На Закарпатті закинуті штольні приваблюють спелеологів, біологів та екстремалів

Проте канва сюжету залишилася в пам'яті багатьох. І без того моторошні для більшості штольні в очах масового глядача набули відтінку містики. Періодично дров у вогонь підкидає й Голлівуд зі своїми блокбастерами про підземних чудовиськ і монстрів. Тож таємничий і трохи загадковий підземний світ почав вабити багатьох екстремалів.  

 

В околицях Ужгорода можна знайти кілька місцин із цікавими підземеллями. Село Глибоке, що за 14 кілометрів від обласного центру, – одне з них. Ліси навколо поселення – справжній рай не тільки для завзятих грибників, а й для різноманітних сталкерів, шукачів пригод і спелеологів-початківців. Саме тут, серед густих заростей, численних ярів та балок вони відшуковують непримітні входи в старі закинуті штольні, в яких добували залізну руду.

 

Підземелля, вирубані в лісистих схилах на північ від Глибокого, сягають довжини від кількох десятків до трьох сотень метрів. За деякими даними – утворені пустоти унаслідок добування залізної руди для Анталовецького ливарного цеху в 30-х роках XX ст. У той же час жоден зі старожилів села не зміг достеменно пригадати, коли тут роз­почався видобуток корисної копалини. З вуст стареньких навіть лунали версії, що було це ще 150–200 років тому. Єдине, що впевнено розповідають місцеві бабусі: у часи війни в штольнях люди цілими сім'ями переховувалися під час активних бойових дій.

 

Сьогодні частина найбільших пустот унаслідок обвалів зникла назавжди, а інші утворили дивовижне поєднання природного печерного рельєфу й рукотворних лабіринтів. Стіни штолень мають специфічний червоно-рудий відтінок – у наслідок окислення заліза, яке міститься в породі. Прорубані вузькі ходи зазвичай закінчуються глухим кутом, але часом переходять у досить просторі зали з обваленими глибами й купою дрібного каміння. У штольнях Глибокого можна відчути всі "принади" справжніх печер: тут є ходи, в яких потрібно повзти на животі, є вертикальний кількаметровий колодязь, заплутані лабіринти, каскадні ніші і навіть струмки, що біжать дном печери.

 

Для дітвори Глибокого штоль­ні неподалік села – справж­ній захопливий полігон для розваг та досліджень. "Ми вже були в трьох печерах, – каже місцевий 12-річний хлопчина. – Двох менших і одній – великій. Але штолень насправді багато, вони в лісі заховані. Їх треба добре шукати", – удаючи знавця, додає юний сталкер. Один зі старших місцевих мешканців запевняє, що йому відомо навіть про кількаповерхові залізорудні шахти в околицях, правда, за його твердженням, вони тепер заповнені водою.

 

На вході одного з підземель стоять заіржавілі ґратовані дверцята. Щоправда, вони прочинені, й видно, що ними вже багато десятиліть ніхто не користувався.

 

У незатоплених штольнях Глибокого живуть традиційні мешканці всіх підземель... ні, не потворні мостри-людожери, а дружелюбні кажани. Для того, аби зробити "всепечерний" перепис їхньої популяції, сюди час од часу навідуються уж­городські біологи. Окрім крилатих мишок, тут також можна зустріти саламандр, ящірок, жаб, слимаків і найрізноманітніших комах – метеликів, павуків, стоножок, жуків.

 

Цікаво, що штольні Глибокого – це така собі навчальна лабораторія й екзаменаційний майданчик для юних спелеологів. Саме тут вихованці спелеогуртка з Падіюну проходять свої перші практичні заняття з орієнтування й топозйомки (замальовування карти ходів печери). Проте досвідчені інструктори-спелеологи не радять людям без відповідних знань, спорядження й підготовки навідуватися до закинутих штолень. І хоч божевільних маніяків чи підземних чудовиськ ви там навряд чи зустрінете, все ж підземелля – це завжди ризик. Імовірність травми, падіння каменя чи навіть нового обвалу не слід відкидати. Саме тому важливо бути обачним і знати алгоритм дій у разі виникнення НП.

 

Назва села Глибоке чудово гармоніює з його головною туристичною родзинкою – рукотворними підземеллями. Проте так цей населений пункт, перша згадка про який датується 1447 роком, звався не завжди. Поперед­ні назви: Гутка та... (ледь не протилежне теперішньому йменню) Малий Холмець. Старожили, які могли б змалювати більш детальну картину сіль­ської історії, кажуть місцеві мешканці, вже померли. Тому всі намагання розпитати літніх глибочанців про саме село й про штольні довкола, на жаль, закінчилися майже безуспішно.

 

Офіційна інформація про Глибоке доволі скупа. У селі сьогодні проживає близько 600 мешканців, багато з них – етнічні словаки. Місцеві жителі – переважно греко- й римо-католики. Тут можна побачити цікаві зразки сільської архітектури – від помпезних сучасних віл до ошатних старовинних будиночків із колонами й галереями. Залишилося багато колишніх єврейських споруд. За іронією долі, в приміщенні, зведеному на фундаменті колишньої синагоги (по-місцевому – жидівської бужні), нині мешкає місцевий католицький священик.

 

А от табличка з назвою на початку села залишилася ще з радянських часів і досі сповіщає, що ви в'їжджаєте в Глубокое... За 20 років дорожній знак так і не замінили...

 

Наталія Тернавська