Василь Федак: з історії спорту на Закарпатті

Спортивне життя першої половини століття можна б назвати бурхливим, але з тою заувагою, що треба розуміти за цим поняттям і стихію, і різнобій, і скомпрометовану національну ворожнечу. Посудіть самі: чехи, словаки, українці, угорці, німці, євреї та поляки створювали свої національні осередки. Окрім того, виникли вони і на політичних та релігійних засадах. Політичні партії (їх було більше двох десятків), щоб мати прихильність з боку молодих виборців, створювали різноманітні спортивні гуртки. Так аграрна партія організовувала сільські кінні «їзди», соціал-демократи – гімнастичні товариства РТЄ (Робітничі Тіловиховні Єднання), народна соціалістична партія підтримувала чеський «Сокіл», чехословацька християнська партія та автономна землеробська партія створювали спортивні гуртки «Орел», а єврейська сіоністська партія згуртувала своїх членів в «Хакоах» та «Маккабі». Шкільну молодь залучали у «неполітичні» спортивні організації – в український «Пласт», російський «Скавт», чеський «Скаутинг», угорський «Черкес», єврейський «Кадімах» і т. д.

Молодь, що гуртувалася навколо комуністів, також проявляла активність і створювала свої спортивні федерації, червоний скаут, проводила червоні спортивні дні тощо.

Як уже згадувалось, за часів Чехословацької республіки (1919-1938 рр.) на Закарпатті було всього три українські (руські) реєстровані спортивні товариства: СК «Русь», Ужгород (1925-1945 рр.), СК «Русь», Хуст (1934-1946 рр.) та СК «Бескид», Севлюш (1932-1942 рр.). Щоправда, у 1938 році був організований український спортивний клуб «Русь» і в Буштині, який однак не був зареєстрований, а його футбольна команда вважалася «дикою» і в офіційній першості Підкарпатської Русі не могла брати участь.

Культурно-освітніми товариствами ім. Олександра Духновича та «Просвіта» в 1925-1938 роках було створено декілька міських та сільських футбольних команд, які у культурно-національному житті зіграли більшу роль, ніж у спортивному. Як відомо, діяли вони при читальнях ім. О. Духновича у Мукачеві, Сваляві і Тячеві, при читальнях «Просвіти» в Баранинцях, Кальнику, Кобилецькій Поляні, Малому Бичкові тощо. Але ці команди також не були реєстрованими у футбольній жупі (нині – Федерації футболу), не брали участі в офіційних календарних змаганнях на першість краю, не мали своїх власних спортивних споруд і задовільнялись проведенням кількох неофіційних товариських зустрічей. Більше того, реєстрованим командам проводити з ними товариські змагання і дозволяти їм грати на своїх полях суворо заборонялося. Судді, які були членами суддівської колегії, не мали права проводити матчі «диких» команд.

За реєстрацію футбольних команд і гравців треба було вносити чималу суму, а також щорічно сплачувати членські внески. Реєстровані команди у ЧАФ (Чехословацька Асоціація Футбольна) мусили мати свої футбольні поля, належну спортивну форму.

Щоб покращити справи українського спортивного руху в культурно-освітньому товаристві «Просвіта», у 1937 році головний відділ вирішив організувати спортивну референтуру (секцію). Ведення її було довірено мені. Завдання референтури полягало в першу чергу у створенні нових спортивних секцій при читальнях товариства, наданні практичної допомоги при створенні нових спортивних споруд, майданчиків, забезпеченні спортивних гуртків необхідною формою та інвентарем, проведенні між читальнями змагань з видів спорту, організації семінарів з підготовки суддівських, тренерських та інструкторських кадрів тощо. Тому всім головам філій та читалень було розіслано анкети. З відповідей ми хотіли дізнатися про реальний стан та можливості спортивної роботи в сільських читальнях. Згідно з ними, на кінець 1937 року в 16 читальнях «Просвіти» було організовано спортивні секції, в яких займалися 282 члени. Власні футбольні поля мали всього три читальні (в Невицькому, Косівській Поляні та у Вишніх Реметах). Спортінвентар був дуже скромним. Лише у семи читальнях мали футбольний м’яч та волейбольну сітку. Читальня Малого Бичкова була єдиною, що мала комплектний футбольний інвентар. Внаслідок анкетування ми змогли зробити висновок, що сільська молодь підтримує спортивний рух, однак нарікає на відсутність спеціалістів та ентузіастів, як і спортивної літератури, інвентаря тощо.

Найбільше зацікавлення викликали футбол, волейбол, лижний спорт та гандбол («чеська хазена»). Менше було бажаючих займатися легкою атлетикою і ще менше – штангою, боротьбою та боксом.

Розуміючи катастрофічне становище народного фізкультурного руху на Закарпатті, я намагався використати для його піднесення всі існуючі на той час засоби масової інформації. Буквально засипав редакції українських, російських та «тутешніх русинських» газет, журналів, календарів, альманахів тощо проблематичними статтями, не маючи з цього, звичайно, й копійки гонорару.

Довідка

Василь Федак народився 15 вересня 1911 року в Ужгороді. Спортивний журналіст, спортивний діяч і футболіст. Навчався в народній школі, з 1921 р. – в Ужгородській гімназії, з 1930 р. – студент філософського факультету Празького університету. Через матеріальні труднощі у 1932 р. покинув університет і влаштувався вчителем у народну школу с. Нижнє Солотвино Ужгородського району. У 1933-1934 рр. перебував на дійсній службі в чехословацькій армії в Празі, закінчив 6-місячну військову школу офіцера запасу. Після демобілізації продовжив працювати вчителем у селах Сторожниця, Велика Добронь Ужгородського району. З 1925 р. став членом спортивного клубу “Русь” (СК “Русь”). Був запасним воротарем цього клубу.

Теги: Федак, журналіст

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати