Микола Бандусяк: Спогади про діяльність Пласту в Берегові

Перший пластовий курінь на Закарпатті було створено восени 1921 року з учнів Берегівської гімназії. Ініціатором його створення став професор Кульчицький, а першим курінним – старший учень гімназії О.Домбровський. Директором гімназії в той, час був др. А. Алиськевич, який всіляко сприяв Пласту. Спочатку курінь творили нечисленні гуртки, якими керували учні А. Довбак, М. Фущич та М. Цуперяк. Згодом ряди Пласту стали поповнювати кращі учні переважно селянського походження (таких була більшість у гімназії), а до розбудови організації приєдналися вчителі А. Дідик, О. Крайчик і К. Заклинський. У результаті в 1925 р. курінь нараховував уже близько півсотні членів (у 6-ти гуртках).

Названі вище учні та вчителі після складення старшин очолили Пласт. До гуртків куреня входило 5-8 учнів (рядових членів). Кожен гурток мав свою назву і керівника-гурткового. Я, наприклад, керував гуртком під назвою “Чорноморець“, що нараховував 6 членів.

Курінне зібрання відбувалося 1-2 рази в році. На ньому були присутні гості в особі старшин із Ужгорода, що в своїх виступах розказували про розвиток та діяльність Пласту. Зібрання відбувалося в одному з класів, а для заняття гуртків було відведено невелике приміщення, назване домівкою. Як правило, члени гуртка збиралися два рази на місяць. Про перебіг сходин керівник вів протокол, у якому записувалися дата, прізвища присутніх чи причина відсутності, порядок денний (тоді називався програмою дня), виступи, пропозиції та ухвала. Протокол зачитувався і затверджувався на наступних сходинах.

На гурткових сходинах вивчалися історія Пласту та Закарпаття, пластовий гімн, заповіді пластуна, зачитувалися видання Пласту, похідні пісні, давалися завдання, прищеплювалася любов до Бога та Батьківщини. Пластове виховання зводилося до формування свідомих юнаків і дівчат, готових служити українській національній ідеї.

Члени Пласту сплачували регулярно щомісячні незначні внески, які збирав скарбник гуртка і здавав курінному скарбникові. Кошти використовувалися для придбання інвентаря та оплати проїзду до місця таборування.

Таборування відбувалося в теплі, погідні дні літа. Одним із зручних місць таборування був ліс над річкою Боржавою в с. Беня за 5 км від Берегова. Туди добиралися поїздом. Виїжджали в суботу після уроків і поверталися в неділю під вечір. Учасниками такого таборування були переважно ті учні, що жили і харчувалися в інтернаті при гімназії, директором якого був др. О. Бачинський, також прихильник Пласту. Табірникам кухня видавала сухий пайок. Його поповнювали учні, що жили в місті, та професори, які супроводжували учнів, а їх було до 50 душ.

У негустому лісі біля річки розбивалися шатра, на сусідній галявині знаходилася кухня, а недалеко – місце для таборової ватри. Зручність цього таборища полягала ще й у тому, що через річку було споруджено металеву греблю, яка підняла воду для каналу Верке, прокладеного до Берегова. У цьому своєрідному ставку приємно було купатися, під греблею – приймати “душ”, а на піску чи камінні – засмагати.

Заняття в таборі проводилися за бажанням учасників-пластунів: чергування і наведення порядку на території табору, допомога кухареві, заготівля дров для кухні та для ватри, походи та купання.

Табірна ватра була головним атрибутом таборування, що розкладалася після вечері й горіла до пізньої ночі. Біля двометрового вогнища проводилися виступи, співи, декламування, ігри, розповідалися різні пригоди, відзначалися кращі виконавці (гуртки чи окремі особи) завдань, влаштовувалися танці, гімнастичні вправи тощо. Програма виконувалася без попередньої підготовки і викликала у присутніх захоплення та задоволення.

Пригадую, що в червні 1926 р. на початку шкільних вакацій, одинадцятеро пластунів поїхали на десятиденне таборування в с. Бронька, що на Іршавщині. Керівником табору був М. Цуперяк. Таборування було вдале, без пригод і дощу.

Походи, що тривали півдня чи цілий день, проводилися за околиці Берегова, зокрема на невисоку гору, що на північ від міста, покриту молодим лісом. До неї добиралися стежками через виноградники. Іншим об’єктом походу був густий ліс, що між Береговом і Мукачевом. Ведучий походу вирушав уперед, залишаючи знаки (стрілки) на деревах чи на землі, за якими слід було йти до місця призначення. Як правило, це були гурткові походи з участю не більше 10-ти учнів-пластунів. У таких походах вивчалися орієнтування на певній місцевості, азбука Морзе за допомогою прапорців, перша медична допомога, проводилися різні вправи на розвиток кмітливості, витримки, відваги.

Присягу складали у святковій обстановці після старанної підготовки. Для прийняття присяги приїжджали гості в особі старших пластунів у одностроях, з відзнаками. Вони пояснювали значення присяги й наприкінці вітали тих, що дали присягу. Грубе порушення пластової присяги вважалося зрадою ідеї Пласту і вело до виключення з організації. У нас такого випадку не було, але я чув, що в інших загонах таке траплялося.

Форму пластуни носили таку ж, яку часто бачимо на знімках. Вона була кольору хакі і складалася з ширококрисого капелюха, сорочки з нашивками відзнак на грудях чи рукавах, синьо-жовтої краватки, коротких штанів, пояса та похідних черевиків. Не кожен пластун мав змогу придбати комплектну форму: були й такі, що мали тільки її частину, або були й без неї. З цього ніхто не дивувався, бо авторитет пластуна залежав від гідної поведінки, вміння, чесності та патріотичних вчинків.

Наша пластова газета почала виходити взимку 1925 p., неперіодично, на двох сторінках, писана від руки і розмножувана на примітивному восковому гектографі. її готував і редагував М. Цуперяк, а кореспондентами були Добровський, Фущич, Чичура. Тему визначали події, що відбувалися в Пласті. Виходила вона ще й 1926 року в кількох примірниках, її читали й обговорювали на сходинах.

Члени гуртка “Чорноморець” вважали, що у них достатньо сил і вміння, щоб піти в плавання, як це робили чорноморці. Тому одної червневої неділі з дозволу чергового учителя, ми найняли в господарів примітивні рибальські човни, у яких поміщалося по шість чоловік (весел було по чотири) і пустилися в плавання в напрямку В. Бакти. Вода в каналі стояча і нам спочатку плисти було неважко, але з часом ми відчули втому, в декого навіть з’явилися мозолі на долонях. Та все-таки нам агалися здійснити намір, не дбаючи про те, що нам потрібні сили й на зворотну дорогу.

У Бакті нас пригостили хлібом та молоком, ми відпочили і відпливли додому. Плили дедалі повільніше, бо сили вичерпувалися. Та ми пам’ятали, що пластун не падає духом і з труднощами пізно ввечері допливли до міста. Повторити плавання нам більше не кортіло.

Теги: Бандусяк, Пласт

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати