Закарпаття: Яка вона, інвестиційна Ужгородщина?

Золоті чіпси
Відомо, що розвиток промисловості в сучасних умовах багато в чому залежить від інтересу інвесторів. Власне, економічне зростання Ужгородщини багато в чому пов’язане якраз із привабливістю району в очах інвесторів. Прикладом успішної співпраці бізнесменів із місцевою владою та населенням є, зокрема, підприємство в селі Сторожниці «Golden Foods», що  виробляє картопляні чипси, а також снеки з кукурудзяного й пшеничного борошна.
Нині ця фірма з грецькими інвестиціями не працює. Проте не тому, що відчуває якісь труднощі. Навпаки, тимчасово чипси не продукують у зв’язку з... розширенням виробництва. Компанія вирішила закрити свій завод у Дніпропетровську й перенести все виробництво до Сторожниці. «Нині, на жаль, роботу призупинено, оскільки перевозимо обладнання з Дніпропетровська, – розповідає директор сторожницького під­приємства грек Карміс Сатиріос. – Ми розпочали проект розширення – буде завезено нову лінію для приготування чипсів». Звісно, для втілення цих планів компанії знадобиться й більше працівників – щонайменше 180 чоловік. Водночас до Закарпаття переноситься й основний логістичний склад «Golden Foods», для якого вже знайшли приміщення в Ужгороді.
Щодо працівників, то, за словами Карміса Сатиріоса, з офісними співробітниками проблем нема: є досить багато молодих людей, що розмовляють англійською й відкриті для навчання. Директор навіть дивується, що вже за місяць-другий молодь навчається всьому необхідному для роботи. Натомість підприємство надає широкі можливості для розвитку кар’єри: політика компанії полягає в тому, аби пропонувати високі посади не стороннім, а своїм працівникам. Набагато складніша ситуація з тими, хто трудиться на виробництві: людей бракує. В Ужгороді робітників немає, тому їх шукають у навколишніх селах.
Заробітна плата на підприємстві становить 12 грн за годину. Тобто при 5-денному 8-годинному робочому тижневі – майже 2000 грн за місяць. З жовтня ж зарплата виросте ще на 25 %.
Компанія намагається працювати тільки з українською сировиною – і цим самим сприяє розвитку національних виробників. Наприклад, картопля, з якої виготовляються чипси –  українська (закарпатська або львівська). А от кукурудзяної муки вітчизняного виробництва бракує, тому періодично її доводиться імпортувати з-за кордону. Плівку на пакування купляють у Греції, проте в планах пошуки місцевого виробника. За словами Карміса, компанія прагне в майбутньому працювати суто з україн­ською сировиною й матеріалами.
Загалом, директор оптимістично дивиться на дальшу перспективу свого підприємства і, незважаючи на деякі труднощі, виробництво планує розширювати. Досягати успіху мають намір, зокрема й за рахунок високої якості продукції, виготовленої в «Golden Foods» з українських продуктів. Наразі у підприємство вкладено близько трьох мільйонів євро – і це ще не межа.
З городу – на стіл
Розвиток сільського господарства керівництво району вбачає в тому, аби не лише вирощувати продукти і тут же їх продавати як сировину, але й переробляти, пропонуючи, таким чином, готовий продукт. Наприклад, так працює на Ужгородщині, в селі Коритняни, компанія «Консервіс-Трейд», власниця двох знаних на Закарпатті брендів: маринованих овочів «Континент» та молочної продукції «Настуня».
Як розповів економічний директор «Консервіс-Трейду» Віктор Попович, торгова марка «Континент» відома не лише на Закарпатті та в Україні – популярність закарпатські огірочки мають і в Росії. Власне, працює підприємство більше на ринок сусідів, аніж на місцевий. Плюсом цієї виробничої установи слід уважати те, що консервує вона тільки продукти, які сама ж і виростила. Причин цього, за словами пана Поповича, кілька. По-перше, нинішній рік видався неврожайним на огірки, тому закупляти їх в Україні просто ніде. По-друге, самостійно вирощуючи овочі, підприємці можуть бути впевненими в їхній якості. Щодо огірків чи помідорів, привезених, наприклад, з Індії, такої впевненості не мають.
За словами Віктора Поповича, для конкурентоспроможності будь-яке українське під­приємство має виготовляти мі­німум 10 мільйонів умовних банок (400 грамів кожна). Сучасне обладнання, завезене з Угорщини, дає можливість маринувати навіть більше – було би що класти в тару. Нині в консервному цеху трудиться близько 40 чоловік. Половину довозять на роботу з Мукачів­ського району, інші – з навколишніх сіл. Заробітна плата поки що не найвища – в середньому 1,5 тисячі гривень. Та спів­розмовник визнає, що платню слід підвищувати, інакше важко конкурувати за робочу силу з великими підприємствами району.
Масло з дівчинкою
Звісно, сусідній цех, що спеціалізується на молочних продуктах під брендом «Настуня», самостійно молоко не виготовляє й повністю залежить від закарпатських виробників, переважно від селян, що утримують корів. Довозити його бодай із сусіднього Львова немає можливості навіть у холодну пору року – псується. Мало хто знає, що «Настуня» – це не лише молоко, кефір чи масло. Всього під цим брендом виготовляють 28 найменувань продукції. Причому виконавчий директор Мар’яна Бриг гарантує, що все від «Настуні» натуральне. На відміну від великих україн­ських виробників, що зловживають ароматизаторами, пальмовою олією, речовинами для довшого зберігання продуктів, наші молочники свідомо роблять ставку на натурпродукт, ствер­джує завідувачка виробництва Тетяна Чіпак. Через це підприємство сильно залежить від пори року, зате приваблює покупців. Пані Мар’яна розповідає, що проблема з реалізацією лише одна: покупці питають, коли буде більше продукції від «Настуні», бо всім охочим не вистачає. Як розповіла Тетяна Чіпак, навіть ті, хто не знає назви бренду, питають у магазинах «масло з дівчинкою». На жаль, задовольнити потреби всіх нині не можуть. Проблему могли б вирішити інші породи корів. Карпатська ж бо дає молока принаймні вдвічі менше, аніж, наприклад, німецькі «колежанки».
Нижньосолотвинські «Карлові Вари»
Звичайно, Закарпатські райони не можна собі уявити без туристичної інфраструктури. Активно працює над тим, аби використати дари природи, й Ужгородщина. Свіжим прикладом роботи в цьому напрямку є санаторій «Термал Стар» в селі Нижнє Солотвино. Проект, утілений у життя зусиллями відомого на Закарпатті бізнесмена Алекса Ровта, вражає як розмахом, так і набором послуг. Незважаючи на те, що санаторний комплекс ще не остаточно добудований, він уже приваблює сотні відпочивальників із України та з-за кордону. І, правду сказати, зрозуміло чому. Розміщений поблизу двох мальовничих озерцят і лісу, санаторій втілює в собі спокій і розслаблення. До того ж він пропонує широкий спектр оздоровчих терапій. Як розповіла головний лікар «Термал Стару» Вікторія Кудик, тут клієнтам можуть запропонувати теплову, фізіо- та фітотерапії, басейн із масажними форсунками з висококремнієвою термальною водою, гідромасажну діамантову ванну й ванни підводного масажу та багато іншого. Ціни, напевно, підійдуть не для кожного гаманця, однак не найвищі з тих, що можна подибати в краї. До того ж доволі широкий спектр – відпочивальники мають  вибір на власне вподобання та фінансові можливості. Дбають у «Термал Старі» не лише про оздоровлення, а й про розваги. Увазі клієнтів пропонують і тренажери, і тенісний корт, і міні-футбольне поле, і лазню тощо.
Уже розкинувшись на добрих 10 гекатрах, комплекс приносить прибутки не лише своєму влас­­никові, а й місцевим мешканцям, які тут працюють або торгують сувенірами, і бюджету району, і Ужгородському аеропорту. Надалі ж «Термал Стар» лише розвиватиметься. Наразі закінчують третю чергу будівництва, а буде ще й четверта, і п’ята...
Немає меж досконалості
При тому, що Ужгородський район уже може похвалитися десятками серйозних підприємств найрізноманітніших напрямків, спочивати на лав­рах, пожинаючи вже вирощені плоди, ніхто не збирається. Насправді на район чекають ще більші інвестиції. Зокрема, розвиток транскордонного співробітництва та логістики – близькість між­дер­жавної смуги від­кри­ває перед ужгородцями дуже привабливі перспективи. Так, у розвитку транспортного кордону Лісабон – Київ зацікавлений Європейський Союз, а інвестори з Казахстану недавно висловили бажання від­крити в нас новий логістичний центр.

Далеко не вичерпані можливості туристично-рекреаційного потенціалу Ужгородщини. У тому ж Нижньому Солотвині невдовзі відкриється ще один санаторій – «Кооператор». Також у планах розвиток Невицького замку, гір­сь­ко­лижний комплекс «Плішка», лікувальні води в с. Добронь.
За словами Анатолія Черниченка, чималі плани в РДА і щодо сільського господарства. Зокрема, мають намір  відкрити м’ясопереробний комбінат і цех із випуску компотів. Нині в районі клопіт уже не стільки з інвестиціями, скільки з робочими руками, адже майже 6 тисяч людей, що працюють на підприємствах Ужгородщини, проживають в інших районах. Є проблеми також через небажання сіл виділяти землю на будівництво нових об’єктів. Приміром, Холмок, Соломоново, Тарновці та деякі інші вже є самодостатніми, ба більше – виступають донорами для інших населених пунктів і наразі не зацікавлені в дальшому зростанні інфраструктури.
Автор висловлює подяку голові Ужгородської райдержадміністрації Анатолію Колібабі за сприяння в підготовці матеріалу.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати