Наймолодша дерев’яна церква Хустщини з дня на день може завалитися

Данилівська церква уже нині перебуває в аварійному стані. Рятувати її потрібно чимшвидше. Інакше Закарпаття може втратити одну з найцінніших перлин де¬рев'яної архітектури. Подивитися на стан храму св. Миколая Чудотворця "Замок" вирушив на Хустщину.

Бабця Павліна

Церкву, що височіє на пагорбі, видно з центра Данилова. Піднімаємося до неї разом із Павліною Шимон – хранителькою місцевої історії, давніх звичаїв, старожит¬ностей, а заодно – й ключів від Свя¬то¬миколаївської церкви. Саме мобільний номер бабці Павліни вказаний на листівці, прикріпленій до огорожі території храму. І саме ця жвава 72-річна жіночка щоразу, за будь-якої погоди, прибігає на кожен дзвінок туристів, щоб відчинити їм двері споруди та розповісти про її історію. Безплатно. Переповідати минуле храму бабця вважає за свій обов'язок. "Я вже вдячна, якщо туристи залишають якусь пожертву на таці в церкві. То піде на відновлення споруди. А мені грошей не треба", – каже пані Павліна.

Храм дійсно справляє незабутнє враження. Розташований на вершечку пагорба, з гострим готичним шпилем, що стрімко злітає вгору, він одразу викликає відчуття піднесеності та сакральності. Спершу обходимо територію. Це колишній цвинтар. Старезні безіменні кам'яні хрести упереміш із новішими дерев'яними та зовсім свіжими могилами. Пані Павліна розповідає, що кілька років тому тут поховали її односельчанку – греко-католичку. Каже, за те, що жінка не навідувалась у нову православну церкву, місцевий священик навіть заборонив бити в дзвони під час її похорону.

Непрості стосунки між греко-католицькою та православною громадами в Данилові складалися десятиліттями. Це підтверджує наступна могила, до якої підходимо. Останній греко-католицький священик, який правив у дерев'яній Святомиколаївській церкві – отець Азарій, замордований данилівцями у 1920 році. Бабця Павліна розповідає: "Люди повернулися з фронту після Першої світової. Багато хто тоді прийняв православ'я. Дехто з політичних мотивів – мовляв, для протиставлення колишній чеській владі, мадярам. От тоді й почали знущатися над отцем Азарієм, перебиралися вночі у простирадла, кричали попід вікнами, залякували його, сім'ю, дітей... До чого тільки не вдавалися! Святий отець помер від інфаркту. Залишилося шестеро дітей... Але ті люди, що так вчинили – ніхто з них потім не жив благочестиво. Ніхто. Усі загинули", – підсумовує мій гід.

Відреставрували до... аварійності

Із нетерпінням чекаю, поки пані Павліна відчинить двері храму. Торкаюся старої деревини, роздивляюся свіжі дошки, поскладувані під дашком ґанку. "То у 2005 році обласна влада допомагала реставрувати нашу пам'ятку, – чую від пані Павліни. – 50 тисяч область нам була виділила. Тоді ж і почали розбирати коцку на даху з північного боку. Але коли побачили, що вже самі балки прогнили, роботи припинилися. Гроші із сільради кудись швидко поділись, лишилося це дерево. А церква з того часу замокає і гниє. Якби були не чіпали, то довше би постояла", – із жалем констатує бабуся. Каже, що тепер покладає надії на допомогу самого Мілана Шашіка. Мовляв, хтось уже передав йому інформацію про критичний стан старовинної греко-католицької святині Данилова.

Заходимо всередину – церква і справді дуже потерпає від надмірної вологи та грибка. Північний бік угорі застелений клейонкою і пластиком. Пахне сирістю. "Я наших господиньок попросила принести з дому скатертини, якісь покривала, фіранки – та й пообвішувала стіни. Бо серце мене болить, коли приходять люди і торкаються руками, припадають до тих страшних стін". Так само селяни традиційно позносили сюди нові фабричні іконки, пластмасові квіти і рушники. Проте збереглися в інтер'єрі й цінні розписи художника Йосипа Корнмаєра, датовані далеким 1828 роком.

Через аварійний стан у церкві віднедавна припинилися богослужіння. "По смерті Папи Римського Івана Павла ІІ ми, після довгих років забуття, відновили богослужіння в церкві, правити які кожної неділі до нас приходив греко-католицький священик із Золотарьова. Тепер уже не ходить. Цьогорічної паски вже тут не святив", – розповідає Павліна Шимон.

Священні війни

Відтоді храм зачинений. Бабця Павліна час від часу впускає туди лише туристів-цінителів дерев'яної архітектури. Запитую, чи багато в селі залишилось греко-католиків і чи багато з них навіду¬валось до старої церкви, коли там відбувалися служби. "Люди не йдуть до церкви, – чую у відповідь. – Хто були греко-католики у селі – повмирали, а їхні діти вже православні. Православний священик також усіляко відмовляє людей помагати цій церкві, наказує, щоб не ходили сюди". Сама ж бабця Павліна, розповідає, йшла молитися і до старого греко-католицького храму, і до новішого (1928 року) православного. "Для мене немає різниці. Я йду туди, де люди моляться. Завжди кажу так: кожен може по-своєму молитися, але Бог для всіх один: і для нас, і для турків, і для арабів..."
За такі прогресивні погляди та опіку "ворожою" святинею бабці Павліні не раз "перепадало" від данилівського православного священика. Про те, що конфесійні війни і досі вирують у селі і що, на жаль, тепер їх заручником стала й неповторна пам'ятка дерев'яної архітектури краю, розповідає і сільський голова Данилова Михайло Дудаш.

"Дивує ставлення релігійних діячів до збереження пам'яток архітектури. Миколаївська церква є візитівкою не тільки села Данилова, а й Хустського району, Закарпаття в цілому. Проте православна церковна громада не намагається допомогти у збереженні старовинного храму. І неабияка "заслуга" у цьому нашого сільського священика. З ним я не знайшов порозуміння. Кажу йому: "Не ставтеся до церкви як до конкуруючої, а лише як до пам'ятки архітектури... Щоб наступні покоління нам не дорікали, що ми не зуміли зберегти... Кілька разів говорив із ним на цю тему, проте він послухає, знизне плечима та й піде далі", – з жалем констатує сільський голова.

Хто врятує?

Михайло Дудаш розповідає, що для порятунку церкви має намір створити громадську організацію "За відродження Данилова": "Наразі вже практично оформили статут. Мусимо це зробити, бо міжнародні фонди не хочуть мати справу з державними структурами, а лише з громадськими організаціями".

Сільський голова розповідає, що Львівський інститут розробив проектно-кошторисну документацію для проведення першочергових протиаварійних робіт. Проте сама громада села самотужки, без фінансування з обласного, районного бюджетів, без допомоги благодійних фондів не здатна вирішити цієї проблеми.

"У 2005-2006 роках із церкви частково зняли покрівлю. Тоді ж лісовим господарством області безкоштовно були надані деревоматеріали для відновлення церкви, а з обласного бюджету виділено кошти на реставраційні роботи, – розповідає передісторію пан Михайло. – Проте згодом зробили так, нібито виділені на реставрацію гроші пішли на закупівлю деревини, хоча куди вони "пішли" насправді – невідомо. Деревина була розкидана по подвір'ю, мокла під дощем (за словами селян, попередній сільський голова не надто переймався долею старої церкви – Авт.). Північний, розібраний бік споруди почав замокати, це продовжується і по сьогодні. Церква гниє. Наразі вона в аварійному стані".

"Я постійно оббиваю пороги, звертаюся в різні інстанції з нашою проблемою, але грошей, кажуть, нема. Знаєте, чиновники можуть щось обіцяти, але видно, що в них немає ніякої іскорки зсередини, з глибини душі, вони насправді не переймаються нашою проблемою..." – нарікає сільський голова Данилова.

Можливо, саме тому пан Михайло більші надії покладає на добрих людей, ніж на владні інстанції: "Хустський підприємець Василь Петечел був готовий власним коштом виконати всі роботи в церкві. Він мав для цього необхідну ліцензію, проте термін дії її нещодавно добіг кінця. Нова, як виявилось, коштує якісь неймовірні гроші, і підприємець почав замислюватися, чи це йому потрібно... Хоча мушу сказати, що всі наші надії лише на нього, бо від влади нічого чекати", – каже данилівський сільський голова.

Пан Михайло не втомлюється розповідати про цінність та унікальність головної архітектурної прикраси Данилова: "Всі приїжджі захоплюються нашою церквою. Вона є стимулом для розвитку зеленого туризму. Бо чомусь туристи проїжджають і Олександрівку, і Крайниково, і Сокирницю (хоча там знаходяться старіші церкви), але обов'язково зупиняються у нас. Не знаю, чому: чи особливе розташування церкви, чи її архітектура, але вона, як магніт, притягує людей. Гріш нам ціна, якщо церква почне падати, а ми нічого не зможемо зробити", – підсумовує Михайло Дудаш. І з ним не можна не погодитись...

Наталія Тернавська

Теги: церква, ювілей, пам'ятка архітектури

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати