щодо календаря, то ми підняли руку, що так, звичайно, що за Папу.

І взагалі, чому вирішення настільки важливих доленосних справ перекладається на таких жіночок чи інших пересічних вірних? Хіба це чесно? Хіба вони є компетентними і обізнаними? Бо проблеми почнуться лише згодом, коли  люди почнуть прозрівати і бачити на практиці.

Чому не скористатися досвідом і підтримкою Синоду УГКЦ, чи не поглянути на ПЦУ, зрештою, адже вся Україна буде так, а ми сяк. Чи ми не українці?  Ми любимо Європу, любимо Папу, і все інше, але це підміна понять, не про це йдеться, а про єдність українського суспільства, яке хоч і має різні конфесії, але має розуміння важливості єдності.

Довідково:

Мукачівська греко-католицька єпархія офіційно поки що не входить до складу УГКЦ, має пряме підпорядкування Державному Секретареві  Ватикану. Як росія через сильну присутність через МП на Закарпатті, так і  Угорщина блокують єдність єпархії з УГКЦ. Більшість вірників єпархії не до кінця розуміють такий стан.

Ця окремішність була пов’язана з тим, що Україна не мала своєї держави, тому греко-католицькі єпархії України перебували у складі різних держав. Зокрема, Мукачівська єпархія перебувала на території Угорщини, згодом - Чехословаччини.

А проте, Апостольський Римський Престол завжди вважав всі єпархії українського походження єдиним церковним організмом і завжди всі літургійні норми і приписи видавалися спільно і для Перемишльської єпархії, і для Львівської і для Мукачівської, а також, пізніше, і для Гайдудорозької і Пряшівської, які були виокремлені з Мукачівської. А мукачівські єпископи завжди визнавали свою приналежність до Київських і Львівських митрополитів, бодай духовно, бо адміністративній приналежності перешкоджали державні кордони.

Тепер між УГКЦ і Мукачівською єпархією нема державного кордону, але дехто зсередини будує мури і стіни для розділення єдиного народу.

Теги: МГКЄ, календар, єпархія, УГКЦ, сепаратизм