"Зарплата 1000 євро уже завтра. Тоді кажіть чесно, що батон при вашій фантазії коштуватиме 10 євро" - Ванникова

Ірина Ванникова

- Формально і "влада", і "опозиція" представляють одне ідеологічне поле. Цю тезу ми повторюємо протягом цієї кампанії, і це не голослівно. Ми ґрунтуємося на аналізі партійних програм, хоча про них на цих виборах не говорять. Ідеться про лівоцентристські гасла, з ухилом до абсолютно популістських речей. Схоже, жарт про те, що під вибори всі перетворюються на соціалістів, найбільш точно описує нашу політичну реальність.

На практиці це виглядає примітивною грубою спробою сподобатися виборцю, сказати йому те, що він хоче чути. Наприклад, тема НАТО. І уряд Тимошенко, і уряд Януковича виконували програму співпраці України з НАТО, тому що вона була закладена логікою стратегічного курсу Віктора Ющенка. Але під вибори їхні політичні сили вдавалися до старої пісні – референдум про вступ до НАТО. Це завуальована відмова від цього вектору. Політична сила Віктора Ющенка натомість ніколи не відмовлялася від того, що євроатлантична інтеграція – це пріоритет зовнішньої політики. І на цих виборах ми також говоримо про це відкрито і готові аргументувати свою позицію фактами про економічні, безпекові, політичні переваги партнерства з НАТО. Але ж говорити на такому рівні просто немає з ким!

Ще одна позиція – європейська інтеграція. Ми всіляко закликаємо європейських партнерів до відновлення діалогу, бо переконані, що не можна блокувати європейську політику через справу Тимошенко. А політична сила, лідером якої вона є, лобіює це послідовно і свідомо. Кому це приносить шкоду? Всій країні. Кому це грає на руку? Тим самим авторам ідеї натівського референдуму, в цілому прихильникам проросійського сценарію.
Є низка інших стратегічних позицій, з яких у нас, на жаль, не так багато переконаних однодумців. Наприклад, беззаперечний статус української мови як державної, в цілому політика національної ідентичності і національної пам'яті. В деяких партійних гаслах прописані такі ідеї, але критика цієї політики, натхненником якої завжди був Віктор Ющенко, ніколи не припинялася. Так само по свободі слова. Ми не можемо вважати надійними союзниками у цьому питанні ті партії, чиї штаби ще 2006 року купували не просто окремих журналістів – вони робили "під замовлення" редакційну політику цілих медіа. Це компрометувало демократичні досягнення, і тепер ми бачимо, до чого це призвело.

Сподіваюся, що до дня голосування наприкінці жовтня люди все ж таки розберуться, в чому полягає цей трюк двох найбільших політичних партій. Вони збігаються не лише у геополітичних питаннях, але мають певну історію спільних політичних ініціатив. Ці рішення позиціонують ці дві політичні сили як подібні. Не думаю, що це ряд випадковостей – це політика, це певний план.

Держава стає чим далі, тим більше антилюдською, антиукраїнською. У багатьох є відчуття, що доленосні події в Україні відбудуться до чергових виборів президента 2015 року. Тобто, що в країні немає запасу міцності барахтатися в багні ще два чи три роки. Які ваші відчуття щодо 2013 року? Яким він може бути?

- Зараз ми знаходимося у небезпечній ситуації. Рівновагу між майже втраченим європейським курсом і ще не набутим євразійським дуже складно утримувати, в тому числі з перелічених мною причин. І якщо новий парламент створить ще кілька прецедентів харківських угод – українська незалежність буде приречена. Мені страшно говорити про такі речі, але логіка розвитку поточних подій диктує самий такий прогноз.
Росія розмовляє з Україною з такою зневагою, як ніколи. Подивіться російське телебачення, яке говорить про Колісниченка як про відомого українського політика і постійно дає йому можливість висловитися про "фашиствующие элементы" в Україні! Вибачте, але нас паплюжить навіть головний санітарний лікар Росії, який перетворився на головного ворога українських аграрних виробників. Це економічна інквізиція! Проте ані українська влада, ані опозиція не дають гідної відповіді.

Іде гуманітарна окупація, але якщо міністр освіти – Табачник, годі чекати на опір. Здавати українську освіту, мову, переписувати історію під диктовку тих, хто не може визнати Голодомор геноцидом українців – це колабораціонізм як офіційна політика.

"Наша Україна" була при владі кілька років разом із партнерами по коаліції. Які висновки зроблено з того періоду?

- "Наша Україна" прийняла на себе весь удар помилок у відносинах з партнерами по коаліції. І тези про зради в "Нашій Україні" - це чорна технологія проти Віктора Ющенка. Це використовують, у першу чергу, наші колишні партнери. Віктор Ющенко зробив дуже багато для політичних кар'єр багатьох осіб, які покинули його політичну силу, його команду. Вони здобули тут великий політичний досвід, але звичку зраджувати вивчили точно не тут.
Подивіться, де опинилися так звані "любі друзі"? В об'єднаній опозиції, після зміни прописки у кількох інших політичних проектах. Свого часу їхні прізвища викликали обурення в українського суспільства, яке мали високі очікування від помаранчевої команди. Їх взагалі вимагали викреслити з рядів українських посадовців, і це було зроблено. Але вони досі у політиці. Як їм це вдалося? Через зміну кольору політичних прапорів, через повторно вчинену політичну корупцію, через зраду.

Це - великий негативний досвід кадрових рішень, які легітимізує лише те, що вони були продиктовані демократією, бо їх вимагала більшість українців. Але в підсумку вони виявилися помилковими.

Це, до речі, дуже цінний політичний досвід, якого бракує новим проектам. Подивіться на провал переговорів між Об'єднаною опозицією та партією УДАР. УДАР, схоже, помилився у партнерах, надавши їм завеликий кредит довіри. Ця недосвідченість може дорого коштувати не лише цим новим політикам, їхнім виборцям, але і країні в цілому.

Як за останні 5-7 років змінилося українське суспільство і як наші політики? Чому невдоволення людей політиками зростає з кожним роком?

- Майдан спричинив розчарування, тому що були високі очікування. Зараз, думаю, це більше суспільна втомленість, депресія. Це пов'язано з тим, що більшість політиків – несправжні. Вимкніть телевізор, і вони перестануть існувати. Можна процитувати одне інтерв'ю почесного президента Києво-Могилянської Академії В'ячеслава Брюховецького, моєї alma mater, де я здобула першу вищу освіту. Він сказав із справедливим обуренням: "Усе життя країни крутиться навколо кретинів, які сидять у Шустера і думають тільки про себе, не розуміючи, що відбувається в країні". Думаю, якщо так продовжуватиметься, то ми матимемо кінець політики. Що це означає? Таке буває в авторитарній країні. Там немає політики як конкуренції продуктивних ідей.

Величезна кількість українців не довіряють як теперішній владі, так і опозиції. Чого люди хочуть від так званої "третьої сили"? Хто може нею стати?

У цих виборах є дуже популярною теза про нові обличчя. Ми маємо низку технологічних проектів, які очолили нові у політиці обличчя спортсменів або артистів. Але чи є пропозиція нової політики, нового політичного мислення? Ми знову бачимо популізм, зарплата 1000 євро уже завтра. Це неможливі, непрофесійні, неекономічні речі – це шоу, фестиваль брехні. Тоді кажіть чесно, що батон при вашій фантазії коштуватиме 10 євро.

Вибір на користь третьої сили видається дуже вдалим, логічним виходом із протистояння двох рівновеликих партій, яке ми спостерігаємо. Але я не думаю, що проекти-технології можуть задовольнити цей суспільний запит. Реальної третьої сили немає, нового політика на ці вибори не створено. Повертаючись до великих планів русифікації, в яких обидва українські табори є співучасниками, можу назвати третьою силою патріотичні партії. Це парадокс української політики, але національні сили, які у будь-якій країні є мейнстрімом за своїми цінностями, заведені у цей кут "третього вибору".

Очевидно, він є найбільш раціональним, бо поверне нам правильні орієнтири демократичного європейського розвитку. Певний відрізок цього шляху ми вже пройшли у попередньому політичному циклі й мали можливість переконатися у тих перевагах, які він приніс кожному українцю. Від демократії в Україні ніхто не програв - навіть чинна влада, яка, мабуть, уже сама не вірить у власний міф про "помаранчеву руїну". Саме демократичні цінності варто обрати на цих виборах, а не спокушатися на "новизну" окремих партійних проектів.

Всі погоджуються, що головне завдання для нової влади: якщо не побороти, то хоча б суттєво зменшити рівень корупції. Ваш рецепт: як це зробити?

- Міжнародні оцінки рівня корупції в Україні тривожні. Індекс сприяння корупції, який складає Transparency International, фіксує падіння України з 134-го місця у 2010 році - на 152-ге у 2012-му. Так само Світовий банк. Індекс умов ведення бізнесу - doing business indeх – з 145-го місця 2009-го опустився до 152-го цього року. Причина одна – згортання демократії, непрозорість у прийнятті державних рішень, надмірна концентрація повноважень та ресурсів у центрі.

Корупція – це супровід іншої тенденції, про яку говорять міжнародні експерти – злиття великого бізнесу і влади. Це те, що у пострадянських країнах називають олігархізацією. Це ноу-хау з цього регіону. У відповідь ми пропонуємо посилити місцеве самоврядування, аби зробити громаду самодостатньою для управління її власним життям, а центр – менш спокусливим для всілякого роду схем швидкого збагачення. Друга реформа – це сприяння середньому та малому бізнесу, яке приведе до формування українського середнього класу. Такий клас ніколи не замовить олігархічну модель влади та відповідну політику. І саме він забезпечує стабільність сучасної країни.

Яким Ви бачите своє життя поза політикою?

- Різноманітним. Мій професійний досвід, знання про політичну практику, життєвий досвід, здобутий у спостереженні за кухнею української політики, робить одну велику послугу – він вчить радіти звичайним речам, простим позитивним емоціям, вчить цінувати власний час, максимально присвячувати його своїм дітям, брати участь у їхньому житті. Це - найважливіші цінності, і жоден успіх не може мати рівну їм ціну.

Теги: Ванникова, вибори 2012, Наша Україна, зарплата

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати