Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття

Публікуємо (зі збереженням авторської стилістики) скорочений уривок про О. Духновича із книги отця Степана Папа «Історія Закарпаття» Том 3. – Івано-Франківськ: «Нова Зоря, 2003 р. Ініціатором перевидання в Україні цієї визначної наукової роботи був парох с. Середнього о. Микола Пайкош.

Великий син Закарпаття першої половини ХІХ ст., за­хис­ник національної незалежності, борець проти ма­дя­ри­за­ції, будитель духу закарпато-українського народу. Тим ча­сом в мислях українців­ Закарпаття 30-х років відсто­ро­не­ний, а в мислях України невідомий.

Згадаймо Олександра Духновича, щоб побачити, яким він був насправді. Перед нами постане великий син україн­сь­кого народу, син, який має велику ознаку в тому, що За­кар­паття на своїх землях вело боротьбу проти мадяризації – денаціона­лізації. Олександр Духнович – це вождь тієї ве­ли­кої боротьби.

 "Уродився я в селі Тополя… Мій батько, Василь Дух­но­вич, був у Тополі руським священиком. Він змагався як­най­старанніше виховати сина у руськім національнім пись­мі, й тому сам учив мене... Гімназію я скінчив в жгороді". Це слова Духновича з його автобіографії. Тут ще додамо, що вдома Олександра Духновича по-мадярськи говорити не вчили. Тому в Ужгородській школі його висміювали і, як за­значає, доводилося йому часто чути: "русин – це свиня", або: "цундравий русин" - так принижували в Ужгороді ру­си­нів профеесори-єзуїти. Крім того, Духнович пише, що в гім­на­зії в голови дітей закарбовували гасло: "Екстра Гун­га­рі­ам нон ест віта" – "Поза Мадярщиною нема життя". Діти віри­ли, "що, крім мадяра, нема на світі чоловіка", – пише Дух­нович.

Все життя Духнович пам'ятає про смерть свого батька. То­ді, біля його труни, підійшов похилий уже віком дід, обняв його, 14-річного сироту і сказав: “не забувай Бога і молись Йому та люби свій руський рід і хоч тим не будеш багатий, але будеш щасливий"…

У 1851 році Духнович видав друком молитовник "Хліб ду­ші". Закарпаття до того часу не мало молитовника. На­род молився з того, що знав напам'ять. Цей молитовник ще за життя Духновича вийшов кількома виданнями, і при­чо­му не лише в закарпатських єпархіях, а і в Галичині. Того ж року Духнович видав "Літургіческий Катехизм", дру­гу найпотрібнішу книгу. А щоби піднести рівень освіти на­ро­ду, видав "Книжицю читальную" - "Букварь"…

Найбільшою і гідною подиву є народна праця Духно­ви­ча. У 1847­-1848 роках його відправили до Братислави як де­путата Пряшівсько­го капітулу на засідання мадярського сей­му. Там Духнович розгадав наміри Кошута та його при­хиль­ників, і про це написав так: ,,Ці нещасні депутати по­ста­вили собі за принцип заснувати велику Ма­дярську дер­жа­ву й вирішили, щоби лише мадярська мова мала своє пов­не право і, щоби кожний житель зразу почав учитися цієї мови й нею розмовляти...".

Духнович тоді відверто заявив: "Ви боретесь за волю й сво­боду, ви мадяри, – при тому полишаєте собі угнітати не­­ма­дярські народи, що жиють у Мадярщині".

У щоденнику Духнович записав: "Мадяри задумали жод­ний народ не честувати, не визнавати. У них всі на­ро­ди – бидло, скоти, тільки один мадяр був людиною".

Намагання Духновича вийти на спільну дорогу, як рів­ного

О. Степан Пап

з рівним з мадярами, не мали успіху. Так  Духнович му­сив стати в ряди противників Кошута.

Знаючи план повної мадяризації закарпатських русинів, Дух­нович, коли вибухнув мадярський заколот, названий ре­волюцією, став разом з Добрянським на сторону Австрії. Та­ку ж позицію зайняли словаки. Мадяри за це засудили До­брянського на смерть, але він угік в Галичину, а Дух­но­ви­ча заарештували. Тоді Духнович писав: "..мене 27 квітня 1849 року вхопили мадяри…, одвели з великим допро­во­дом,  як якогось розбійника на місце страчення між чотир­ма 

гусарами і двома гарматами, попереду йшов один від­діл вояків, позаду – відділ мадярських гонведів, а по боках – ескадрон гусарів,… мене висміювали, обпльовували, а вкін­ці стягли чоботи, щоби я йшов босий. А коли після стяг­нення чобіт я не міг спішно іти разом з посіпаками, ка­пітан вдарив мене страшно в лице... "

В Кошицях здичіла мадярська юрба могла Духновича, якби не захистила сторожа, що його вела. Духновича ки­нули в тюрму, а в травні дозволили повернутися до Пря­ше­ва, і він там був під постійним наглядом.

Після придушення мадярського заколоту Духнович по­чав організовувати руську друкарню, що мадяри вважали ве­личезним злочином й антидержавною діяльністю. Дух­но­вич чудом врят;. від тюрми…

Духовний рятунок для народу Духнович бачив у шко­лах. Тому ходив із села в село, переконував людей, щоби за­сновували руські школи і завдяки його зусиллям було за­с­новано руські школи більш як у 70 селах. Це були над­зви­чай­ні зусилля, нелегка праця, села були дуже убогі… Зго­дом Духнович почав організовувати недільні школи, сіль­ські бібліотеки, читацькі гуртки на селах, театральні гуртки, про­пагував садівництво, бджолярство, впровадження дріб­них ремесел, гігієну тіла… 

У 1860 році Духнович писав Головацькому: "Мадяри­за­ція уводиться всюди…Наша доля все нещасна, ми мадя­рам очі колемо"…

І тут Духнович постає як будитель народу. Проти ма­дя­ри­зації, проти насилля, як протест він кидає: "Я русин був, є і буду!"

Протест проти мадяризації і запит про народні права за­карпатських українців Духнович висловив ще в 1849 році в 'Меморіалі", переданому цісареві, в якому вимагав: "Ви­зна­ти руський народ в Австро-Мадярщині самостійною на­род­ністю, ввести в школах і урядових установах За­кар­пат­тя рідну мову, заснувати руські гімназії; відкрити двері у Львів­ському університеті для закарпатоукраїнської мо­лоді…"

Духнович часто звертався до своїх земляків, заклика­ючи їх до боротьби за права народу, вказуючи на мер­зот­ність його зради: "Відмовитися від своїх прав, покинути свій народ, стати зрадником народу і його важку долю по змо­зі не поліпшити – це тяжкий гріх. Носити шлейф мадя­рам, як деякі наші священики й світські особи це роблять, на­кидуючи ярмо на свою народність - це мерзотне раб­ство!" …

Однієї ночі на хворого Духновича мадяри вчинили на­пад. Врятувало  його те, що принагідно тоді в нього спав гість, який його врятував від убивці...

Духнович бачить надію в молоді. Він дбає про чистоту, муж­­ність, чесноти молоді й учить їі:

"Не гaньба то працювати

Но є гaньба, стид лежати.

Лиш од дрyгux вшитко ждати".

"Хто своє не любить,

А за чужим прагне,

Той своє загубить,

Чуже не осягне".

"Ближча мені сорочка, як гуня; хотя би і моя сорочка гру­ба є, но все вона моя власна є".

"Ми не маємо нічого свого, крім честі. Відступити від неї – значить перестати бути людиною".

"Люби свій нарід не тому, що він славний, а тому, що він твій. Хто стидиться за свій народ, той сам себе стиди­ть­ся".

"Будь вірний своїй Батьківщині - це твоя колиска".

…Свої книги Духнович роздає задарма, увесь свій за­ро­бок віддає на освіту народу. "Брате, я вже все своє ви­дав на просвіту народу..." – писав він Я. Головацькому. "У нас, брате, невисказана біднота й тому вся література стогне... "

Духнович мав надію, що в єдності з галицькими україн­ця­ми, з якими нас в'яже одна мова, одна віра й одна доля, ми не пропадемо: "Бо свої то за горами - не чужі:Русь єди­на, мисль одна у всіх у душі".

Через два роки піс­­­ля смерті Дух­но­ви­ча на Закарпаття впав жах насилля ма­дя­ри­зації. Мадяри по­чали спі­вати ру­си­нам За­кар­паття "Віч­ную па­м'ять". І тоді про­яви­ла­ся сила Дух­­­новича. Сло­ва з гро­бу більше діяли, ніж за його жит­тя. Наш на­род не за­ги­нув, бо си­ни За­кар­паття полю­би­ли його так, як Дух­но­вич.

Олександр Дух­но­вич – найвизнач­ні­ший син Закарпаття в ХІХ ст. А прецінь в мислях українців Закарпаття в двад­цятих і тридцятих роках ХХ ст. відсторонений, в ми­с­лях України невідо­мий. Причина ось у чому. В двадцятих ро­ках ХХ ст. Закарпаття після приєднання до Чехо­сло­вач­чини сту­пило на дорогу націо­нального усвідомлення ру­си­нів-укра­їнців. А Олександра Духнови­ча, як великого і за­слу­­же­но­го сина, Закарпаття шанувало й цінувало його за­слуги. То­вариство "Просвіта" видало про нього одну із пер­ших своїх книжок.

Після заснування товариства "Просвіта" москвофіли За­карпаття (а це емігранти з Росії й Галичини), під­три­му­ва­ні мадярофілами й мадярами, заснували москво­філь­сь­ке товариство, яке назвали "Обществом Духновича".

Як пізніше виявилося, це товариство фінансово під­три­мували чехи, Мадярщина й Польща - усі з метою не до­пус­ти­ти українського національного усвідомлеення закарпат­сь­ких русинів-українців, бо тим самим ця земля назавжди про­пала би для Чехословаччини, Мадярщини і утворила б не­безпечну основу для загрози Польщі.

"Общество Духновича" не проявило постаті О. Дух­но­ви­ча як насамперед борця проти мадяризації, як будителя на­роду, але як москвофіла, хоч Духнович ним ніколи не був. Українці Закарпаття замість того, щоб прояснити на­ро­дові велику правдиву постать Олександра Духновича, про­сто “лишили" його на москвофілів.

…Треба зважати й на те, що Духнович свої твори писав то­ді, коли й на інших українських землях літературна мова ли­ше вироблялась… Знаючи про це все, не можемо ані кри­тикувати Духновича за його мову, ані доводити, як це де­хто фальшиво робив, шо Духнович хотів запровадити в на­шій літературі російську мову. Духнович ніколи по-ро­сій­ськи не говорив. Його грамматику поросійщили інші, проти чого Духнович протестував…

Після Другої світової війни москвофіли продовжували свою роботу. На Закарпатгі Лінтур планував приєднати За­кар­патську область до Російської Федерації, а на Пря­шів­щи­ні москвофіли ввели російську мову в навчальний про­цес шкіл, видавали нею газети. Але тоді вже вони про Дух­но­вича не згадували, бо він: священик. На Пряшівщині ви­рі­шили тихенько усунути пам'ятник Духновичу в Пряшеві, як це зробили з пам'ятником Добрянському в Михайлівцях. Але в цей критичний час один Київський професор опуб­лі­ку­вав статтю про заслуги Духноича. Пряшівщині моск­во­фі­ли відразу змінили курс і стали підносити Духновича. Але то­ді уже підключилися Пряшівські українці, в основному за­вдяки др. Юрію Бачі, доценту університету, правиль­но вка­зали на постать Духновича як на заслуженого сина За­кар­паття ХІХ століття.

…Духнович любив свій народ, всіма силами боровся з гно­бителя­ми, звинувачував мадярів у недолі народу, за­кли­кав до боротьби за народ: "Дай, Боже, щоб видержати бо­ротьбу!" Своєму народові ­віддав усе, що мав…"

о. Степан Пап

 

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації
03 грудня 2012р.

Теги: Духнович, руський, русин, мадяризація

Коментарі

МИКОЛ РУСИН 2015-07-28 / 20:39:27
«Як і чим тепер дух оновиш,
Мій русине? – не твій сезон.
Був у тебе співець Духнович,
Аби ти не впадав у сон.
Був у тебе поет – будитель,
Аби ти розв'язав язик.
Спів його у твого обитель
Не проник – чи проник і зник?»
© П. Скунць
(O. Духнович)

МИКОЛА РУСИН 2015-07-28 / 20:38:18


Євген Наконечний. Украдене ім'я: чому русини стали українцями http://www.ex.ua/view/1055448


Корятович 2012-12-05 / 16:55:54
Між іншим, бачу що його уже давно нема на UA-Reporter, і взагалі там 'русинська' справа вимерло.

Корятович 2012-12-05 / 16:45:56
Сорри - та ж треба час від часу, посміятись, розслабитися, чи ж ні?? :-)

сорри 2012-12-05 / 15:43:54
istvami, сьогодні на Закарпатті духновичу не треба було б боротися з мадяризацією. Якщо ви маєте на увазі русинство, то я певен, що його би сьогодні точно не було серед російської та угорської аґентури, яка безуспішно ось уже понад 20 років намагається "розкрутити" тут цю справу.

Корятович, вам треба адресу смітника. Смітники не мають адрес... І, як правило, їх місцезнаходження не рекламують... ))

istvami 2012-12-04 / 18:54:53
“...не забувай Бога і молись Йому та люби свій руський рід..."
"...ходив із села в село, переконував людей, щоби за¬сновували руські школи і завдяки його зусиллям було за¬с¬новано руські школи більш як у 70 селах."
"...Духнович по¬чав організовувати руську друкарню..."
"Дух¬но¬вич чудом врят;. від тюрми…"

Попробывал бы Духновыч все это провернуть сегодня... Чуда не было бы - сидел бы в тюрьме как штык...

Корятович 2012-12-04 / 17:13:12
Будь ласка, а чи хтось би не міг подати координати сайта Старости? Було б цікаво прочитати нових
концепції цього 'русинського' комика.....

333333 2012-12-04 / 15:45:39


Місце для ваших українофобських фантазій – на сайті у М.Старости. Саме там публікуються марґінально-спецслужбівські генетичні псевдодослідження. Коментар видалено. Адмін


сорри 2012-12-03 / 20:06:10
До 1958

Ви, певно, виїхали з Закарпаття ще в 1958-му році і досі живете тими реаліями. Так, було в Ужгороді, десь з 60 по 80-і роки, що на вулиці не можна було почути російську мову. Тепер ситуація виправилася.

Сайт, на жаль, приватизувати не можу, хоча мені однозначно імпонують його послідовність і патріотизм. Дещо я би робив по-іншому, але я чітко розумію, що збоку легко критикувати. Робити тяжко.

В. Піпаш 2012-12-03 / 19:25:44
Фото,яке опубліковане - о. Степана Папа, автора матеріалу.

1958 2012-12-03 / 19:25:42
2 сорри 2012-12-03 / 19:12:54
сорри, похоже Вы присвоили себе этот сайт. А на счет русинства правильно говорит один мой знакомый - чим з дальшого села, тим бульший москаль. Пришел в город и сразу забыл свой родной русинский, с родной матерью на русском общается.

сорри 2012-12-03 / 19:12:54
Айно, неборе. Лем є межи нами єнна суттєва різниця: я годен бесідовати і нашов бесідов, і на літературнім языкови вшитких русину України, а ти - лем по-мацкальськи. Повім лем ти, ож москвофільство ся не прижило на нашім Закарпаттю і в май благодатні для "русскава духа" часи, не прижиє ся і типирь, як би сте ся не надували.

Мусиш визнати тоту правду, котру тобі вповів Адмін: на сьому сайтови ниє міста українофобії ай антиукраїнству. Кіть не години'сь без того жити, можеш глядати свої "крупинка правды" на сайтови у Старости. Ко ти боронит?

1958 2012-12-03 / 18:59:56
2 сорри 2012-12-03 / 18:37:35
"але не людям освіченим і самодостатнім." Это вы о себе? Как по мне, так во всех историях есть крупинка правды, но каждый тракутет историю с выгодой для себя, в том числе и учено-самодостаточные члены общества.

муза 2012-12-03 / 18:48:10
біда в тому ,що сучасні "духновчівці" також "проповідують" його як москвофіла (гроші так само пахнуть Росією, Мадярщиною...)А ми це ковтаємо.

Корятович 2012-12-03 / 18:45:10
Всім якім ще дальше не лінь, можна чітко і докладно тут прочитати про вживання старий етнонім 'русин' по всієї України, не тільки на Закарпатті: http://slavs.org.ua/yak-rusini-stali-ukrantsyami

сорри 2012-12-03 / 18:37:35
Вікіпедію творять всі, кому не лінь, в тому числі російські спецслужби і їхня аґентура на Закарпатті. Тому ви можете вішати локшину з Вікіпедії (особливо -російськомовної) на вуха своїм співплемінникам з числа представників "народу" "нізвідки і внікуди", але не людям освіченим і самодостатнім.

1958 2012-12-03 / 18:27:38
http://ru.wikipedia.org/wiki/Духнович

"Он проникся идеями просвещения крестьян путём распространения русского литературного языка, который он считал общим достоянием всего русского народа, как в Российской империи, так и в «Подъяремной Руси»."

"Александр Духнович выступал против создания самостоятельных литературных языков на основе местных говоров"

Троєчник 2012-12-03 / 18:09:04
Ти диви в часи Духновича не било Закарпаття і українців? А відки ся дале взяли українці і Закарпаття ? Точно з космоса! А закарпаття? А ти тройко де бив? Я ся догадую айбо не напишу бо адмін може не пропустити. А ти догадайся слово з пять букв.

сорри 2012-12-03 / 18:03:25


Колись не існувало таких термінів як мадяри і Мадярщина (Модьорорсаґ), але угорці, пишучи про ті часи, вживають саме ці слова. У кожного народу є старі назви, як і в кожної країни. Але це не означає, що це були різні народи. Вам запропонували попуститися зі своєю українофобією. От і зробіть це. Чому ви вважаєте, що тут мають толерувати вашу українофобію, чи ваше бажання рекламувати сепаратизм? Редакція 100-відсотково права.


333333 2012-12-03 / 17:44:07
При чому тут анти-щось? За часів Духновича навіть не існувало таких термінів - ні українців, ні Закарпаття. Не брешіть!!!

/ 7Чи оправдане "наше" русинство?
/ 35За лаштунками урочистостей хіротонії владики Ніла
/ 38Як хрестили Русь-Україну?
/ 7Мудрий душпастир
/ 4Пам’яті о.Йосипа Штилихи
/ 3Владика Ніл – єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії
/ 2Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича
/ 8Деміфологізація чи незграбна міфотворчість?
/ 8о. А. Пекар, ЧСВВ. Греко-католицька церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939-1944)*
/ 3Ще раз про хрещення Русі-України
/ 73Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії: примара чи надбання колоніального минулого?
/ 6Чому вдома по-чужому?
/ 56Мiфи i реальнiсть про перебування св. Кирила на теренах сучасної України
/ 4Канадський парламент оцінив діяльність митрополита Андрея Шептицького
/ 2Схиляємо голови в тихій молитві. Слово про о. Монс. Авґустина Волошина
/ 1Книжкові новинки: В Ужгороді видали Великопісний молитовник
/ 38SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,
/ 5Лист
/ 4Світлій пам'яті пастиря
/ 4Хто ініціював непристойну бійку за місце глави УПЦ МП?
/ 27Інцидент, що межує із вандалізмом. І не тільки…
/ 30Спілка імені Маргітича звернулася до владики Мілана і Папи Бенедикта ХVІ
/ 242В Ужгороді вшанували пам’ять владики Маргітича та прийняли звернення проти «русинської церкви»
/ 4В Ужгороді вшанують пам’ять єпископа Івана Маргітича
/ 4УГКЦ: від митрополії до патріархату
» Всі записи