Габріела Андял: “Хочемо підняти роль музею”

Габріела Василівна Андял народилася 8 березня 1947 року в місті Ужгороді. У 1975 році закінчила історичний факультет Ужгородського державного університету; з 1999 року - директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту; заслужений працівник культури України (2003). У 2008 році за значний особистий і творчий внесок у збереження пам’яток історії та культури України, багаторічну сумлінну працю на ниві розвитку музейної праці нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Стаття про Габріелу Андял є у презентаційно-інформаційному виданні “Успішна жінка” (випуск І), що вийшло друком у 2010 році в Києві.

Габріела Андял: “Хочемо підняти роль музею”

- Габріело Василівно, вже не перше десятиліття Ви працюєте в галузі культури. Пригадайте, якою була Ваша перша посада.

- Розпочала я з посади музейного доглядача в Художньому музеї, який тоді був філіалом Краєзнавчого музею. Я прийшла туди, коли мені було 19 років. Мій вибір був свідомий і не випадковий. Ще до початку роботи я брала участь у шкільному літературному гуртку, а коли навчалася в Ужгородському державному університеті на історичному факультеті, - теж відвідувала літературний гурток “Товариш”, яким керував Ігор Колюбякін. Маючи сильний потяг до літератури та мистецтва зі шкільної лави, я хотіла, звичайно, працювати у сфері культури. Відчувала, що ця робота буде приносити мені задоволення.

- Ваша родина добре відома і шанована в Ужгороді. Розкажіть про Ваше дитинство.

- Так, це правда. Мій батько був першим директором фанерно-меблевого комбінату, який у ті часи називався “Мундус” і продукцію відправляв у багато країн Європи. А на пенсію тато пішов, працюючи на механічному заводі. Пригадую, в роки моєї юності там виробляли меблі для великих кораблів, а також катери, які, до слова, випробовували на річці Ужі. Я нерідко каталась на катерах, коли проводились випробовування. У мене залишились гарні спогади про ці вояжі. Батько вчив мене кататись на лижах, ковзанах, загартовував мене фізично.

Життя батьків складалось непросто, оскільки й історія нашого краю була складною. Адже Закарпаття було у складі багатьох держав, що, звичайно, відбилось на житті всіх наших краян, яким довелося жити у складі різних держав. Батько пізно одружився і мріяв про сина, продовжувача роду, а народилась дівчинка. Тому й отримала ім’я Габріела, що чекав він сина Габора. Оскільки я була одиначкою, вся увага і турбота батьків спрямовувалась на мене. Вони виховували мій характер, готували до життя. Тоді в нашому колі казали, що дівчина повинна вміти смачно готувати, вишивати, грати на музичних інструментах і, звичайно, гарно вчитися. А оскільки батько хотів мати сина, то також навчив мене і сокиру в руках тримати. Навіть сьогодні я ще можу кожному чоловікові показати, як треба дрова колоти. Так він гартував мій характер. Я б не сказала, що тато був жорсткою людиною, але він був дуже вимогливим - як до себе, так і до оточення, в тому числі й до мене. Виховання було дуже гнучким, а нерідко покарання - досить оригінальним. З дитинства я була дуже комунікабельною і тому, коли мене хотіли покарати, то просто забороняли зустрічатись у нас вдома з моїми численними друзями, виходити за поріг дому. Гадаю, що це дало свій результат. З дитячих років ми часто ходила з татом на риболовлю. Іноді їздили на велосипедах аж до Невицького, щоб порибалити, а часом навіть і далі - до Перечина чи Ворочева. Одного разу й мама спробувала поїхати з нами, але ходіння пішки було їй не до вподоби. Вона працювала в газеті “Карпаті іґоз со” стенографісткою. Робота була відповідальною, нелегкою, а коли приходили вихідні, вона хотіла відпочити не тільки психологічно, а й фізично. Тому, коли ми з батьком виходили на природу, вона зоставалась відпочивати вдома. У ті роки був шестиденний робочий тиждень. По суботах зранку я ходила на ринок за продуктами. Від батьків я отримала перші знання з політекономії, вони навчили мене, як вести сімейний бюджет. А в неділю у нас були святкові обіди, де обов’язково на столі була поливка, голубці та інші святкові страви.

- Відомо, що школа є своєрідним трампліном у житті людини…

- Не буду хвалитись, але я добре вчилася і брала активну участь у громадському житті школи. Була головою піонерської дружини, секретарем комсомольської організації класу. Я вчилася в Ужгородській середній школі № 2. Хоча вдома ми розмовляли угорською мовою і українська не була мені рідною, але батьки віддали мене до школи з українською мовою навчання. Батько розсудив так: у якій країні живеш, такою мовою потрібно і вчитися. У нашому роду була слов’янська кров: моя прабабка по татовій лінії мала прізвище Задунайська. І тут нічого дивного нема - ситуація типова для Закарпаття.

Ще хочу зауважити, що в мої шкільні роки батьки не сиділи зі мною за зошитами та книжками. Єдине, що робили, - це систематично перевіряли щоденник. Улюбленими моїми предметами були російська й українська мова та література. З цих предметів у мене завжди були п’ятірки. Я дуже любила свою вчительку Ніну Пашко, яка прищепила мені любов до слова, до літератури. Тоді часто проводились олімпіади з літератури, в яких я брала участь і посідала призові місця. А от з алгебри, математики та фізики мала четвірки.

- За свою багаторічну трудову діяльність Ви здобули широке визнання, отримали чимало різноманітних відзнак і нагород. Яка з них для Вас найдорожча?

- Якщо говорити про нагороду, то найбільшою моєю нагородою в житті була радість від того, що тебе почули і тобі відповіли. Я працювала екскурсоводом у Художньому музеї. Тоді там була влаштована експозиція іконопису ХV-ХVІІІ ст., класичного та українського мистецтва ХVІІІ-ХІХ ст. і мистецтва радянської України ХХ століття. Я мала провести свою першу екскурсію. Мені потрібно було засвоїти великий обсяг матеріалу протягом досить обмеженого часу, і я успішно це зробила, провівши блискуче екскурсію в залах Художнього музею. Хочу підкреслити, що вже за півроку роботи я була переведена з посади музейного доглядача на посаду екскурсовода, пройшовши серйозну атестацію. Це було нелегко. Тому найбільшою нагородою для мене було побачити й відчути, що моя екскурсія цікава і викликала захоплення у слухачів, пробудила їхню зацікавленість до мистецтва. Це вселило в мені впевненість у своїх силах, у тому, що я можу володіти думками і почуттями людей, впливати на них.

- У 2003-ому та 2007-ому роках у рамках програми “Громадські зв’язки” за темою “Адміністрування музею” Ви стажувались у США.

- Тоді у стажуванні взяла участь прекрасна команда фахівців туристичного бізнесу та музейної справи. Для мене надзвичайно важливим було відкрити для себе світ музеїв і музейну справу Америки. Ступивши на американську землю, всі ми, учасники програми, отримали своєрідний культурний шок. Нас тоді вразили високі технології, що були поширені чи не в усіх сферах життєдіяльності американців. Склалося враження, що вони всім хочуть довести і доводять, що їхня країна - супердержава. Музеї обладнані за останнім словом сучасної науки і техніки, і це, наскільки можливо, використовується у створенні експозиції. Ефект від цього разючий. Вони - професіонали у своїй справі. Ще мене вразили прекрасні умови, створені для зберігання музейних експонатів. А з другого боку, незважаючи на декларування американцями того, що в центрі їхньої державної політики є людина, індивідуум, - я цього не відчула. Зокрема в музеях, які прекрасно технічно оснащені, не вистачає живого спілкування з працівниками музеїв. Акцент зроблено на експонатах, речах, за якими часто не видно людини. А поспілкувавшись із музейниками, бачиш, що наші наукові працівники більш ерудовані, всебічно освічені, інформовані, їхній кругозір ширший, вони грамотніші від них. І це стосується не тільки працівників музеїв. Американці - спеціалісти кожен у своїй галузі. Вражає їхній патріотизм, гордість за свою країну, часом безпідставна. Символи Америки побачиш на кожному кроці. Чи не на кожному подвір’ї, будинку майорить прапор Америки. Саме такого патріотизму нам, українцям, не вистачає.

- Як директор музею - над чим працюєте нині? І - Ваші плани на майбутнє.

- Останнім часом у плані матеріально-технічного забезпечення ми зробили величезний прорив. Йдеться про збереження експонатів, нашої культурної спадщини. Ми відреставрували кілька архітектурних об’єктів на території музею. На черзі - реставрація гуцульської ґражди. Самотужки ми не можемо зробити це, але сподіваюся, що, маючи підтримку з боку влади, ми це зробимо. Два роки тому за підтримки управління культури облдержадміністрації ми отримали два з половиною мільйона гривень і зробили необхідну реконструкцію: надбудували над адміністративним приміщенням ще один поверх, щоб збільшити площу під фондосховище, де зберігається понад 16 000 експонатів. Нещодавно від благодійного фонду “Розвиток України” Рината Ахметова ми отримали листа, де йдеться про програму “Динамічний музей”, і вирішили взяти участь у конкурсі проектів для отримання гранту.

- Протягом року на території музею і безпосередньо за участі ваших працівників відбувається багато культурно-мистецьких акцій. Яка з них, на Вашу думку, найбільш значима і важлива?

- Кожна з акцій значима і важлива. Це залежить від того, які завдання ставляться. Якщо мова про майстер-клас - то це живе спілкування молоді з майстрами народної творчості. Мета таких акцій - ознайомити дітей та всіх охочих із певним видом мистецтва, проявити їхні здібності, підняти роль музею до рівня культурно-мистецького центру міста і краю, що знайомить людей з нашою культурою. Вже кілька років поспіль у нас проходить майстер-клас із писанкарства. Ми також беремо участь в організації фестивалів, виставок-ярмарків, а у виставкових залах весь рік експонуються персональні та групові виставки. Щороку традиційно проводиться “Свято першої борозни”, яке має прикладний характер. Нещодавно пройшов обласний фестиваль колядкових колективів. Він дав можливість почути колядки, що побутують у тій чи іншій місцевості краю. Учасники мали нагоду поспілкуватися, взаємно збагатитись духовно.

- Крім риболовлі, як ще відпочиваєте?

- У дитинстві, як і багато хлопців, я любила щось майструвати, а ще вишивала, багато читала. Але нині у вільний час я полюбляю готувати різні страви угорської, української та інших національних кухонь. Особливо до свят, які ми гуртом відзначаємо всім колективом, проводимо своєрідні конкурси страв, визначаємо переможців. Іноді, коли приходить натхнення, я пишу вірші - можливо, колись і опублікую їх.

- Ви - успішна, ділова, впевнена у своїх силах жінка. Чи задоволені Ви своїми досягненнями і чого б Вам ще хотілось?

- Удосконаленню меж немає. Найбільша радість - переборюючи труднощі, досягати своєї мети. А в роботі хотілось би, щоб Закарпатський музей народної архітектури та побуту в туристичному сегменті посів вагоме місце. Над чим і працюємо з колективом.

Володимир Мишанич

26 березня 2012р.

Теги: музей, Андял

Коментарі

Фединишинець 2012-03-26 / 23:17:41
Надзвичайно потужний та інтригуючий заголовок інтерв"ю!


Ужгород
Публікації:
/ 1Справа професора Івана Запісочного живе. До 95-річчя від дня народження вченого
Від 29 травня в Ужгороді діятимуть пришкільні літні табори та мовні школи
Еволюція української освіти: від комсомольських організацій до демократії
Одяг із "других рук" цієї зими буде зігрівати багатьох ужгородів. Чому зростає популярність "секонд-хендів"
"Я тут знайшов себе", – казав про свою участь в АТО почесний громадянин Ужгорода посмертно Василь Варга
/ 1Лев Луцкер: "У моєму серці Ужгород завжди залишається казковим"
/ 6Для повноцінної реконструкції всієї системи водопостачання Ужгорода потрібно 360 млн євро
/ 2"Дорогі" школярі: сезон розпочато
Ужгород за рівнем забруднення атмосфери перебуває у другій десятці українських міст
Понад 16,5 млн грн субвенції з держбюджету в Ужгороді спрямують на ремонти доріг і фасадів та реконструкцію водогону
Ужгородці боргують за обслуговування ліфтів 3,5 млн грн
Мінеральну воду на території дитячої лікарні в Ужгороді знайшли випадково, коли бурили свердловину
Ужгород із німецьким Дармштадтом обмінюватимуться учнями й учителями
У липні рівень забруднення повітря в Ужгороді традиційно сягне найвищого піку
60 років спільного життя: подружжя ужгородців відсвяткувало діамантове весілля
/ 1Випускний за ціною відпустки за кордоном чи міні-весілля: скільки коштує шкільне свято в Ужгороді?
Безпритульні тварини – результат безвідповідального ставлення до них
Німецьку мову в Ужгороді вивчають понад 4 тисячі учнів
У трьох школах та угорській гімназії Ужгорода планують добудувати ще два поверхи
/ 3Керівництво Ужгорода налаштоване системно протидіяти стихійній торгівлі
До 35-річчя "Електродвигуна". Нині левову частку своєї продукції підприємство постачає до держав Євросоюзу
Триває підготовка до зміни тарифів на обслуговування багатоповерхівок Ужгорода
Ужгород на 90% готовий до зими
/ 1В Ужгороді дітям дали імена Золушка і Наці
Притулок для тварин в Ужгороді відкриють на початку серпня
» Всі записи