Деміфологізація чи незграбна міфотворчість?

Як відомо, з кінця 80-х років ХХ ст. терени Закарпаття стали полігоном найрізноманітніших антиукраїнських технологій, спрямованих на денаціоналізацію автохтонної української людності. За цей час антиукраїнські технології реалізовувались головним чином у політичній, мовно-культурній та церковно-релігійній площинах. Однак політичний і значною мірою мовно-культурний напрямки антиукраїнської політики в Закарпатській області виявилися, на щастя, не достатньо ефективними. За таких обставин основний акцент антиукраїнської політики на території Закарпатської області перенесено на церковно-релігійний напрям, тобто ворожі українству сили, внутрішні і зовнішні, намагаються використати церкву у своїх політичних цілях.

 

Своєрідним фундаментом антиукраїнської політики на Закарпатті стало тимчасове збереження статусу sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії. На тлі недавнього об’єднання усіх римо-католиків України, сучасне керівництво Мукачівської греко-католицької єпархії наполегливо шукає аргументів на користь легітимізації збереження «тимчасового статусу sui iuris», бо в цьому воно справедливо вбачає запоруку для ведення цілком незалежної політики від УГКЦ та часто недружньої політики стосовно українців - титульної частини вірних Мукачівської єпархії. Показовим свідченням такого стану є поява публікації доцента В.Фенича, в.о. декана історичного факультету УжНУ «Мукачівський єпископ Андрей (Бачинський) і відновлення Галицької митрополії: деміфологізація однієї патріотичної легенди». Хоча автор декларує свою мету як деміфологізацію, проте сам вдається до незграбного, а часами навіть примітивного конструювання неорусинських міфів. З цією метою він, наприклад, хвацько і безапеляційно «класифікує» вчених: відомого українського історика, професора Д.Данилюка називає просто закарпатським краєзнавцем. Далі ділить вчених на русинських, марксистськихта словацьких істориків, не помітивши, що, наприклад, Людовіт Гараксім одночасно став словацьким та марксистським істориком. Ю.Жатковича, сучасника І.Франка та В.Гнатюка, В.Фенич зараховує до представників русинської історіографії невідомо чому, адже сам Ю.Жаткович вважав себе «сыном моло-руського народа, того народа, котрий совсім так отдільний е от велико-руського, як, напр., от польського или болгарського» (1896 р.). Хоча у публікації В.Фенича мова йде про Закарпаття та закарпатців ХVIII-ХХІ ст., а, як відомо, українські та зарубіжні славісти переконані і це переконання підтверджують результати переписів населення, що титульною автохтонною людністю історичного Закарпаття є українці, проте автор чомусь вирішує затабуювати етнонім українець, а відетнонімний прикметникукраїнський фігурує в публікації один-єдиний раз – у власній назві Український католицький університет (тут антиукраїнські, чи то пак деміфологізаційні наміри автора капітулювали перед назвою університету). В.Фенич воліє дивитися на терени сучасної Закарпатської області лише з позиції Будапешта чи Праги, тому іронічно називає А.Бачинського «закарпатським» владикою (треба було, очевидно, підкарпатським або угорським), про що свідчить запис слова «закарпатський» в лапках.

Проте, візьмемо на себе сміливість твердити, що не задля згаданих вище та незаданих фактів дрібного неорусинського бешкетництва ужгородський автор писав цю статтю. В.Фенич, вочевидь, прагне дати науковоподібне обґрунтування сепаратистського курсу розвитку Мукачівської греко-католицької єпархії. Тому-то й звалив на себе непосильну ношу – довести причину розколу між УГКЦ та Мукачівською греко-католицькою єпархією як наслідок «етнокультурних фобій, народжуваних один до одного через концепт «іншого» у модерному віці». Ми не будемо дискутувати з В.Феничем, проте пропонуємо читачам альтернативний погляд на цю проблему, представлений у статті видатного українського історика церкви о. Атанасія Пекаря, ЧСВВ, опубліковану ще у 1992 р. А читачі хай самі роблять висновки, хто є деміфологізує історію, а хто приміряє на себе мантію новітнього міфотворця.

P.S. В.Фенич на підтвердження своєї тези про «етнокультурні фобії» приписує О.Духновичеві життєве кредо «Extra Hungariam non est vitaе» («поза Угорщиною життя немає»). Шкода, що автор забув інші слова О.Духновича – «Бо свої то за горами – не чужи: Русь едина, мысль у всiх в души». Але вони у його конценцію деміфологізації не вписуються.

 

Любомир Белей,

 д-р філолог. наук, професор Ужгородського національного університету

 

 

 

о. Атанасій ПЕКАР, ЧСВВ

Мукачівська єпархія і Галицька митрополія

«Записки ЧСВВ». — ХІV. — 1992. — С.314-320.

Закарпаття довгими віками було відділене від свого материка, зате культурно і релігійно не переставало тяготіти до золотоверхого Києва. Тож не дивно, що з Києва чи, точніше сказати, зі з’єднаної Київської митрополії на Закарпаття прийшов проблиск церковного порозуміння, тобто унії з Римом, що дало почин Мукачівській греко-католицькій єпархії[1].

Київські митрополити від самих початків з’єднання старалися приєднати Мукачівську єпархію під свій митрополичий нагляд, однак мадяри завжди перешкоджали тому, щоб Мукачівська єпархія була включена в склад Київської митрополії. І напевне вони це не робили задля бажання добра закарпатським українцям, а тільки з політичним причин, щоб скоріше їх змадяризувати[2]. Відокремивши Мукачівську єпархію від Київської митрополії, мадярські панівні кола змогли вповні контролювати церковне життя закарпатських українців, щоб чимскоріш перетягнути їх на латинський обряд, і так зробити з них мадярських патріотів[3].

Коли ж 1771 р. закарпатські українці висвободилися від тиранії мадярського Яґерського єпископа, Мукачівська єпархія була канонічно визнана самостійною[4], то мадяри все-таки домоглися, щоб Мукачівська єпархія була підчинена митрополичому нагляду і контролю архієпископа Остригомського, примаса Мадярщини[5]. Єпископ Андрій Бачинський (1773-1809), який тішився великою симпатією на цісарському дворі у Відні, зразу звернув увагу на недоречність такого підпорядкування римо-католицькому  митрополитові, до того ж ще й панівної нації. Тому негайно після свого висвячення він почав робити відповідні заходи, щоб для греко-католиків Мадярщини було створено окрему митрополію, до якої були б включені і з’єднані румунські єпархії. Мадярська політика, однак, перекреслила далекосяглі плани Бачинського, зате Віденський цісарський двір обіцяв йому, що Мукачівську єпархію приєднають до Галицької митрополії, а його призначать першим її митрополитом[6].

План створити для усіх українців Австрійської імперії окрему митрополію зродився на цісарському дворі після того, як 1772 р., після першого поділу Польщі Галичина припала  Австрії[7]. Ця ідея ніяк не противилася замірам Апостольської Столиці, і то тим більше, що переважна частина з’єднаної Київської митрополії у тому самому часі підпала під московську владу, а цариця Катерина ІІ взялася без проволоки насильно нищити унію і перетягати вірних на православ’я[8]. Та, на превеликий жаль, мадяри цим разом перетягнули це чисто церковне питання на політичний бік.

Як знаємо з історії, мадяри з найдавніших часів видвигали свої претензії на Галицько-Волинське князівство і вже їхній король Коломан ІІ (1214-1227) титулував себе Rex Galiciae et Ladomiriae[9]. І саме на основі цього титулу цісарева Марія-Тереса як королева Мадярщини відібрала 1772 р. Галичину від Польщі. Однак вона прилучила її не до Мадярщини, а до Австрії. Мадяри насторожились і за ніяку ціну не хотіли позволити, щоб ще й Закарпаття, хоча б тільки на церковному полі, прилучити до Галичини, тобто до Галицької митрополії. Вони готові були погодитись на те, щоб Бачинський став митрополитом, але Мукачівським, щоб йому так підпорядковувалися галицькі єпархії, але Галичина на це не погодилися[10].

Створення Галицької митрополії, окрім політичних причин, мало ще неабияку перешкоду з боку Львівського єпископа Льва Шептицького, який 1762 р. був призначений помічником Київського митрополита Филипа Володковича (1762-1778), і то з правом наслідства. Він бажав стати Київським, а не Галицьким митрополитом. Тому справа відновлення Галицької митрополії стала актуальна щойно після його смерті (+1779).

І дійсно, вже 5 серпня 1779 р. правління Галичини вислало у цій справі до цісарського двору новий проект, а саме, щоб Львівська єпархія була піднесена до гідності митрополії, до якої мала бути прилучена також Мукачівська єпархія. Кандидатом на першого митрополита у Львові був далі єпископ А. Бачинський[11]. Однак мадярська надвірна канцелярія у порозумінні з Остригомським архієпископом-примасом сильно запротестувала проти включення Мукачівської єпархії до складу Галицької митрополії[12], подаючи такі рації, що 1) мукачівський єпископ уже має свого митрополита в особі примаса Мадярщини; 2) підпорядкування чужому» (розумій немадярському) митропополитові могло б мати сумні наслідки для з’єднання; 3) підпорядкування єпископів Мадярщини митрополитові поза кордонами коронних земель «було б порушенням мадярської конституції»; 4) культурне життя закарпатських українців вимагало «ретельного нагляду і контролю» Остригомського архієпископа[13].

Тут слід навести слова історика Ю.Пелеша: «Мадяри знали, що підпорядкування русинів (українців) своєму митрополитові свого обряду піднесло б їх національне пробудження, а того мадяри собі ніяк не бажали»[14]. Тож коли 1807 р. Галицька митрополія нарешті була відновлена, то Франциск І, щоб заспокоїти мадярів, видав окремий декрет, яким вирішив залишити Мукачівську єпархію під властю Остригомського архієпископа як свого митрополита[15]. Ось так мрії єпископа А.Бачинського з’єднатись з галичанами, бодай на полі церковному зовсім розвіялись.

Справа церковного об’єднання закарпатських українців[16] з галичанами виринула знову 1843 р., коли Папа Григорій XVI задумав створити у кордонах Австрійської імперії греко-католицький патріархат. Передбачуючи, однак, спротив мадярів, Папа одночасно висунув ще й іншу можливість, тобто висвятити двох греко-католицьких архієпископів-примасів: одного для Австрії (Львівського митрополита), а іншого – для Мадярщини (Мукачівського єпископа)[17]. Австрійський прем’єр, князь Климент Л. Меттериних був захоплений ідею створення греко-католицького патріархату, проте рішучий спротив мадярів знівечив ці плани.

Мадяри також не погодились на те, щоб греко-католицькі єпархії Мадярщини[18] були виключені з-під церковної влади Остригомського архієпископа і з’єднані в одну митрополію, як теж ніяк не дозволяли, щоб мукачівський єпископ був піднесений до гідності архієпископа-примаса і мав митрополичу владу над усіма єпархіями в кордонах коронної Мадярщини[19]. Тому Апостольський Нунцій у Відні інформував Святу Столицю, що «мадярський народ і їхня ієрархія взяли б за зле, коли б греко-католицькі єпархії були б відділені від них»[20].

Папа Пій ІХ, щоб бодай урядово підтримати церковні стосунки Галицької митрополії із закарпатськими єпархіями, своїм Апостольським бреве від 28 лютого 1871 р. призначив трибуналом другої інстанції для Львівської архієпархії Пряшівський єпархіальний суд у всіх подружніх і церковних справах, а трибунал Мукачівської єпархії – третьою, тобто найвищою інстанцією судових розправ. Ось так, бодай адміністративно, духовне спілкування закарпатських єпархій з Галицькою митрополією було до деякої міри забезпечено[21].

Щоб нарешті визволити закарпатських українців, які навіть у справах церковних опинилися під тиском насильної мадяризації, підтримуваної самим Остригомським архієпископом-примасом[22], Папа Лев ХІІІ 1888 року знову виступив з планом прилучити Мукачівську і Пряшівську єпархії до Галицької митрополії. Мадярська преса почала тоді завзяту кампанію проти «безправних задумів» Христового Намісника[23]. На чолі тої кампанії стояв сам примас, кардинал Іван Шімор, як довідуємося з мадярської преси: «Всякі домагання, звідки б вони не  виходили, що захитують права Мадярської Церкви та конституції Мадярщини, будуть категорично відкинені. В минулому були уже роблені спроби, і навіть самого Риму, щоб порушити права примаса Мадярщини, але кардинал Шімор завжди проти них рішуче протестував і в майбутньому буде протестувати»[24]. Під мадярським наступом Папа уступив, але гостро заборонив запровадження мадярської мови у богослужіннях[25]. Тоді стало ясним, що мадярська ієрархія на чолі з примасом, йшли руку в руку з мадярською владою, щоб уповні контролювати не тільки культурно-національне, а також церковно-релігійне життя закарпатських українців[26].

Після Першої світової війни, коли Закарпаття вже добровільно приєдналося до Чехословацької Республіки, постало знову питання створення на Закарпатті окремої митрополії. «Modus vivendi», укладений між Чехословацькою Республікою та Апостольським Престолом, вимагав, щоб ніякий іноземний єпископ чи митрополит не виконував своєї влади на території республіки[27]. Тому слід було подумати про Мукачівську та Пряшівську єпархії, що надалі залишалися під контролем мадярського Остригомського архієпископа-примаса. Справа однак затяглась, бо Апостольський Престол домагався від чехословацької влади відповідного матеріального забезпечення для єпископів[28].

Щойно 1934 р. «Благовісник» повідомляв, що «найближчого часу мають створити нове греко-католицьке єпископство у Хусті, до чого найбільше прислужився наш заслужений діяч, о.мон. Августин Волошин. Намічено кандидата на нове єпископство – о.Олександра Хіру. Після створення нового єпископства Апостольська столиця піднесе Мукачівську єпархію на митрополію»[29]. Однак офіційне повідомлення Апостольської Столиці у цій справі прийшло лише 2 вересня 1937 р[30]. З цієї нагоди мукачівський єпископ Олександр Стойка (1932-1943) заявив: «Створення архієпископства (митрополії) означає, що русини Підкарпатської Русі і Пряшівщини  створять нарешті одну церковну провінцію»[31]. Однак Друга світова війна перекреслила ці многонадійні плани.

Коли ж мадяри 16 березня 1939 р. насильно зайняли Карпатську Україну, то Остригомський архієпископ-примас негайно вдався до Апостольської Столиці з проханням підпорядкувати Мукачівську єпархію під його митрополичий нагляд, бо, мовляв, єпархія знову опинилася в кордонах Мадярщини[32]. Пряшівська єпархія, яка 1939 р. опинилася у межах Словацької Держави, таки й далі безпосередньо була підпорядковувана Апостольському Престолу.

Нині Мукачівська єпархія опинилася в кордонах Української держави, де існує своя греко-католицька митрополія, з осідком у Львові. Нарешті для Мукачівської єпархії настала можливість приєднатися до Галицької митрополії, як того бажав і за що боровся наш незабутньої пам’яті єпископ А.Бачинський, свідомий того, що «свої то за горами, не чужі», як признавав і сам Духнович.

Тому-то не відповідає правді заява теперішнього Мукачівського владики Кир Івана Семедія, що, мовляв, «Наша Мукачівська єпархія протягом століть була «Еклезіа суі юріс» (єпархія безпосередньо підпорядкована Римському Престолу), статус, який хочемо зберегти надалі»[33]. Мукачівська єпархія від часу своєї офіційної ерекції у 1771 р. підлягала мадярському митрополитові, Остригомському архієпископові-примасу. Мадяри, й тільки мадяри нівечили всі плани включити Мукачівську єпархію до складу Галицької митрополії. Мукачівська єпархія лише на короткий час (1937-1939 рр.) була безпосередньо підпорядкована Апостольському Престолові, і то тільки в очікуванні в створенні власної Закарпатської митрополії. Влітку 1939 року вона знову опинилася під владою мадярського митрополита-примаса.

Зараз воно цілком природно, щоб, опинившись у спільних кордонах Української держави, Мукачівська єпархія орієнтувалася на Львів і стала складовою частиною Галицької митрополії. А це було і залишається бажанням самого Апостольського Престолу. Ось чому Святійший Отець Іван-Павло ІІ запросив і закарпатських владик до участі в Синоді Українських Католицьких Єпископів, що відбувся влітку 1990 р. в Римі.


[1] Див.: А.Пекар. Нарис історії Церкви Закарпаття.-Рим, 1967.-С.25-30, де про ролю Київського митр. Й.Рутського в унійних змаганнях на Закарпатті, що довело до т.зв Ужгородської унії 1646 р.; A.Baran. Metropolia Kioviensis et eparchia Mukačoviensis, Romae, 1960, P.50-62; Lacko S.J. Unio Užhorodensis Romae, 1955, P.53-57.

[2] Про старання єп.. Якова Суші в Римі в справі Мукачівської єпархії: J.Praszko. De Eccesia Ruthena Catholica sede metripolitana vacante 1655-1665, Romae, 1944.-P.220-224; Baran, P.70-75; A.Hodinka A. Munkácsi gört. szert. Püspökség okmánytára.- Ungvár, 1911.-Vol.I.-P.208-211, подає всі три петиції у справі прилучення Мукачівської єпархії до Київської митрополії. Про такі самі старання в часах князя Франциска ІІ Раковція (1706-1711) – див. Пекар, Нариси…- С.48-55; Baran, Metropolia… P.90-99.

[3] А.Пекар, ЧСВВ. Церковна політика мадярів на Закараатті//Записки НТШ.-Т.205.-Ню Йорк-Париж-Торонто, 1987.-С.297-306.

[4] A.Pekar. De erectione canonica eparchiea Mukačoviensis an. 1771.-Romae, 1956.- P.57-108.

[5] Bulla erectionis “ Eximia Regalium”, 19 septembris 1771, apud. Basilovits, OSMB. Brevis notitia fundationis Th.Koriathovits.-Cassoviae, 1804, P.IV.-P.197-206; A.Welykyj . Dokumenta Pontificum Romanorum historiam Ucraine illustrantia.- Romae, 1954.-Vol.II.-P.214-218.

[6] О.Баран. Єпископ А.Бачинський і церковне відродження на Закарпатті.-Йорктон, 1963.-С.42-47; А.Пекар, ЧСВВ. Владика А.Бачинський кандидат на Галицького митрополита//Шлях.-Філадельфія -23.12.1984.-С.5-7.

[7] Придворний секретар барон Пюхлер вже 3 березня 1774 р. поінформував про цей проект Апостольського Нунція у Відні –див.Ватиканський Архів. Нунціатура Ґерманії.-Тч.391.-фол.148a-b, 162a-b.

[8] Див.: А.Великий, ЧСВВ. З літопису християнської України.-Рим, 1975.-Т.VII.-С.121-125.

[9] В.Пачовський. Срібна Земля.-Ню Йорк, 1959.-С.26.

[10] Баран О. Єп. А.Бачинський… 44-45; M.Harasiewicz. Annales Ecclesiae Ruthenae.-Leopoli, 1862.-P.579.

[11] А.Петрушевичь. Сводная Галицко-русская лhтопись (1772-1800).-Львів, 1889.-Т.ІІ.-С.125; М.Harasiewicz. Annales.. P.579.

[12] Справа відновлення Галицької митрополії знову затяглася через смерть Марії-Тереси (+1780), а її наслідник Йосиф ІІ (1780-1790), задля незгоди з Апостольським Престолом, цього питання не порушував. Щойно 1796 р. правління Галини наново висунуло справу митрополії, але цим разом кандидатом на митрополита був Львівський єпископ Петро Білянський – див.: М.Harasiewicz. Annales.. P 667-668.

[13] Див.: Меморандум мадярської надвірної канцелярії - М.Harasiewicz. Annales.. P.668-669; Баран. Єп.А.Бачинський…С.47.

[14] J.Pelesz. Geschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom.-Wein, 1880.-Vol.II.-S.661.- Цим разом сам губернатор Галичини, граф Ґайструк, підтримав мадярів.

[15] Див.: М.Harasiewicz. Annales.. P.141; M/Stasiv. Metropolia Haliciensis.- Romae.- 1960.-P.141.

[16] 1818 р. від Мукачівської єпархії було відокремлено Пряшівське єпископство, що його теж підчинено Остригомському архієпископу-примасу.- Див.:А.Пекар Нариси… С.83-94.

[17] О.Баран. Питання Українського Патріархату//Логос.-Йорктон.-1962.-№1.-С.26-36; дотичні документи див.: A.Baran. Progetto del patriarcato ucraino di Gregorio XVI//Записки ЧСВВ.-Т.ІІІ.-Рим, 1961.-С.454-475

[18] Крім Закарпатських єпархій, на території Мадярщини була ще Крижевська та дві румунські єпархії. Румуни відтак 1853 р.дістали свого мирополита, а закарпатські українці – ні. Їх відтак треба було «змадяризувати».

[19] Див. реляцію від 19 квітня 1851 віденського Нунція стосовно запланованого патріархату у «Записках ЧСВВ» .-Т.ІІІ.- 1961.-С.468-470. Мадяри грозили, що в противному випадку вони перестануть давати греко-католицьким єпархіях фінансову допомогу.

[20] Там же, С.469-470.

[21]A.Welykyj. Dokumenta Pontifikum.-Vol.II.-P.431-432.

[22] Тут вистачить пригадати виступи Примаса і мадярської ієрархії проти домагань закарпатських греко-католиків на т.зв. Автономному конгресі в Будапешті 1871 р. – див. А.Пекар. Нариси…С.99-102.

[23] Там же, С.97-98.

[24] E.Winter. Byzants und Rom in Kampf um die Ukraine (955-1939).-Leipzig, 1942.-S.178-179.

[25] Про наставлення Папи Льва ХІІ до насильної мадяризації Св.Літургії.- див.: А.Пекар. Нариси…102-105.

[26] Це вповні виявилося 1915 р. у намаганнях церковних реформ «Комісією греко-католицькиї єпархій, залежних від Остигомської митрополії, що її очолював сам примас – кардинал Іван Чернох – Там же С.108-110. А.Волошин Оборона кирилики//Науковий збірник т-ва «Просвіта».-Т.ХІІ.-Ужгород, 1936.-С.85-117;

[27]  Acta Apostolicae Sedis.-Vaticani, 1928.-P.66-67.

[28] Ще в черні 1938 року на Консисторіальнім засіданні єп.. О.Стойка жалівся: «Модус вівенді відносно дотації нашої єпархії досі не переведений» -див.: Душпастирь.-№9-10.-1938.-Ужгород.-С.145. Маєтки Мукачівської єпархії по війні зістались в Мадярщині, тому мукачівський єпископ залишився без належних доходів.

[29] Благовhстник.-Ужгород, 1934.-С.143-144.

[30] Bullam PP Pii IX in AAS XXIX.-1937.-P.366-369.

[31] Душпастирь.-№9-10.-1938.-Ужгород.-С.237.

[32] Розпорядження Апостольської Столиці у цій справі не було опубліковане, зате Ватиканський урядовий статистичний вісник - Annuario Pontificio per a. 1940.-P.203 – виразно зазначає, що Мукачівська єпархія знову підпорядкована Остригомському архієпископу.

[33] Зверення єп. Івана Семедія до вірних // Новини Закарпаття.-12 лютого 1991 р.

 

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації
07 лютого 2013р.

Теги: греко-католицький, Фенич, русин

Коментарі

Фенич 2015-03-03 / 09:57:21
Який з фенича історик?та такий самий як із бендаса.ці два "спєци" шашікові і його підтанцовці, яку хочеш "історію" напишуть(

Руси 2013-07-01 / 00:48:50
Вже долитіла!А на люди нико грязь ни мече. На брехачі та замовних писателі другоє діло. Доста їм тяжко вмити лице, бо го не мают.

1234 2013-06-09 / 17:00:03
А ти,русин не задумувався над словами,що та грязь,яку ти кидаєш в інших людей,може до них не долетіти,а прилипнути до тебе...

Русин 2013-03-19 / 09:59:46
Фена би тя взяла. Сяк до типирь у нас лают. Кажут ош фена сесе параліч, ват чума. Так, що фенич паралізований ват зачумлений та што з нього хочете.

ІВАН 2013-02-09 / 10:53:26
"В.Фенич на підтвердження своєї тези про «етнокультурні фобії» приписує О.Духновичеві життєве кредо «Extra Hungariam non est vitaе» («поза Угорщиною життя немає»)."
Ну це вже фенич явно збрехав. Див: "Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття" - http://zakarpattya.net.ua/Gromada/103968-Oleksandr-Dukhnovych-–-podvyzhnyk-natsionalno-vyzvolnoi-borotby-ukraintsiv-Zakarpattia , цитую: "Крім того, Духнович пише, що в гімназії в голови дітей закарбовували гасло: "Екстра Гунгаріам нон ест віта" – "Поза Мадярщиною нема життя". Діти вірили, "що, крім мадяра, нема на світі чоловіка", – пише Духнович.... Духнович розгадав наміри Кошута та його прихильників, і про це написав так: ,,Ці нещасні депутати поставили собі за принцип заснувати велику Мадярську держа­ву й вирішили, щоби лише мадярська мова мала своє повне право і, щоби кожний житель зразу почав учитися цієї мови й нею розмовляти... У щоденнику Духнович записав: "Мадяри задумали жодний народ не честувати, не визнавати. У них всі народи – бидло, скоти, тільки один мадяр був людиною".

286 2013-02-08 / 15:57:45
"Известно, что решение о присоединении Подкарпатье к вновь сформированной Чехословакии было принято в Версале \Дворец Трианон\ сверхдержавами. Никто мнение населения Подкарпатье не спрашивал..."
В тексті договору держав-переможців з Австрією прамо сказано: "...и присоединившиеся к ним рутенские народы".
А хто такі "рутенские народы" і їх право на самовизначення - див. Конференція поневолених народів Центральної Європи.

istvami 2013-02-08 / 14:24:09
Тенденциозность заметок очевидна. Приведу только один \из многих\ пример:
"Після Першої світової війни, коли Закарпаття вже добровільно приєдналося до Чехословацької Республік..."
Известно, что решение о присоединении Подкарпатье к вновь сформированной Чехословакии было принято в Версале \Дворец Трианон\ сверхдержавами. Никто мнение населения Подкарпатье не спрашивал...
В таком же шовинистском духе написана и первая заметка автора...

Бонди 2013-02-07 / 21:25:25
За великим рахунком, логічніше УГКЦ підпорядкувати Києву, а не Ватикану.

/ 7Чи оправдане "наше" русинство?
/ 35За лаштунками урочистостей хіротонії владики Ніла
/ 38Як хрестили Русь-Україну?
/ 7Мудрий душпастир
/ 4Пам’яті о.Йосипа Штилихи
/ 3Владика Ніл – єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії
/ 2Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича
/ 21Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття
/ 8о. А. Пекар, ЧСВВ. Греко-католицька церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939-1944)*
/ 3Ще раз про хрещення Русі-України
/ 71Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії: примара чи надбання колоніального минулого?
/ 6Чому вдома по-чужому?
/ 56Мiфи i реальнiсть про перебування св. Кирила на теренах сучасної України
/ 4Канадський парламент оцінив діяльність митрополита Андрея Шептицького
/ 2Схиляємо голови в тихій молитві. Слово про о. Монс. Авґустина Волошина
/ 1Книжкові новинки: В Ужгороді видали Великопісний молитовник
/ 38SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,
/ 5Лист
/ 4Світлій пам'яті пастиря
/ 4Хто ініціював непристойну бійку за місце глави УПЦ МП?
/ 27Інцидент, що межує із вандалізмом. І не тільки…
/ 30Спілка імені Маргітича звернулася до владики Мілана і Папи Бенедикта ХVІ
/ 242В Ужгороді вшанували пам’ять владики Маргітича та прийняли звернення проти «русинської церкви»
/ 4В Ужгороді вшанують пам’ять єпископа Івана Маргітича
/ 4УГКЦ: від митрополії до патріархату
» Всі записи