Традиція ужгородського святкування вже має кілька століть і пов’язана із церквою Преображення Господнього, яка знаходиться на Цегольні. Саме вона була головною, себто парафіяльною, для ужгородських греко-католиків: тут їх вінчали, хрестили чи відспівували. Саме тут відбувалося буденне життя ужгородської парафії. Натомість кафедральний собор був серцем усієї єпархії.
Тому ужгородські святкування на Спаса беруть свій початок від Цегольнянської церкви. Місце для для неї, до речі, купила цісарська скарбниця, а фінансував будівництва храму сам цісар, який був її патроном. Будівництво було завершено у 1802 році. Декретом Папи Римського 1837 року церква отримала повний відпуст на свято Преображення. Настоятелем цегольнянської храму свого часу був відомий просвітитель Михайло Лучкай, якого поховали у капличці біля храму. Служив тут і Августин Волошин.
Після заборони греко-католицької віри, храм у 1949 році передали православним, а ще через десять років – відкрили тут обчислювальний центр університету. Попри це, ужгородці пам’ятали про свій храмовий празник, приймаючи гостей на Спаса й у роки радянської влади.
Не дивно, що саме на цегольнянській горі почалися перші публічні богослужіння греко-католиків ще до реабілітації церкви. Отець Юрій Федака, який цього року помер, двадцять років молився тут разом із своїми вірниками біля каплички Лучкая. Адже колишнє приміщення церкви було знову передане православним, що спричинило найбільше міжконфесійне напруження в обласному центрі.
Нині ситуація стабілізувалася. Поруч зі відбудованою 200-річною церквою, яка належить православним, греко-католики почали зводити нову, вже цілком сучасну. Обидві громади тримаються старого свята – Преображення Господнього. Тому на Спаса Цегольнянська гора переповнена вірниками обидвох конфесій.
На цьогорічному святковому богослужінні на очах кількох тисяч людей преосвящений владика Мілан з єпископом-ординарієм Жилінської дієцезії Томашем Галісом зі Словаччини освятили фундамент храму, який будується.
Вулиці довкола були заповнені не тільки вірниками зі кошиками, повними яблук, винограду та грушок, але й продавцями кольорових пацьорків, лизал, ікон та іншими святковими дрібницями, без яких неможливо уявити храмове свято на Закарпатті.
Громадські пожертви на монастир сестер-василіянок
Лизала і пацьорки --обовязковий атрибут свята
Освячення фруктів владикою Міланом
Святкове богослужіння двох владик -- з Ужгорода і Жиліни