Те, що мало б стати топ-новиною

кукурудза 2012-04-09 / 18:32:45
йолкі, 1,2 мільйона... нормально...

Василь ХУДАНИЧ 2012-04-09 / 12:26:52
Василь Янішевський народився 21 січня 1925 р. в Празі. Дитячі роки провів на Закарпатті, навчаючись у гімназії отців Василіян в Ужгороді. Прихід угорців примусив родину переїхати до Чехії, де він продовжив навчання в Українській реальній гімназії в Моджанах біля Праги. У 1945 р. перебрався до Західної Німеччини, де розпочав студії електротехніки в Українському технічно-господарському інституті в Реґенсбурзі. Після закінчення двох семестрів переходить у Політехнічний інститут у Ганновері. У 1950 р. переїздить до Канади, вступає на електротехнічний відділ Торонтського університету. У 1952 р. отримує ступінь бакалавра, а через два роки маґістра. У 1998 р. отримує у Київському політехнічному інституті звання почесного доктора наук.
У 1955-1959 рр. працює електроінженером у фірмі «Aluminium Laboratories Limited» у Кінґстоні, провінція Онтаріо, потім повертається на відділ електротехніки Торонтського університету, де в 1970 р. дістає звання професора. У 1964-1970 рр. виконував обов’язки заступника голови електротехнічного відділу, а у 1978-1982 рр. був продеканом інженерного факультету. У 1990 р. виходить на пенсію, однак продовжує викладати, веде дослідницьку роботу та вишкіл докторантів.
Його спеціальністю є електроенергетичні системи високої напруги, зокрема, особливу увагу приділяє проблемам електромагнетичної сумісності та охорони енергетичних систем і будівель від уражень блискавкою. Опублікував більше 50 наукових праць у міжнародних технічних журналах, більше 90 статей у наукових збірниках. З науковими доповідями на міжнародних технічних конференціях відвідав усі шість континентів. У вересні 1997 р. був запрошений прочитати вступну лекцію на 12-й Міжнародній конференції «Розряди в газах», яка відбулася в Німеччині в університеті Ґрайфсвальд, заснованому 1456 р.
У 1991-1994 рр. В. Янішевський був адміністратором програми Міністерства закордонних справ Канади для спеціалістів з України, які вивчали діяльність західної ринкової системи. У 1992 р. був задіяним у заснуванні в Україні окремої секції Інституту електричних і електронічних інженерів (ІЕЕЕ) – найбільшої у світі технічної організації, яка об’єднує понад 300,000 членів. Осідком «Української секції ІЕЕЕ» є Київ, а її діяльність поширюється на всю Україну. Існування секції дає українським експертам прямий доступ до спеціалізованої західної технічної інформації. Філії секції діють також у Харкові, Львові, Одесі, Сімферополі, Дніпропетровську і Луганську. У 1994-1997 рр. був представником Канади на чотиристоронній – США, Канада, Швеція, Україна – Надзірній Раді Українського науково-технічного центру (УНТЦ) в Києві, створеного для переходу військової індустрії України на мирні рейки.
Василь Янішевський є Почесним членом Інституту електричних та електронічних інженерів (Fellow IEEE), в Нью-Йорку, членом Міжнародної комісії з питань великорозмірних електроенергетичних систем (CIGRE) у Парижі, членом різних канадських та міжнародних технічних і стандартизаційних комітетів, репрезентує Канаду в керівних органах Міжнародної електротехнічної комісії. Він є дійсним членом Наукового Товариства імені Т. Шевченка, членом Екзекутиви Канадійського НТШ, дійсним членом Української Вільної Академії Наук, членом Українського технічно-господарського інституту, членом Товариства українських інженерів Канади, Головою Українсько-канадського Дослідно-документаційного центру, який випустив документальні фільми «Жнива розпачу» (про Голодомор 1932-1933) та «Між Гітлером і Сталіном. Україна в Другій світовій війні».
Будучи членом Пласту ще на Закарпатті, В. Янішевський відбув у Солочині літом 1937 р. новацький, а літом 1938 р. – юнацький табори. Взимку 1938-1939 рр. вів пластовий гурток при державній гімназії в Перечині, до якого було перенесено багато інституцій з Ужгорода після того, як центр Закарпаття у 1938 р. окупували угорці. Підчас періоду Ді-Пі бере участь у Святі Моря Регенсбурзької Станиці та в пластових подорожах на Валгаллу. Переїхавши до Канади, стає членом Торонтської Станиці, а в 1951-1955 рр. працює як новацький виховник. З 1960-1967 рр. виконує обов’язки гніздового, а потім провідника новацтва в Станиці. У 1968-1972 рр. обіймає посаду Голови Крайової Пластової Старшини Канади. У 1983-1984 рр. є Головою Крайової Пластової Ради Канади. У 1985 р. перебирає провід і до 1989 рр. веде Пласт як Голова Головної Пластової Булави. За його каденції влітку 1987 р. на Пластовій Січі біля Торонто відбулася Ювілейна Міжкрайова Пластова Зустріч за участю близько 2000 представників з усіх країн, де в той час діяв Пласт, а в 1989 р. у Торонто був проведений Третій Пластовий конгрес.