Як хрестили Русь-Україну?

28 липня відзначати­мемо 1025 річ­ницю хрещення України. Зро­зуміло, така доленосна подія, як хрещення Русі-України, що ста­ла визначальною віхою в нашій іс­то­­рії, нерідко стає об’єктом різних спе­куляцій та фальсифікацій. До чис­ла таких належать дуже поши­ре­ні твердження про жорстокі, не­люд­ські методи «насадження» хри­сти­янства на Русі.

Як хрестили Русь-Україну?

Якщо розгорнути будь-яку кни­ж­ку, присвячену хрещенню Русі-Ук­раї­ни, видану чи то в радянські, ате­­їстичні часи, чи нині, у період ре­лігійної терпимості, всюди зна­хо­димо стереотипні оцінки цієї по­дії. В «Українській радянській ен­ци­клопедії» читаємо: «Хрещення Ру­сі було тривалим процесом, який від­бувався в умовах жорстокої кла­со­вої боротьби. Князі й бояри за до­помогою державної влади на­са­джу­вали в Київській Русі хри­сти­ян­ст­во... На Русі не раз спалахували по­встання проти примусового за­про­вадження християнства, що бу­ли виявом стихійного протесту тру­дящих мас проти посилення со­ці­ального гноблення». Уславлений вче­ний Іван Огієнко (митриполит Іла­ріон) в «Українській церкві» ствер­джує, що деякі українські зем­лі були охрещені силою та гус­то политі кров’ю: «…не треба ду­ма­ти, що народ легко покинув свою бать­ківську віру; і даремно сил­ку­єть­ся літописець переконати нас, що народ хрестився з радістю…» Та­ке ж переконання про насиль­ниць­кі, жорстокі методи охре­щен­ня панує і в історії інших сло­в’ян­ських народів, тому цій статті спро­бу­ємо дати відповідь на питання: чи й справді, хрещеня українців су­про­воджувалося насильством та жор­стокістю, як це в унісон твер­дять сучасні джерела. На наше пе­ре­конання, ця панівна нині в ук­ра­їн­ській та слов’янській історії те­за є нічим іншим, як одним із широко по­ширених міфів, що вкрай спро­ще­но інтерпретує складний процес ін­­культурації, або прищеплення хри­­стиянства на українському ґрун­ті, зво­дячи його до примі­тив­но­го про­ти­стояння, часто зброй­но­го, між при­бічниками «нової та пра­вічної» вір. Адже перш ніж твердити про без­компромісну, жорстоку бо­роть­бу між язичництвом та хри­сти­ян­ст­вом, належить довести, що язич­ни­цтво та християнство як за рів­нем віровчення, так і в плані обря­до­вості були рівновеликими яви­ща­ми.

Панівна нині концепція про не­при­миренну боротьбу хри­сти­ян­ст­ва та язичництва на теренах Русі-Ук­раїни спирається на пере­ко­нан­нях про поширення християнства ли­ше після 988 року. Утвердилася сво­єрідна ілюзія, що до охрещення Русь-Україна була суто язич­ни­ць­кою. Але існують численні до­сто­вір­ні свідчення про поширення хри­стиянства на Русі від середини ІХ ст. Так, візантійський патріарх Фо­тій у середині 60-х рр. ІХ ст. пи­ше, що «руси перемінили еллінську й нечестиву науку, якої перше дер­жа­лися, на чисту і непідроблену ві­ру християнську». Візантійський ім­ператор Константин Пор­фи­ро­ге­нес, який особисто подорожував те­ренами сучасної України, на по­чат­ку Х ст. говорить, що патріарх Іг­натій (жив приблизно в один час з патріархом Фотієм) на Русь ви­слав архієпископа. Про охрещення ки­ївського князя Аскольда у 60-х р. ІХ ст. твердить і Георгій Арматол. При­пускають, що Аскольд був охре­щений іменем Микола — церква, що й нині стоїть у Києві на могилі кня­зя, називається Свято-Ми­ко­ла­їв­ською. Про значну кількість хри­сти­ян у найближчому оточенні ки­їв­ського князя Ігоря можна судити на підставі його угоди з греками від 945 р., в якій, серед іншого, окре­мо застережено, що «ми ж [ру­си], скільки нас охрестилося, кля­ли­ся своєю церквою святого Іллі в со­борній церкві [цесароградській Со­фії] і присягальним чесним хре­стом». Засвідчена цим документом і київська церква св.Іллі також вка­зує на поширення християнства се­ред киян у доволодимирську добу. Хри­стиянкою була й Володим­и­­ро­ва бабуся – княгиня Ольга, яку вже в 955 р. під час її подорожі у Кон­с­тан­тинополь супроводжував свя­ще­ник-духівник. Усе це свідчить: до дати офіційного хрещення, чи, точ­ніше, до визнання з боку Во­ло­димира Великого християнства офі­­ційною релігією Русі-України, хри­стиянська традиція мала більш ніж сто­літню традицію. Нероз­роб­ле­ність, несистемність, неусталеність по­ганського віровчення на період хри­стиянізації Русі-України уне­мож­­ливлювали його запеклий та си­стемний опір поширенню хри­сти­­янства, про який так часто по­люб­ляють згадувати.

Дуже вагомим аргументом на ко­ристь мирного, безкровного ха­рак­теру християнізації Русі-Украї­ни слугує також відсутність україн­ських мучеників доби христия­ні­за­ції. Відомо, що християнська церк­ва свято оберігає імена усіх, хто по­страждав за поширення та утвер­дження віри Христової. За умов «на­сильницького» впровадження хри­стиянства мусили постраждати, хай меншою мірою, і його адепти. Окрім варягів Феодора та Іоанна, які загинули мученицькою смертю ще до офіційного прийняття хри­сти­янства, у 983 р., інших імен му­чеників історія Христової церкви в Русі-Україні не фіксує. Невже наші пращури-язичники з усталеною в їх­ньому середовищі кровною пом­стою у відповідь на «нелюдське впро­вадження християнства» по-хри­стиянському підставляли для уда­ру другу щоку і тому-то ніхто з хри­стиянських місіонерів не пост­раж­дав?

Міф про запеклий опір язични­цт­ва перед інвазією християнства ґрунтується також і на хибних уяв­леннях про древність «прадідів­сь­кої» язичницької віри наших пра­щурів. Існують переконливі свід­чен­ня того, що язичництво на час хре­щення Русі-України не було та­ким уже й «прадідівським», до того ж вивчення глибших шарів дохри­сти­янської духовної культури на­ших пращурів дозволяє говорити про поширення серед них віри не в ба­гатьох, а в одного Бога. Прокопій Ке­сарійський у відомому трактаті «Про війну…» пише: «Єдиного бога, що посилає блискавку, признають во­ни владикою усіх і жертвують йо­му корів і всяку жертву. Не зна­ють долі (фатума) і зовсім не при­зна­ють, аби мала якусь владу над людь­ми, але як хто має перед со­бою смерть видиму, чи в хворобі, чи на війні, обіцяють вони за жит­тя своє, якщо не загинуть, жертву бо­гу і, врятувавшись, жертвують, що обіцяли, і думають, що тією жер­твою спасли собі життя». Про од­ного Бога, в якого вірили ста­ро­дав­ні слов’яни, говорять і арабські ман­дрівники. Ібн-Даст подає мо­лит­ву, яку відмовляють женці під час жнив, що дивовижно нагадує «От­че наш»: «Боже, ти давав нам по­живу, то дай нам і тепер її досить».

Вшанування єдиного Бога на­ши­ми пращурами віддзеркалилося і в давніх слов’янських іменах на кшталт Богуслав (Бога славити), Бо­жидар (Божий дар), Богдан (Бо­гом даний). Серед імен українців не­має жодного дохристиянського іме­ні, яке присвячувало б його но­сія якомусь іншому божкові, окрім Бо­га. Тоді як у греків, наприклад, ок­рім імен на зразок Феодор, тобто да­ро­ва­ний богом, були й імена, які да­ва­ли­ся на честь конкретних чис­лен­них бож­ків: Діана, присвячена Діа­ні, бо­гині Місяця і полювання; Дмит­ро, чи Ди­митріан, належний Де­метрі, бо­ги­ні родючості та хлі­бо­роб­ства...

Сліди віри наших пращурів у єди­ного Бога зберігає й ціла низка ін­ших загальних назв на зразок ба­га­тіти, багач, убогий, багаття, збіж­жя, небіжчик, бажати, значення яких проливає світло на окремі важливі елементи релігійного світогляду пра­­українців: добробут, замож­ність дає Бог (багач, багатіти, збіжжя, багаття, ба­жати); нестатки, смерть при­хо­дять, коли Бог відвертається (убо­гий, небіжчик).

Примітивне єдинобожжя наших пра­щурів, позбавлене канонічної ре­­лігійної традиції, через соці­аль­ну елі­ту (князі, воїни, купці) по­ча­ло «зба­гачуватися» вірою в різних, до­сі невідомих, привезених з чу­жо­зем­­них подорожей язичницьких бож­­ків. На теренах Русі-України пер­­шу спробу упорядкувати язични­цт­во робить Володимир Великий ли­ше за 5 років до офіційного при­йнят­тя ним… християнства. Саме у 983 р. Великий князь наказав «вні Дво­ра теремного» спорудити дере­в’я­ні боввани Перуна, Хорса, Даж­бо­га, Стрибога, Симарегла, Мокоші, чим утвердив офіційний (дер­жав­ний) ре­єстр поганських божків. Але ду­же ско­ро Володимир рішуче від­мов­ля­єть­ся від спроб утвер­джу­ва­ти поган­ст­во і докладає максимум зу­силь для хри­стиянізації Русі-Ук­раїни.

Тому з цих причин процес тво­рен­ня слов’янського пантеону в ста­рожитному Києві і близько не до­сягнув таких успіхів, як, на­при­клад, у античних греків чи римлян. На­віть такий поціновувач автен­тич­ної праукраїнської культури, як І. Огієнко, констатував, що наша мі­фо­логія «не відлилася в таку стро­й­ну систему, як, скажімо, мітологія грецька чи римська. Слов’янська мі­тологія досить убога». Справді, не треба забувати, що слов’янське по­ганство розвивалося за від­сут­ності писемності, літературної мо­ви та окремої соціальної групи слу­жи­телів культу (волхвів), які по­кли­кані були б розробити загаль­но­прийнятний варіант язич­ниць­кого віровчення, а також про­по­ві­ду­вати його та пропагувати від­по­від­ну обрядовість.

Оскільки слов’янське поганство роз­вивалося без дотримання на­зва­них передумов, то, як наслідок, ни­ні ніхто не може навіть точно на­зва­ти верховне поганське бо­жест­во: одні автори вважають верхо­в­ним божком Дажбога, інші – Сва­ро­га або Перуна. Відомий знавець по­ганства старожитних слов’ян Е. Ан­ничков переконаний, що на Русі кож­на суспільна верства визнавала різ­них богів: князь та дружина ви­знавали своїм божком Перуна, куп­ці, ремісники – Велеса, а простолюд мав інших божків. Додам, що й се­ред різних племен стародавньої Ру­сі-України слід, мабуть, очікувати не лише соціальних, а й суттєвих ре­гіональних відмінностей у по­ган­ському віровченні.

Поганські божки прийшли до дав­ніх українців у різний час і від різ­них народів, що також є ва­го­мим аргументом про штучний при­вне­сений, а не питомо український ха­рактер язичництва наших пра­щу­рів. Так, більшість дослідників схо­дяться на балтійському похо­джен­ні власної назви централь­но­го божества князя Володимира –Пе­руна. На Сході, зокрема у фі­ліс­тим­лянській або арабській тра­ди­ції, слід шукати генезу іншого відо­мо­го божка – Дажбога. Про поло­ве­ць­­ке або перське походження Хор­са говорили дослідники ХІХ-ХХ ст. Се­мітське коріння має, очевидно, сло­в’янський Велес (Волос), іран­ські джерела – Стрибог, а фінські – бо­гиня Мокоша. Очевидний ек­лек­тизм праукраїнського язич­ницько­го пантеону дає підстави говорити про його молодість, своєрідну аси­стем­ність та вкрай слабку ко­ди­фі­ко­ваність. Із прийняттям хри­сти­ян­ства процес творення сл­о­в’ян­сь­кого язичницького пантеону не за­кін­чується. До божків, відомих із ча­су хрещення Русі-України, дода­ло­ся чимало поганських божків, ви­гаданих діячами слов’янської куль­тури ХІХ-ХХІ ст. «Загін явно ви­­гаданих богів, – як дотепно зау­ва­жив професор Ю. Карпенко, – тво­­рять божества Лель, Леля, По­лель, Дана, Лада, Коляда». Процес тво­рен­ня поганських божків не при­пи­ня­ється і нині… Все частіше, на­при­клад, нині можнна почути, що Дід Мо­роз – це також одвічне слов’ян­сь­ке божество, а не така собі со­вєт­ська альтернатива святому Ми­ко­лаю. Відродження язичницької мі­фо­творчості у новітні часи зо­бо­в’я­зує її творців загалом активно про­па­гувати міф про багатство та роз­роб­леність «прадідівської віри», яку, мовляв, «підступне христи­ян­ст­во могло здолати після тривалої і кри­вавої боротьби».

Християнізація українців, як і будь-якого іншого народу, – це над­звичайно складний процес, спря­мо­ваний передусім на докорінну пе­ребудову свідомості людини, а то­му, зрозуміло, він ніколи не був, не є і ніколи не буде легким. Тому-то християнізація України-Русі ма­ла надзвичайно серйозні пере­шко­ди, але ці перешкоди зумовлю­ва­ли­ся зовсім не ворожістю наших пра­щу­рів до нової віри, а, по-перше, ка­та­строфічною нестачею христи­ян­ських священиків, дяків, єписко­пів, особливо тих, які володіли б дав­ньоукраїнською мовою; по-дру­ге, гострою нестачею потрібної бо­го­служебної літератури; по-третє, від­сутністю належних культових спо­руд. Саме у подоланні цих труд­но­щів, без сумніву, велика заслуга на­лежить великому українському дер­жав­никові, святому рівноапос­толь­ному Володимиру. Проте хри­сти­янізація українців не була кро­во­пролитною, не грунтувалася на на­сильстві, бо була спрямована не так проти якоїсь релігії, як зорі­єн­то­вана на глибоке вкорінення за­сад хри­сти­ян­ського віровчення у що­денному бут­ті наших предків. І над цим за­вдан­ням Христова Цер­к­ва тяжко пра­цює й досі – в Україні і в світі.

Проф. Любомир Белей

Закарпатська греко-католицька спілка імені Івана Маргітича, Закарпаття онлайн.Громадські організації
29 червня 2013р.

Теги: хрещення

Коментарі

1234 2013-07-07 / 23:55:01
Люди добрі,використовуйте свої "знання"в інших сферах.А спілку треба давно переіменувати успілку роздору або безбожних людей,щоб не ганьбити чесне імя владики І. Маргітича.Чому нас вчать ці статті,переповнені ненависті до єпархії і її вірників.Якби покійний владика встав,то половина з цих людей вигнав би навіть з церкви.Що ви робите зйого імям і ... Зараз у кожній проповідійого звучали слова"Ти,Петре,скеля..."Ви перші забули його вчення.Чи угодна та служба Божа в якій священник проголошує неправду.Майте повагу до Вселенської церкви,до її рішення щодо обєднання єпархії.Не сійте розбрат між людьми,бо це дуже боляче переживати. Розяснюйте людям Христову науку і нічого більше. А ці питання для вирішення залиште вищій церковній владі.

Рідновір 2013-07-07 / 19:42:42
Корятовичу, знаєте, скажу Шевченківськими словами: «…якби ви вчились так як треба то й мудрість би була своя…мої слова: і не було би на Україні, от такого от г…на! (перепрошую за грубість, але це життєві реалії сьогодення.
Народна віра (Рідна Віра) того то і Народна бо народ тільки собі вірить насправді, тут вам і глибока філософія, що Бог перш за все у нашум серці, а потім в Храмах чи то в Полях, Лісах, Річках і в Образах (Кумирах)…Подивіться, хіба народ не собі в першу чергу вірить!?
Народ доведений до відчаю перестає відчувати реальність, де він а де держава. Лишається лише віра в себе, і то це скоріше привілей обраних (сильних духом) не рабів Божих, бо нажаль останні лише чекають манни з неба від чужого Бога-Егрегора і того, що за загадкових хороших обставин все зміниться. Та ні, нічого так не зміниться давно доведена природна істина – виживають сильніші (чистої води ЕКОЛОГІЯ). Народ не може бути сильним без Рідного! Не може без тисячолітніх традицій і звичаїв, без мови, без всього нам сьогодні відомого культурного надбання! Врешті решт не може вижити без свого розуміння Бога (Богів), без свого Сонця (Сур,ї), без свого духовного хребта (стрижня, стовбура) ВЕЛИКОГО РОДОВОГО ДЕРЕВА, на якому в Трьох світах існує наш РІД.
Спитайте всі себе чому СХІДНІ ДЕРЖАВИ такі прогресивні? Чому ми туди увесь час дивимося? Та того що ТАМ ГАРНІКВІТУЧУ ДЕРЕВА РОДІВ їхніх, яке ЦВІТУТЬ і ПЛОДОНОСЯТЬ і які милі людям і їх зору (звісно хтось Китайців згадає негативно), з якого всі спокушені зірвати плоди.
Далі таким шляхом помалі рухається наприклад Єстонія, а в Ісландії Рідна Віра взагалі фактично визнана на державному рівні

Корятович 2013-07-06 / 00:01:50
'"....прошу навести підтвердження політрусинської тези про хрещення предків нинішніх закарпатців безпосередньо Кирилом і Мефодієм задовго до хрещення Русі,..."

Це не мої слова, мене плутите з ким то іншим. Я в низу писав:

'Із того що я читав, то ще ніхто не доказав що апостоли Кирило і Методій бували на закарпатті. Але не сумніваюсь що через близький контакт між Моравією і Закарпаттю, то христіянська релігія могла поволі пошируватись з Моравії. Приблизно в тих часах, уже на при-чорноморі також христинізація почала поширатись на північ. '

2Корятовичy 2013-07-05 / 22:49:39
"....прошу навести підтвердження політрусинської тези про хрещення предків нинішніх закарпатців безпосередньо Кирилом і Мефодієм задовго до хрещення Русі,..."
Одповідь:
Боже наш Великый на Небесах, охороняй нас від восточного примитивного провінціоналізму. To є у вас, Корятович, у славян за Карпатами, на востоці, як предки українців і росіян стоять в ріці Дніпро і св. Володимир іх хрестить. То є ваше Хрещеніє Русі, чи України-Русі. Якщо ви тому вірите, што тому боло так, так вірте тому!!! Я, як ай многі нормальні и образовані люди з Центральної Європи, ми вам то небереме! Примитивну тезу хрещення предків русинів "безпосередньо" Кирилом і Мефодієм так, як св. Володимир хрестив о 125 років пізніше предків українців в ріці Дніпро, не маєме. Такі видумані образи хрещення, як ви со св.Володимиром и с людьми стоящими в ріці Дніпрі, ми йсме не мали, не маєме і не хочеме мати. Не хочеме мати зато, бо хрестили предків русинів почас місії св. Кирюла и Мефодія, які жили не лем при Дунаю чи Грону, але ай Горнаду, Лаборці, Бодрогу, Уж-у, Латориці, Тисі. Неприписуйте такі міфи русинам с політизованнов термінологійов і не робіть штучно політику з віри.

(1) Карятович мали бо йсте знати, што мінімально 100 років до приходу св. братів Кирила и Мефодія, то значить в 750-х роках, на Моравії (Мікулчіце, Угерске Градіште) і Західній Словакії (Нітра, Бойна) христіянство ся інтензивно ширило. В року 863 коли св. Кирил и Мефодій зачали свою місію Моравія и Західна Словакія уже боли христіянські землі. Періферія Великої Моравської держави, яка за князя-державника Светоплука сягала на сході аж к горним током Тіси (незабовайте за войну о сіль в банях, типирішне Солотвино, між Светоплуком и Болгарськов державов), на севері за Краків на схід в напрямку ріки Сян, а на югу за язером Балатон (часті типирішньої Хорватії и Сербії). Сисі періферні землі за часів св. Кирила и Мефодія ся христіянізовали, бо не боли христіянське, а не центральна часть великої Моравії (Мікулчіце, Нітра), где ся христіянство ширило булше як 100 років. .

(2) Уже в посольстві князя Растіслава (який є святим для христіян Восточного обряду) к Константинопольскому імператорови Міхайлові ІІІ ясне написано ош христіянську віру ширять на Моравії из Влах (Аквілейський патріархат, северна Італія), Німці (архоєпископства Пасау, Сальцбург), а Греки, а окрем того суть докази ай археологічні, што місіонери аж з Ірландії ширили христіянство. В посольстві ся пише што"...нас по-усякому учили." ". честованний пан, зажень до нас такого мужа, которому би ся удало розтовмачити нам ушитку справедливість..."

(3) Св.Кирил и Мефодій с переривами проповідували христіянство 22 років, тобто не цілу єдну генерацію. А в таких містах як Нітра и Бойна (24 км од Нітри на северо-захід) латинський христіянський обряд ся удержовав ай за часів св. Кирила и Мефодія, бо в Нітрі бов епископ Віхінг - бенедіктинський монах, який твердо додержовався латинського обряду. По смерті св. Мефодія в 885 році насупником ся став епископ Віхінг а не Горазд, якого назначив св. Мефодій. Князь Светоплук вигнав учеників св. Кирила и Мефодія з Моравії, які ся ухилили на чолі с св.Гораздом на періферійних територіях Великої Моравської держави. Сисі території поступно перейшли пуд контроль Булгарського королівства як наприклад восточна Словакія и типирішня територія Закарпаття. Восточно-христіянський обряд (Кирило-Мефодійські традіції) ся удержовали в монастирях, як Краснобродський монастирь (восточна Словакія) чи Мукачівський монастирь на Чернечій горі.
Історичні факта ясно указувуть, што в Центральній Європі рутени - русини які переважно жили на періферії Великої Моравії удержовали Кирило-мефодійські традіції от 863 до 988 року, 125 років без партіціпації славян с востока, споза Карпат.

Корятович 2013-07-05 / 21:28:19
Аж ніяк не віру що якби український нарід якось повернувся назад до 'народної' віри, то щось би змінилося в Україні. Чомусь бачу що тільки ті згадені нажерині попи би змінили свою віру! :-)

Рідновір 2013-07-05 / 15:21:24
http://vk.com/spadok

☀ УКРАЇНОФОБИ | УКРАЇНЦЯМ ПРОПОНУЮТЬ "СВЯТКУВАТИ" ВБИВСТВА ЇХНІХ ПРЕДКІВ ? ☀

Двадцять років Україна, найбільша держава Європи, намагається відбутися як високорозвинене суспільство, але постійно відчуває брак прогресивних ідей. Наша державна ідеологія повсякчас загрузає у старих кліше і заскорузлих міфах. Невпевнені кроки до відновлення національної ідеї ніяк не можуть подолати обриси імперських вигадок минулого.
Україна готується до відзначення 1025-річчя хрещення Русі. Президент озвучив офіційне ставлення держави до цієї події: «Відзначати 1025-літній ювілей запровадження християнства як державної релігії України-Русі мусимо не лише як свято християн, але і як свято торжества Української державності, її європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства».

Зважимо слова глави держави. Чи можна святкувати початок насильства, жорстокої громадянської війни, тотального нищення святинь, провідників руської віри (віри русичів), духовності, звичаїв, культури? Після втрати високорозвиненої слов’янської культури Русі ми, як і інші народи, вступили в часи моторошного середньовіччя, часи правління церковних заборон та забобонів, неписьменності. Втратили державність, праву (закон русичів), назву, самоусвідомлення, добробут, своє обличчя, свій дух, свою волю і свою долю.

Друга суперечлива теза – це «свято торжества Української державності». Безглуздим є механічне перенесення ідеологем московитів на грунт української ідеології. Подібні мислеформи якось важко вписуються в логіку реальних історичних подій. Володимир не створив Руську державу, а лише захопив у ній владу, м’яко кажучи, неправедним чином. «Створена» ним держава існувала лише два покоління, а в 1054 році колишня територіальна єдність «Руської землі» була порушена. Русь була поділена між трьома синами Ярослава Кривобокого (істориками частіше вживається прізвисько «Мудрий»). Ізяслав отримав Київський стол, Святослав і Всеволод посіли князівські столи в Чернігові та Переяславі.

Послаблений міжусобицями, після страшного погрому Залєсьєм (майбутньою Московією) 1169 року Київ значно втратив своє значення як столиця Давньоруської Держави. А після 1240 року Русь остаточно втрачає свою державність аж до 1991 року. Тож виходить, що з 1025 років християнства Русь мала 751 рік поневолення. Тому куди справедливіше називати ювілей запровадження християнства, як державної релігії України-Русі, «святом» української бездержавності.

Зовсім інша справа — московити. Віддалена провінція Русі у 1169 році розтрощила Київ, з чого, мабуть, і варто починати історію московитів. Згодом вона перетворилася в Московський улус Золотої орди. Прославляючи великих ханів, московська церква користувалася величезними пільгами, що сприяло її розвитку. Тому розвинувшись на уламках Русі під впливом суміші ортодоксального християнства і ординської державної ідеології, Московія справедливо віддає належне Володимировому хрещенню, і це справді їхнє свято.

Погляньмо на слова патріарха Кирила, у миру — Володимира Гундяєва: «Саме завдяки хрещенню Руси і була сформована наша (їх московитська — ред.) унікальна цивілізація. Вірність її духовним основам – запорука того, що ми залишимося по-справжньому самі собою, і відповідно, будемо дійсно щасливі. Бо не можуть бути щасливі народи, які зрадили собі, невільні, духовно залежні». Дуже справедливі і точні слова. Хрещення дійсно зламало духовні підвалини Русі, перетворило гордих русів на духовних невільників, людей духовно залежних. Ця залежність і досі не дозволяє нам повернутися обличчям до власної держави і розпочати розбудову своєї «національної домівки».

Наслідуючи Володимира у справі насильства над духовністю, московська церква і по цей день таїть за своїми мурами чимало протизаконних та відверто злочинних справ. Мало не щодня заголовки рясніють далеко не смиренними, по-християнськи духовними повідомленнями. П’яні священики за кермом мажорних автомобілів, попи-педофіли, автівки за 100 тисяч доларів, будинки по 2 млн. доларів, бізнес на свічках та навіть (!!!) цигарках — таке далеко не священне життя багатьох християнських служителів можна побачити у розслідуванні «Територія обману» (http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&..).

А як вам такі новини: «Піп-регіонал напав на журналістку»?Монах викрав з монастиря 20 тисяч євро та прокутяжив їх у казино.

Такі повідомлення найбільш безневинні, порівняно з тими скандалами, які періодично вибухають щодо викрадення дітей монастирями. Згадаємо також і зовсім «свіжий» скандал, який оповив московську церкву на території України. Викрадення двох черниць Свято-Покровського монастиря, яке пов’язують з аферами церковників з контрабанди та розмитнення дорогих іномарок.

Отак «Руський мір», що рухається на Україну через церкви московського патріархату, не лише не втомлюється вливати в вуха вірянам продукт ідеологічних штампів імперського періоду, руйнуючи історичну правду і свідомість українців. Він також несе свою «унікальну культуру», яка має мало спільного з чесністю і правдивістю.

І остання теза з вислову президента України, яку ми ставимо під сумнів, – «свято європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства». Події 988 і 1917 років важко розрізнити – насильницьке запровадження чужого світогляду, вбивства духовників, руйнування святинь, винищення цілих верств населення, творення «людини нового типу» з швидким крахом новоутворення (тоталітарна «радянська» влада проіснувала 74 роки, тоталітарна форма «володимирового» правління – 66 років). Але чомусь ці події-близнюки зовсім по-різному оцінюються сучасними політиками. Чому б це?

© Дмитро Жеребець

696969 2013-07-02 / 13:42:12
Отже, знатоки -
чому ж все таки Князь Володимир прийняв рішення прийняти християнство саме Візантійського обряду?
Чому не іслам, іудаїзм, католицьку віру? Адже послів-агітаторів у нього було - вибирай-не хочу!
І чому треба було їхати аж в Херсонес, щоб прийняти посвяту, а не в Візантію чи в Болгарію?
Чому саме в Херсонес, де взагалі не було не те що церков, там навіть не жили християни!
Хто міг навязати таку думку могучому Київському князю?
Якими могли бути ті аргументи, щоб він згоився організовувати військовий похід - і то не для завоювання територій чи якихось цінностей?
Хто володів достовірною інформацією, якій Князь (хоч і з деяким сумнівом) все ж таки повірив?

Корятович 2013-07-01 / 23:24:06
22Корятович - не мав можливості бути на лєкції професора Болдіжара. Із того що я читав, то ще ніхто не доказав що апостоли Кирило і Методій бували на закарпатті. Але не сумніваюсь що через близький контакт між Моравією і Закарпаттю, то христіянська релігія могла поволі пошируватись з Моравії. Приблизно в тих часах, уже на при-чорноморі також христинізація почала поширатись на північ.

Корятович 2013-07-01 / 23:10:12
Сорри - а може ви сумніваєтись що 'наші' божки які входять у пантеону божества позичані з сусідних, культур як Белей описує?

2Корятовичy 2013-07-01 / 22:44:05
А где находяться посилання на джерела у вас (Белей, сорри, Корятович), i смiшно цей аргумент витягувати тому, що майете о хрещенii Русi тiльки те, що майже сто рокiв по "событиях" написав лiтописець Нестор.
Каждый студент iсторii УжНУ, якый ходив на лекiйi професора Болдiжара и неспав на iнтернатi (общежитii) по iнтоксiкацii горiлков, це чув дуже часто. [Болдижар М.М. Краю мій рідний. Ужгород, 1998. – С.155] Окрем того: http://savchyn.wordpress.com/” Цього року Русини, відзначатимуть 1150-ту річницю з дня прийняття християнства;Новини: ПАМ'ЯТІ БОЛДИЖАРА МИХАЙЛА МИКОЛАЙОВИЧА https://www.univ.uzhgorod.ua/news/read/359

сорри 2013-07-01 / 21:08:57


Професорові Белею

Наполягати, що адаптований для гоїв Танах разом з Ісусовою ревізією юдаїзму є СПРАВЖНЬОЮ релігією українців на відміну від, начебто, "запозиченого" язичництва - це більш аніж сміливо :) Особисто я не готовий визнавати СВОЄЮ релігію, де йдеться про те, що всі народи будуть рабами для "богообраного народу",а Ісус каже, що він прийшов виключно "до овечок дому Ізраїлевого", а Іоанн Богослов уготував Царство Боже виключно для "семи колін дому Ізраїлевого", а інші можуть тільки стояти поряд.

Ви до якого коліна належите, авторе? Бо інакше не зрозуміло, чому вам відмовлено в Царстві Божому... :)))


сорри 2013-07-01 / 20:54:51
Дайте, будь ласка, посилання на працю проф. Болдижара, звідки ви виколупали цю "цитату"

2Корятовичy 2013-07-01 / 20:29:27
Професор УжНУ М.Болдижар утверждав, ош «…першым монотейистичным
напрямком у Закарпатю(Подкарпатськÿв Руси-авт.) было христіянство восточного обряду,котроє поширилося тут учениками Кирила и Методія задовго до поширеня його у КиєвськÿвРуси».
Професор УжНУ М.Болдижар не був "професіональний русин".

333 2013-07-01 / 19:17:10


Проффесору Любомир Белею. не знаю яким чудом вас професором нарекли, але краще ішли би ви ...кози пасти, або зі своїм вівцями дому Ізраїля траву гризти в пустелю, або ще краще з побратиматми Пархатими московсцями ******* в Домбоки в монастирі, нехай вас там "очистять"...


333 2013-07-01 / 19:08:07
Бредь сивої кобили, а не стаття!!!!

969696 2013-07-01 / 17:20:26
Кельти на Галичині, Буковині і Волині - це теж раніше від 11-го століття, але поспілкуйтеся на цю тему з С.Федакою, або з В. Піпашем, вони можуть підтвердити все це детальніше, в них наукові звання.
Я ж хотів про інше - чому ж все таки Князь Володимир прийняв рішення прийняти християнство саме Візантійського обряду?
Чому не іслам, іудаїзм, католицьку віру? Адже послів-агітаторів у нього було - вибирай-не хочу!
І чому треба було їхати аж в Херсонес, щоб прийняти посвяту, а не в Візантію чи в Болгарію?
Чому саме в Херсонес, де взагалі не було не те що церков, там навіть не жили християни!
Хто міг навязати таку думку могучому Київському князю?
Якими могли бути ті аргументи, щоб він згоився організовувати військовий похід - і то не для завоювання територій чи якихось цінностей?
Хто володів достовірною інформацією, якій Князь (хоч і з деяким сумнівом) все ж таки повірив?

Корятович 2013-07-01 / 17:15:30
Не несподівано уже професіональні 'русини' передають свої зауваження щодо теми. А десь наші професіональні 'кощуни' чи то 'язичники' застрягли?..Можливо, захопилися справою 'волами на биків'??...:-)

неісторик 2013-07-01 / 17:06:52
To: 969696 2013-07-01 / 17:02:19

Ви ще доточіть кельтів Волині до наших з вами "русинів" - і все стане OK. Не історія це, а водіння пером по воді.

969696 2013-07-01 / 17:02:19
До "неісторик" - Горянська ротонда неє унікальною, такі будівлі є на території Чехії, Угорщини, навіть на Волині, і історики відносять їх до ритуальних (ранньохристиянських) споруд кельтських племен. Дехто навіть вживає термін "сільська церква", хоч він зараз і відноситься до ірландської церкви, яка довгий час не була під офіційним впливом Риму. Термін 11 століття - ще одна спроба приписати все часам існування Київської Русі, бо ж, за баченням деяких "істориків" до того ніде і нічого не було і бути не могло!

неісторик 2013-07-01 / 16:59:05
Грушівський монастир вперше згаданий у XIII ст. Та ж сама історія (історикам ті ваші "факти" невідомі, тобто геть сумнівні).

/ 7Чи оправдане "наше" русинство?
/ 35За лаштунками урочистостей хіротонії владики Ніла
/ 7Мудрий душпастир
/ 4Пам’яті о.Йосипа Штилихи
/ 3Владика Ніл – єпископ-помічник Мукачівської греко-католицької єпархії
/ 2Промова Глави УГКЦ на могилі Вла­­дики Івана Маргітича
/ 8Деміфологізація чи незграбна міфотворчість?
/ 21Олександр Духнович – подвижник нацiонально-визвольної боротьби українцiв Закарпаття
/ 8о. А. Пекар, ЧСВВ. Греко-католицька церква під час мадярської окупації Закарпаття (1939-1944)*
/ 3Ще раз про хрещення Русі-України
/ 73Sui iuris Мукачівської греко-католицької єпархії: примара чи надбання колоніального минулого?
/ 6Чому вдома по-чужому?
/ 56Мiфи i реальнiсть про перебування св. Кирила на теренах сучасної України
/ 4Канадський парламент оцінив діяльність митрополита Андрея Шептицького
/ 2Схиляємо голови в тихій молитві. Слово про о. Монс. Авґустина Волошина
/ 1Книжкові новинки: В Ужгороді видали Великопісний молитовник
/ 38SUI IURIS Мукачівської греко-католицької єпархії,
/ 5Лист
/ 4Світлій пам'яті пастиря
/ 4Хто ініціював непристойну бійку за місце глави УПЦ МП?
/ 27Інцидент, що межує із вандалізмом. І не тільки…
/ 30Спілка імені Маргітича звернулася до владики Мілана і Папи Бенедикта ХVІ
/ 242В Ужгороді вшанували пам’ять владики Маргітича та прийняли звернення проти «русинської церкви»
/ 4В Ужгороді вшанують пам’ять єпископа Івана Маргітича
/ 4УГКЦ: від митрополії до патріархату
» Всі записи