Одкровення на перевалі духу

У світ строкатий і прекрасний ми приходимо за певної мети. Хтось створює величну історію, а хтось талановито її переповідає, доносячи нам, спраглим бачити й чути, непомітні манівці і широко окреслені маршрути людського буття. Істинно, задуми Господні незвідані... Перехрестя двох життєвих доріг завше невипадкове, адже як інакше можна пояснити появу нового роману Мирослава Дочинця "Вічник. Сповідь на перевалі духу".

Будучи знайомою з попереднім творчим доробком автора, була певна, що мої пошуки смачної української прози зупиняться саме на нім. Чому? Відповідь на поверхні: усе просте – геніальне.

За швидкоплинності новомодних течій у всіх аспектах нашого щодення М. Дочинець залишається незрадливо відданим високій прозі і чистоті мови. Словесне шитво української лексики впереміш із бісерним вкрапленням закарпатського діалекту не залишить байдужим жодного вдумливого читача. Ба більше, це читво владно поведе його за собою в дивовижний світ одкровень мудрого серця безіменного героя.

Що є Людина в хвилях Всесвіту – тлінна іграшка чи цілий Макрокосмос? Тема не з найлегших для розкриття. Та без усілякого блюзнірства вважаю, що "Вічник" і є отим великим "па" у відповідь на це вічне питання. Боротьба Духу і Плоті, стихії почуттів, непідвладна керунку пристрасть, читання знаків Неба, розуміння участі і смирення відходу...
 
"Вічник" – це не тільки високохудожнє письмо, потужна метафористика, самобутня лексикографія, це – як словесна есенція, три в одному: енциклопедія природних стихій, контурна карта нашої історії, розмай фольклору й етнографії, добірка цінних рецепцій для зцілення тіла і душі. Бо без цього герой книги, від якого ведеться сповідь, не міг би пройти таку мартирію, яку послала йому доля.

Як на мене, хвилюючу присутність Жінки в житті Чоловіка неможливо описати без природного відчуття письменником цих вічних протиборних начал, без добору відповідного образного строю, романтичної тональності. І це також уважний читач віднайде в романі.

А ще, зізнаймося, нерідко за чимось великим ми не помічаємо малого. Але ж саме деталі й додають книзі тієї гостроти, напруги й інтриги, що викликає нестримне бажання будь-що прочитати ще і ще сторінку Великої Сповіді на перевалі духу. Щоб зачерпнути наснаги для своєї душі.

Якщо хтось не погодиться з отаким моїм сприйняттям цієї літературної знахідки, не буду розчарована. Адже тоді справдиться перехідний вислів "Скільки людей – стільки й думок". Та у "Вічника", я певна, – свій Чумацький Шлях у безмежній галактиці Слова. Як і свій столітній шлях його героя на нашій землі – "занесеної вітром часу живої порошини якоїсь Галактики, що у вирі земного життя затвердла в перлину вічности, аби колись знову засвітитися зоряною крихіткою в небесному безмір'ї".
 
Якщо книга спонукає до роздумів, дає можливість пізнавати щось нове, життєво важливе, якщо вона змушує говорити про себе інших і, по довгих  мандрах серед друзів, повертається на твою полицю, аби вкотре бути прочитаною, – то праця її автора не намарна. Отож бажаю "Вічнику" Мирослава Дочинця гарної долі, а стежину до читача – легку і коротку, що завше освітлюватиметься зіркою непідкупної любові до справжньої літератури.

Ольга Федорович, лауреат літературної премії "Дебют-2008"

Теги: Дочинець, Вічник, роман

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати