«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді

Процес інтелектуальної еміграції з Донбасу на велику Україну йде повним ходом – поки тамтешня «вата» «підносить патрони» окупантам, люди мислячі вимушені ставати переселенцями. У позаминулому номері ми розповідали про священика отця Валерія, якого війна змусила покинути рідний край і перебратися до Виноградова. Днями в Ужгороді я познайомився з доктором медичних наук, донедавна провідним науковим співробітником Донецького науково-дослідного інституту травматології і ортопедії, професором Донецького національного медичного університету Анатолієм Івановичем Канзюбою, який також кілька місяців тому перебрався на Закарпаття.

«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді

Пан Анатолій – відомий в Україні хірург. Упродовж кількох десятиліть занять практичною медициною прооперував тисячі хворих. Роботи на Донбасі йому завжди вистачало, адже цей регіон насичений найрізноманітнішими промисловими підприємствами, і виробничих травм різного ступеня важкості там не бракує. 

Аби на своїй малій батьківщині з милості доморощених «сепарів» самому не стати пацієнтом хірургів і травматологів, цього літа він прийняв рішення залишити осідок і перебратися з родиною на Закарпаття.

Упродовж багатьох літ сім’я пана Канзюби мешкала у містечку Красногорівка, що за 20 кілометрів на захід від Донецька. У червні, після того, як Нацгвардія визволила селище від «денеерівщини», між цими населеними пунктами пролягла межа – між територіями, контрольованими Україною, та сепаратистами. Курсувати по кілька разів на день, пересікаючи блокпости, обридло та й небезпечно. Рішення покинути рідні місця давалося непросто. Влітку родина пішла у відпустку зі сподіванням, що обіцянки нової української влади у найкоротші терміни покласти цим неподобствам край, справдяться. Опісля взяли кілька неоплачуваних відпусток, але війна все не кінчається.

Обстріли Красногорівки, незважаючи на так зване перемир’я, й нині ведуться регулярно. Містечко відчутно постраждало, багато руйнувань та пошкодженого житла. Люди між собою майже перестали спілкуватися, боячись переслідувань. Розмови переважно про те, з якої зброї ведеться обстріл, «пронесе» цього разу чи ні.

– Хто бере в руки зброю і йде воювати проти власної держави? – питаю у пана Анатолія. 

– «Куратори» процесу в Красногорівку приїздили з Донецька, але було багато і своїх. За моїми спостереженнями, основну масу цих озброєних людей складають нині ті, кого взимку цього року возили до Києва як «тітушок». Мої сусіди – батько й син, з ідейних міркувань подалися до Слав’янська воювати за ДНР, – каже пан А. Канзюба. – Родина мо-го багато років знайомого лі¬ка¬ря розділилася: дружина – за Україну, чоловік – за Росію. 

Розумієте, там багато живе людей, у яких Україна не викликає жодних сентиментів. От Донбас – так, це своє, наше. Така ідеологія підтримувалася впродовж багатьох років, і ніхто не проводив ідеологічну роботу, що, попри ментальну різницю, ми – громадяни однієї країни.

Інша причина, яка істотно деформує світогляд, – просторова замкнутість величезної кількості населення. Абсолютна більшість народу далі Донецька не була. Люди не мають можливості порівнювати якість життя у себе, в інших регіонах України та в сусідніх європейських країнах. Єдине, про що постійно ведеться мова, так це про хороше життя за СРСР, коли всі важко працювали, але заробляли собі на прожиття, і як погано стало за України. Про причини цих суспільних змін мало хто замислюється. 

Нинішнім прихильникам ДНР байдуже, що за радянського ладу були масові політичні репресії,  депортації до Сибіру, голодомор, утиски української мови, руйнування віри і храмів, що сусідні з Україною європейські країни, у тім числі й країни соціалістичного табору, давно покінчили з добою тоталітаризму. 

Одних усі суспільні потрясіння і деформації тієї доби зовсім не торкнулися, скоріше навпаки – їхні предки чинили ці злочини проти людяності, інші про них просто не хочуть знати.

– Як відбувався «референдум? – запитую Анатолія Івановича. 

– Біля школи, де розміщалася дільниця, стояли озброєні юнаки у балаклавах. Виключно одиниці наших містян підходили, голосували. Якими були результати цього фарсу – не цікавився. А от провести президентські вибори не дали – дільницю розгромили, бюлетені спалили. 

– Яка доля провідної наукової установи, де впродовж 22 літ ви працювали? 

– Вона нині є плачевною. Директора НДІ Володимира Климовицького, який одночасно є і головним лікарем обласної лікарні, звільнили, оскільки він не перейшов на бік ДНР. Після цього він виїхав з Донецька. Покинули місто й усі завідуючі відділеннями інституту та провідні фахівці. Дуже багато медсестер, санітарок, які доїздили на роботу з ближніх міст і сіл, тепер сидять вдома. У мене були побоювання, що мені не видадуть трудову книжку. Але обійшлося – заяву підписали, зробили запис у «трудовій», і я подався на Закарпаття. У моїй квартирі тепер мешкають наші знайомі, оскільки їхній будинок у приватному секторі був пошкоджений при артобстрілі. 

– Що може зупинити цілковиту руйнацію Донбасу? – перепитує пан Анатолій. 

– Тільки сильна і відповідальна влада! Якщо люди відчують, що про них хтось елементарно дбає, забезпечує порядок і життєдіяльність, захищає від вседозволеності неадекватних пацанів та їхніх «хрещених батьків» – ситуація кардинально зміниться. Треба розуміти, що Донбас рахується, передовсім, із силою. З цього треба й виходити, формуючи політику. Якщо призначення головами ОДА у Донецьку і Луганську генералів Кіхтенка і Москаля є результатом цього розуміння, то є сподівання, що по¬дальші події будуть розвиватися у правильному руслі, – каже А.Канзюба.

Покинувши збурений і опалений війною Донбас, родина пана Анатолія обживається на новому місці. Сталося так, що кілька літ тому вони придбали на Закарпатті невеликий будиночок в одному із сіл краю, оскільки мали намір після виходу на пенсію переїхати сюди. Жити у Красногорівці, де впродовж усього літа навіть за мирних часів немає води, де до неможливого забруднене повітря, не хотіли. Війна прискорила цей процес. 

Приїхавши на Закарпаття, Канзюби були вражені прагненням місцевих людей допомогти їм облаштуватися на новому місці. Ректор УжНУ В.Смоланка особисто допоміг із працевлаштуванням – з жовтня А.Канзюба працює на кафедрі загальної хірургії УжНУ, читає лекції студентам, більшість з яких, до речі, переїхали навчатися до Ужгорода з Луганська. 

– Такої бази і досвіду у сфері травматології, які були у Донецьку, не мав навіть Київ. Я особисто проводив протягом року понад 200 операцій різної складності по протезуванню суглобів, остеосинтезу при переломі кісток, тому я радий, що мої знання та практичний досвід тепер прислужаться на Закарпатті, – каже пан Анатолій.

 

19 листопада 2014р.

Теги: руйнація, Донбас, влада, Канзюба


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
/ 24Великий українець Срібної Землі
» Всі записи