SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,

Особам, невтаємниченим у церковне право чи історію церкви в Україні, латинський правничий термін sui іuris, тобто «свого права» скаже небагато. Проте саме за цим латинським терміном криється причина того, що і нині, на 21 році незалежності України, Мукачівська греко-католицька єпархія, розташована в Україні та абсолютну більшість вірників якої складають українці, є цілком автономною від Української греко-католицької церкви. Тобто це означає, що не лише православні, а й греко-католики України виявляються розділеними між незалежними церквами. Однак факт існування в Україні двох помісних греко-католицьких церков маловідомий, про нього воліють мовчати. Насправді збереження статусу sui іuris за Мукачівською греко-католицькою єпархією є прикрим анахронізмом, породженим бездержавним статусом українців, і ніяк не узгоджується з сучасними церковно-релігійними та суспільно-політичними реаліями. Щоб наш читач міг і сам пересвідчитися у безглуздості чинного статусу Мукачівської греко-католицької єпархії, стисло оглянемо його історію.

Від часу свого заснування чи визнання у кін. ХІV ст. Мукачівська греко-католицька єпархія перебула під безпосередньою юрисдикцією угорських єпископів та архієпископів, що оберталося для місцевого українського духовенства та звичайних вірних нещадним гнітом. Тому провідні церковні діячі Закарпаття завжди прагнули усамостійнити свою єпархію, але не від своїх братів по вірі по той бік Карпат, а від негативних угорських впливів -  церковних і державних. Однак попри величезні зусилля, статус sui іuris Мукачівська греко-католицька єпархія здобула  аж у період Чехословацької Республіки, у 1937 р., коли вона була остаточно виведена з-під залежності угорського Остригомського архієпископа та безпосередньо підпорядкована Ватикану. Однак у чужих державах закарпатські греко-католики користувалися автономією своєї церкви лише два роки, бо після окупації Карпатської України військами хортистської Угорщини Мукачівська греко-католицька єпархія втрачає статус sui іuris і її негайно (через чотири місяці!!!) було повернуто під контроль Остригомського архієпископа. У своїй державі греко-католиків Закарпаття відокремлюють від своїх співвітчизників уже 21 рік.

Українська давня і новіша історія знає тисячі яскравих прикладів, які засвідчують не лиш прагнення усіх греко-католиків-українців до життя в єдиній церкві, а й промовисті факти спільного служіння Христовій Церкві та українському народу. Так, уже саме укладення Ужгородської унії 24 квітня 1646 р. відбулося значною мірою завдяки ініціативі єпископа-василіянина В.Тарасовича, родом галичанина.  Натомість у 1773 р.  уже видатного закарпатського українця Андрея Бачинського вважали найдостойнішим кандидатом на сан митрополита Київського з осідком у Львові, якому мали бути підпорядковані усі  українські греко-католицькі єпархії Габсбурзької імперії, проте угорські церковні та державні кола не допустили створення єдиної руської митрополії. 7 квітня 1707 р. папа Климент ХІ призначив єпископа із галицького Перемишля - Ю.Винницького апостольським адміністратором Мукачівської єпархії. 9 грудня 1716 р. уже Київський митрополит Л.Кішка висвятив на єпископа Ю.Бізанція, якого папа Климент ХІ іменував „апостольським вікарієм в Мукачівській єпархії. 18 березня 1838 р. львівський митрополит М.Левицький у співслужінні з єпископом І. Снігурським висвятив майбутнього Мукачівського єпископа Василя Поповича. На честь цієї події у Галичині опубліковано два панегірики.

Не треба забувати, зразу після укладення Ужгородської унії ніхто навіть не сумнівався в потребі об’єднати усіх греко-католиків-українців в єдиній церкві. Ще у 1663 р. на синоді в Жировицях визначено умови, на яких Мукачівська єпархія може бути об’єднана з Київською митрополією. Однак через категоричний спротив вдови Ференца Ракоція ІІ – княгині Софії, Мукачівська єпархія підпадає під юристдикцію угорського Ягерського римо-католицького єпископа. У 1888 р. – папа Лев ХІІІ оприлюднює новий план об’єднання Мукачівської та Пряшівської єпархій з Галицькою митрополією. Угорський примас, карданал Я.Сімор, оголосив, що здійснення такого плану було б великою образою національних почувань угорців.

Панівні кола тогочасної Угорщини не жарт перелякалися можливості об’єднання греко-католиків українців, тому активізували розкольницьку діяльність. У 1898 р. у Будапешті засновано „Краєвий комітет греко-католиків-мадярів”, який за підтримки держави поставив перед собою витерти з церковних обрядів та народної пам’яті всякі натяки на церковну єдність українців-греко-католиків, зокрема планувалося перевести богослужіння на угорську мову, заборонити юліанський календар, а також викреслити із церковного календаря імена св. Параскеви, св. Бориса, св. Гліба, св. Володимира, св. Теодосія та Антонія Печерських, бо вони, мовляв, не мають нічого спільного із Закарпаттям, а замість них ввести св. Іштвана, св.Емерика та ін.  Противників діяльності Комітету оголошували панславістами та ворогами вітчизни.

Ситуація докорінно змінилася, коли Закарпаття було приєднано до СССР, а Мукачівська греко-католицька єпархія була оголошена поза законом. Саме в часи більшовицького лихоліття греко-католики Закарпаття та Галичини неофіційно, але дуже тісно об’єдналися в гнаній та переслідуваній, проте єдиній і неподільній Українській греко-католицькій церкві. Завдяки такому фактичному об’єднанню греко-католиків України наша церква в катакомбних умовах змогла пережити десятиліття немилосердних переслідувань. Тоді, під пильним оком  кадебістських сексотів, нікому навіть не спадала божевільна думка відокремлювати вірних Мукачівської  єпархії канонами «свого права». Тоді на Закарпатті ніхто не вимагав дотримуватися «традицій» та не забороняв згадувати на підпільних літургіях главу Української греко-католицької церкви. Тоді ніхто не оголошував українські богослужіння та українську християнську літературу «не нашою». Тоді закарпатців та галичан зараховували до підпільних семінарій, не питаючи про його місце їх народження, а між священнослужителями Галичини та Закарпаття склалися тісні та дружні відносини. То чому зі здобуттям Україною незалежності, коли нарешті була легалізована греко-католицька церква, раптом заговорили про «своє право» та «докорінні» відмінності між греко-католиками Закарпаття та інших земель України? Зрозуміло, що причина збереження статусу sui iuris – суто політична: всіма силами перешкоджати об’єднанню українців-греко-католиків в надії на їх подальшу асиміляцію. Такий сценарій вже нині реалізовано у Словаччині та Угорщині.

Збереження статусу sui іuris у власній державі стало щонайменше безглуздим анахронізмом, однак на початку 90-р. саме антиукраїнське крило духовенства Мукачівської греко-католицької церкви за активної підтримки неорусинів безкомпромісно стали на захист незалежності Мукачівської греко-католицької єпархії. Ватикан, перебуваючи тоді під шаленим тиском частини місцевого духовенства проугорського або тутешняцького спрямування, а також численних та впливових їх зарубіжних покровителів, погоджується тимчасово зберегти статус sui іuris за Мукачівською греко-католицькою єпархією. Однак збереження незалежного статусу Мукачівської греко-католицької єпархії від Української греко-католицької церкви на території Україні суперечить усталеній позиції Ватикану визначати територіальні межі окремих церков чи єпархій зважаючи на чинні та визнані міжнародним співтовариством кордони тих держав, на території яких діє та чи інша помісна церква. Тому на середину 1995 р. завдяки активності тогочасного Апостольського нунція в Україні – архієпископа Антоніо Франко Конгрегація східних церков підготувала проект „Декрету про утворення Ужгородської (або Мукачівської) Митрополії у складі Верховної Архієпископської церкви”. З ухваленням цього декрету Ватикан готовий був визнати юристдикцію Глави Української греко-католицької церкви над всією територією України та покласти край спробам втягувати себе у різні політичні ігрища довкола існування в Україні двох помісних греко-католицьких церков. Однак через шалений спротив частини місцевого духовенства цей проект декрету не був ухвалений, тому Мукачівська греко-католицька єпархія досі має абсурдний статус незалежної від Української греко-католицької церкви. Збереження статусу sui iuris, хай і тимчасово, влаштовує певні впливові сили у Ватикані, зокрема ті, що пов’язані із сусідніми до Закарпаття теренами Угорщини та Словаччини. Цей тимчасовий статус вони прагнуть використати для створення окремої русинської церкви, кістяком якої мала б стати незалежна Мукачівська греко-католицька єпархія. У кожному разі такі намагання помітно активізувалися від середини минулого року.

Зрозуміло, світським особам зовсім недоречно розглядати  теологічні аспекти незалежного статусу Мукачівської греко-католицької єпархії, проте ця проблема має дуже важливий національно-культурний вимір, який, на нашу думку, вартий на якнайпильнішу увагу загальноукраїнської громадськості. Адже під личиною дотримання суто церковної своєрідності криється звичайна політика, спрямована на дезінтеграцію української нації, деформацію її духовної культури. Боротьба за ліквідацію статусу sui iuris – це один із тих випадків, коли основні християнські канони щодо збереження церковної єдності цілком збігаються з нашими національними інтересами  - найтіснішої інтеграції українців різних земель та збереження їх регіональної культурної самобутності. Адже подвижництво закарпатських українців на тернистому шляху до України варте захоплення, однак ніяк не може бути підставою для їх автономізації, зокрема в церковній сфері. Ні юридичний статус sui іuris, ні облудні заклики до збереження старовини, ні погано приховані марення за великоугорськими чи міжвоєнними чехословацькими реаліями не можуть змінити того факту, що Закарпаття – невід’ємна частина незалежної України, а близько 80% населення області – українці. Тому нині як ніколи актуальними є слова видатного закарпатця - уродженця Пряшівщини, греко-католицького отця-василиянина та українського поета С.Сабола (Зореслава), виголошені у далекому 1935 р.: „перед закарпатським духовенством стоїть дилема: або станути одверто при свойому українському народі, шануючи його мову й національну свідомість, або самим пропасти, лишаючи Богом повірений нам народ на поталу ворогам Церкви”.

Любомир Белей

Теги: греко-католицька, sui іuris, єпархія

38 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати