Уже 30 років разом

1975-ий – рік 30-ліття з часу закінчення Другої світової війни, тож зрозуміло, що більшість повідомлень закарпатської преси були присвячені підготовці до святкування, самому ювілею, а також спогадам про роки бойових дій та визволення краю. Між тим, не бракувало й інших подій. Так, був підписаний Заключний акт "Наради з безпеки та співпраці у Європі", відбулося перше в світі зістикування космічних кораблів різних держав. Рік став визначним для радянського спорту. На Закарпатті ж шукали нафту в Тисі, дивилися нові кінострічки про рідний край, обмінювалися комбайнерами зі словаками та "підкопували" Солотвино.

Народження ОБСЄ

  10 років минуло з часу, коли країни-учасниці  Варшавського договору висловили  пропозицію зібрати нараду з  безпеки та співпраці у Європі, до підписання Заключного акту, завдяки якому з'явилася ОБСЄ. Завершальна стадія переговорів проходила в столиці Фінляндії Хельсінкі. "Із результатами наради пов'язані надії і сподівання, яких не породжувала жодна інша колективна акція в період, що розпочався після відомих спільних союзницьких рішень післявоєнного часу, – сказав перед підписанням Заключного акту генсек СРСР Леонід Брежнєв. – Людям, які належать до покоління, що пережило страхіття другої світової війни, особливо виразно видно історичний смисл цієї наради. Її цілі близькі також розуму і серцю того покоління європейців, яке виросло і живе в умовах миру і яке справедливо вважає, що інакше й бути не повинно".

  Заключний акт підписали 31 липня – 1 серпня представники 33 європейських країн, а  також Канади та США. Він закріпив політичні і територіальні підсумки війни, принципи взаємостосунків між  державами-учасниками, зокрема щодо непорушності кордонів, територіальну цілісність країн, невтручання у їхню внутрішню політику.

  За  результатами наради (це якщо довіряти обласній пресі, звісно) пильно стежили  закарпатці і по її завершенні поспішили  поділитися своїми думками на сторінках газет. "Ми, як і весь радянський народ, із величезним інтересом стежили за роботою Наради. Палко схвалюємо політику нашої партії та уряду, спрямовану на зміцнення миру у всьому світі", – зокрема переконувала секретар парткому колгоспу "Більшовик" Тячівського району Любов Венська. "Для мене, колишньої фронтовички, слово "мир" – найсвятіше. Ось чому з таким інтересом я слідкувала за роботою міжнародного форуму в Хельсінкі. Успішне завершення загальноєвропейської наради – це велика перемога сили миру, це перемога ленінської зовнішньої політики, яку неухильно проводять Комуністична партія і Радянський уряд", – наголосила працівниця Виноградівського промкомбінату П. Андрющенко.
 
Зустрінемося  на орбіті

  А прикладом того, як завдяки ОБСЄ можна буде співпрацювати, називали перший в історії міжнародний проект у космосі. Мова про експериментальний політ радянського космічного корабля "Союз" та американського "Аполлона". Запланували спільну роботу ще трьома роками раніше в Угоді СРСР і США про співпрацю та дослідження космічного простору в мирних цілях. Взяли участь у польоті 5 космонавтів: Олексій Леонов і Валерій Кубасов (екіпаж "Союзу"), Томас Стеффорд, Венс Бранд, Дональд Слейтон (екіпаж "Аполлону"). 15 липня з космодрому "Байконур" відправилася в небо радянська ракета, через 7 годин із мису Канаверел "навздогін" їй вилетіли американці. 17 липня два кораблі зістикувалися, а 19 – розстикувалися, провівши в цьому "поцілунку" 46 годин 36 хвилин.
 
  У ході спільної роботи космонавти провели  ряд наукових і технічних експериментів. Зокрема, штучне сонячне затемнення, ультрафіолетове поглинання, мікробний обмін та ін. Але не меншу, якщо не більшу, роль відігравала пропагандистська складова спільної роботи між представниками "заклятих друзів". "Спільний політ космічних кораблів "Союз-19" та "Аполлон" є важливим кроком у розвитку міжнародного співробітництва в космосі. У цьому польоті народи світу бачать факт реального пом'якшення міжнародної напруги, у розрядку якої величезний вклад вносить Радянський Союз", – стверджувало агентство ТАРС. "Із космосу наша планета виглядає ще прекраснішою, хоч і невеликою. Вона досить велика, щоб ми могли жити на ній у мирі, але надто мала, щоб ми могли наражати її на небезпеку ядерної війни", – недвозначно натякав на те, що досить ворогувати, Леонід Брежнєв.

Зліт  "Динамо"

  Значних успіхів у 1975, незважаючи на те, що рік  – не олімпійський, досягнули радянські  спортсмени. По-перше, через три роки шахова корона повернулася до СРСР. У 1972 році її відібрав від Бориса Спаського  легендарний американський шахіст Боббі Фішер. Цей геніальний гравець (і водночас "Les Enfants Terribles" шахової школи США) шокував тоді весь Радянський Союз, де поразку повважали не спортивною, а політичною, і став мегапопулярним на Заході. Однак грати з новим претендентом на чемпіонство – 24-річним росіянином Анатолієм Карповим – Фішер не захотів за жодних обставин. Вмовляли його довго, однак чемпіон висунув цілий ряд вимог, на які світова шахова федерація піти не могла. Врешті-решт, терпець урвався, і титулу американець позбувся не в матчі, а рішенням чиновників федерації. Звичайно, Карпов розумів, що таке його чемпіонство є не зовсім повноцінним, тому одразу ж оголосив, що готовий таки зіграти з Боббі Фішером, коли той забажає, і два гросмейстери кілька разів проводили переговори щодо двобою, але відбутися цій найвідомішій у світі шахів сутичці так і не судилося. Ну, а СРСР аж до свого зникнення більше шахову корону не віддав нікому. Карпов володів нею до 1985 року, коли програв 22-річному Гаррі Каспарову...

  Та  для України 1975-ий більше пам'ятний  іншим історичним спортивним досягненням – 14 травня футбольний клуб "Динамо" (Київ) уперше в історії радянського футболу виграв єврокубок – Кубок кубків. У фінальній грі на стадіоні "Сант-Якоб Парк" у швейцарському "Базелі" кияни розгромили з рахунком 3:0 угорський "Ференцварош". Цікаво, що "Закарпатська правда" вирішила підкреслити значимість перемоги киян цитатами з післяматчевого інтерв'ю тренера угорців Єне Дальнокі. "Відмінно" – єдина оцінка, якої заслуговує гра радянських спортсменів. Злагодженість усієї команди, енергія, майстерність і висока техніка – компоненти перемоги "Динамо". Тепер київські "динамівці" – одна з найперспективніших команд у світі", – не шкодував компліментів тренер.

  Правоту його висловлювань уже невдовзі довів  двобій за Суперкубок УЄФА з найсильнішою тоді командою континенту, яка на той момент двічі поспіль виграла Кубок Чемпіонів, – мюнхенською "Баварією". Ті ігри донині не забули вболівальники зі стажем. "Динамо" зуміло довести свою майстерність в обох матчах, перемігши 1:0 у Мюнхені та 2:0 – у Києві. Тріумфував також нападник киян Олег Блохін: він став автором усіх трьох м'ячів, забитих у цих поєдинках, і за підсумками сезону завоював "Золотий м'яч" як кращий футболіст Європи.

І 28 мільйонів  книжок

  До 30-річчя об'єднання Закарпаття з СРСР в обласному центрі провели ціле театралізоване дійство. На стадіоні "Авангард" відбулася реконструкція переходу радянських військ через Карпати, з'їзду народних комітетів Закарпатської України, на якому був підписаний маніфест про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною, розвитку області за останні 30 років. "Колишній найглухіший закуток Європи став областю квітучої культури. Понад 800 бібліотек із фондом близько 7 мільйонів книг і журналів. Два театри, обласна філармонія, краєзнавчий і художній музеї, понад 750 клубних закладів, понад 700 кіноустановок, 25 музичних шкіл та 16 їхніх філій, 5300 художніх самодіяльних колективів, 28 мільйонів книжок випущено видавництвом "Карпати", – схвильовано перерахував здобутки автор репортажу з гучного святкування.

  Фільми  про Закарпаття у радянські часи знімалися практично щороку. Не став винятком і 1975-ий, коли на екрани вийшла документальна стрічка з серії  "Живописна Україна" – "Ужгород". Сценаристу фільму, ужгородцю Андрію Поповичу, кінцевий продукт, щоправда, не дуже сподобався. На його думку, режисер занадто сильно закцентував увагу на краєвидах міста, його людях, і замало – на тому, як багато місту дав прихід радянської влади. "Частий орнаменталізм відводить від головного. Чомусь здається, що оператор та режисер втратили почуття міри", – розкритикував він стрічку.

  Знайшлася одна з причин сучасних проблем Солотвина! Це надмірна старанність у заключний  рік "п'ятирічки". "Комплексна бригада  шахти № 8, очолювана героєм Соцпраці, заслуженим шахтарем України Юрієм Лопатюком, успішно виконала соціалістичні зобов'язання у вирішальний рік п'ятирічки. Понад річний план бригада добула більше 1750 тонн солі замість 1500 за зобов'язаннями, а за 4 роки – більше 9 тисяч тонн", – відзвітували солотвинські шахтарі і пообіцяли рити ще активніше.
 
Що  наше життя? Гра!

  Своя  міжнародна співпраця була і в  нашої області, хоча, звісно, не така видатна, як у Штатів із Союзом. Ми всього лише обмінялися комбайнерами з чехословаками. Точніше, 15 комбайнерів Ужгородського  району з власним транспортом помінялися місцями з 15 колегами Михайловецького округу. Щоб "вписати нову сторінку у літопис дружніх зв'язків трудящих Закарпатської області і Східно-Словацького краю". Цікаво, що як словаки в нас, так і закарпатці там працювали краще за місцевих комбайнерів. Напевно, дуже не хотіли осоромитися перед колегами-суперниками.

  У 1975 році закарпатців турбували ті ж проблеми, що й сьогодні. До прикладу, наскільки велика загроза землетрусів  в області. На питання відповідав завідувач сейсмічною станцією "Ужгород" В.Скаржевський: "Наша нова апаратура, встановлена в сейсмічному павільйоні в селі Оноківці, фіксує в середньому за рік 2,5-3 тисячі землетрусів різної сили, з яких у Карпатах – приблизно 15. Однак із цих 15, зафіксованих технічними приладами, лише 2-5 бувають такої сили, що їх відчувають жителі населених пунктів". У цілому, заспокоював науковець, на Закарпатті ніколи не було поштовхів силою більше 7 балів.

  Екологи забили на сполох через забруднення  річок нафтопродуктами. "Останнім  часом усе більшу небезпеку для водоймищ становлять нафтопродукти. Автопарк області розвивається значно швидше, ніж удосконалюється матеріальна база для такого обслуговування машин, яке б не завдало шкоди природі. Тому й зараз місцем для миття, скидання відпрацьованих нафтопродуктів є ріки", – бив на сполох заступник голови президії обласної організації товариства охорони природи А. Аваров. Він наводить приклади найбільших ворогів природи: у Квасах котельня, що працює на мазуті, скидає відходи в Чорну Тису, автоколона Великобичківського комбінату миє у річці всі свої 80 машин, річку Хустець отруює нафтолавка Хустського міськзмішторгу, бітумна база у Нижніх Воротах забруднює Латорицю і т. д. Проблему, на думку Аварова, могли б вирішити очисні споруди, які, однак, державні підприємства або не хочуть встановлювати, або ж споруди не працюють. Словом, роки минають, а проблеми – ні.
  4 вересня на екрани телебачення  вперше вийшла гра, якій судилося  завоювати прихильність усієї  країни на багато десятиліть  – "Що? Де? Коли?". Спочатку вона мала інший вигляд, ніж нині – грали один проти одного дві сім'ї, пізніше – студенти Московського державного університету. Правила, за якими знаємо передачу ми, сформувалися лише в 1977 році, а ще через два роки виник термін "знаток", яким називали гравців телешоу. Гра стала найулюбленішою для мільйонів глядачів, і зіграти в ній хотіли всі – від малого до великого, тому щотижня на адресу телеканалу приходили мішки з листами. Зрозуміло, що можливість не просто втерти носа гравцям, задавши питання, на яке вони не зуміють відповісти, а ще й заробити на цьому, з'явилася лише з розпадом Союзу...

Юрій  Лівак, ЗІА "Простір"

Теги: ОБСЄ, Брежнєв, екологи

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати