ВІ ГЛЕД ТУ СІ Ю, БОБИК

Якось моїй знайомій приснився сон. Начеб-то зустріла вона свою покійну бабусю і питає: «Бабцю, а Ви в раю?» А та відповідає: «Ні, дитинко, не в раю. Бо я колись кицьку образила…»

ВІ ГЛЕД ТУ СІ Ю, БОБИК

 А ця сумна історія сталася днями – під час зйомок сюжету-розслідування про життя бродячих собак Києва. У супроводі волонтерів ми два тижні стежили за комунальними службами, які займаються так званими порятунком безпритульних тварин. Щоб ви одразу зрозуміли – порятунок – це відстрілювання з подальшим спаленням у крематорії так званого притулку для собак. В цьому притулку, який живе за наші з вами податки, собаки помирають від туги, голоду, холоду, страшних хвороб. Доля тих, хто виживає, ще гірша –  вольєри не резинові. Щоб звільнити місце для новоприбулих собак, старих спалюють у крематорії. При чому, волонтери підозрюють, що "заживо" - бо декілька разів ловили працівників на тому, що замість присипляючого уколу, собакам вводили звичайний нашатирний спирт.

Ви спитаєте, кому це вигідно? Лише в столиці до кишені мисливців за псами потрапляє пів мільйона гривень. В масштабах країни – це шалені гроші. Порахувати бродячих тварин нереально, тож цифри малюють зі стелі. Словом, поки є вуличні пси – є робота. Є робота – є гроші. Як кажуть самі зоозахисники – круговорот собак та грошей в природі.

Але найбільше нас шокувала історія маленького Бобика. Його – просто на наших очах – здали на вірну смерть господарі. Песик, абсолютно нічого не підозрюючи, махаючи хвостиком, сам підбіг до мікроавтобусу. Господар скомандував заплигнути – і песик опинився у пастці. Якусь мить ми не могли повірити власним очам. Але чоловік спокійно розвернувся і пішов собі додому, а ловці поїхали здавати здобич до притулку.

Уже в притулку – під виглядом волонтера –  я дізналася в працівників історію зрадженої собаки. У паперах він значився як Бобик, а здали його дійсно – господарі, начебто через виїзд за кордон. У притулку Бобик не мав жодних шансів на виживання. На відміну від домашніх породистих собак, якими працівники притулку відкрито торгують і тому тримають у кращих умовах, наш герой виявився звичайною старенькою  дворняжкою. Тому його одразу кинули в клітку з бродячими собаками.

Песик, який 10 років прожив у квартирі серед людей, закляк і онімів. Він не рухався. Він не скавучав, не гавкав. А з його очей повільно стікали сльози...

Витримати його погляд було просто неможливо. Тим більше, що ми точно знали – йому залишилися лічені дні. В притулку саме лютувала чумка. І, звісно, лікувати собак ніхто не збирався. Заражених просто кидали у піч.  

Бобика ми забрали наступного ранку. Він не міг рухатися і дрижав, наче осиновий лист. До машини ми несли його на руках, бо нещасний шокований Бобик не міг ступити і кроку.

А ще по дорозі ми зрозуміли: наш зраджений господарями Бобик - ніякий не Бобик. Бо на це ім'я він навіть вухом не повів...Івзагалі здали його не тому, що кудись їхали, а просто тому, що він вже старий...

Ми назвали його Глед – від англійського "glad", радий. Бо були дуже раді бачити його ще живим і здоровим.

Щоб знайти новий дім для 10-річного безпородистого Гледа, ми витратили всього три дні. Правда, песик і досі ще не очухався від стресу та шоку. І лише почав звикати до свого нового дуже-дуже доброго господаря...

Я знаю – Глед – щасливчик, у нього все буде добре. От тільки спокою не дає інша думка: скільки ще таких зраджених Бобиків, Гледів зустрічає свою смерть в печах державних притулків для тварин. Скільки беззахисних чотирилапих враз перестають бути друзями, бо бачте згризли дорогі чоботи чи подерли меблі.

Мені так хочеться вийти на якусь велику площу і крикнути: люди, не зраджуйте братів своїх менших! Не віддавайте їх у смертоносні притулки. Не викидайте на вулиці.  Ну хоча б заради себе самих. Ви ж бо всі хочете потрапити до раю...

17 квітня 2011р.

Теги: захист тварин, милосердя, брати наші менші, собаки

Коментарі

Olesya 2011-04-21 / 07:12:00
Дякую, Христино. Я лише одного так і не збагнула - Бородянка знаходиться в якихось 30-40 км від Києва. Це максимум година їзди на машині. Як люди можуть віддавати своїх УЛЮБЛЕНЦІВ у той концтабір - навіть не перевіривши, в яких умовах живитиме тварина? Там же достатньо зайти в карантин і ще довго перед очима будуть ті нещасні собачки з сумними очима! Я все-таки думаю, що це все казочки, що люди думають, що Бородянка - це санаторій. Насправді на лице безвідповідальність і БЕЗСЕРДЕЧНІСТЬ. І нема іншого їм виправдання.

Христина 2011-04-20 / 16:15:00
Я від імені київських волонтерів і зоозахисників, які на власні очі бачать жахи КП в Бородянці і провадять нерівну війну з міською владою, складаю подяку Лесі Кешелі за чесне і сміливе висвітлення цієї проблеми. Після сюжетів деяких журналістів-казкарів, які переконували громадськість, що “притулок” є санаторієм для собак, озвучення проблеми якою вона є здається неймовірним.
У відповідь тим дописувачам, що сприймать собаку як потенційного нападника, зазначу, що проблема безпритульних тварин в місті не звужується до небезпеки собачих покусів. Так само і матері всіх дітей, що постраждали від автівок, можуть вимагати заборони автомобільного руху в місті. Від того що собак знищують звірячим способом, покусів не поменшає. Навпаки, за умов постіного знищення кількість нових собак прямо пропорційно зростає, і зростає швидко.
Отже, основна проблема полягає в тому, щоби місто не перетворювалося на конвеєр смерті, одна з ланок якого – так званий притулок. “Так званий”, тому що в корумпованій країні чорне будуть рядити в білу оболонку, відмиваючи гроші. Поряд з корупцією треба розглянути і ще одне явище – негуманність. Під удар потрапляють не тільки беззахисні тварини, але і люди, над якими збиткуються міські чиновники. За соціальними опитуваннями, тільки 7% киян погоджуються з нинішньою ситуацією і не бажають її змінити. Не всі 93% киян є активними зоозахисниками і знають, що робити, але за жодну ціну не підтримують безглузде вбивство, яке триває роками. Вирішення проблеми повинно бути комплексним і приведе до перемоги здорового глузду, якщо буде здійснена загальноміська програма стерилізації із залученням кількох підзвітних громадському контролю притулків. Для цього потрібні фінанси, і декому це здається безглуздою витратою бюджетних коштів. Але безперервний потік собак у потойбіччя разом із прірвою, в яку спадають державні кошти – це безглуздя аморальне.

Тетяна 2011-04-20 / 14:53:00
"Собака буває кусачою, тільки від життя собачого..."
Лесю, дякую Вам за щире сердце і чудове спасіння живої істоти, яка має таке ж право на життя і гідну старість як і двоногі створіння, гордо іменуючі себе людьми.

2011-04-20 / 14:45:00

Evelina 2011-04-20 / 06:50:00
Хороший пост, сльози капали і водночас щаслива за Гледа-Бобика.

Але саму собаки кусали вже тричі, колегу - теж тричі.

Це та ситуація (не беручи до уваги Бобика), коли брати менші стають ворогами((

І притулку нормального не буде, стерилізація не захистить нас від укусів, а гроші й далі будуть відмивати((

Olesya 2011-04-19 / 14:39:00
І, до речі, з бюджету виділяють кошти на євтаназію. Тільки ж присипляти треба наркотиком, який, як підозрюють волонтери, йде наліво.

Olesya 2011-04-19 / 10:59:00
До речі, багатьох волонтерів - і я це бачила на власні очі - теж іноді кусають собаки. Навіть тоді, коли волонтер з добрими намірами хоче допомогти. Ну буває таке, бо собаці не завжди поясниш, що їй хочуть як краще. Але від того волонтери не відмовляються від своєї благодійної роботи

Olesya 2011-04-19 / 10:57:00
Віктор, ви знаєте, багато людей роблять дуже погані речі - нападають, крадуть. вбивають і т.д. Але ж це не означає, що ви ізолюєте себе від супсільства чи почнете вбивати всіх людей. правда? Так само і з іншими живими істотами - кусають не всі собаки і далеко не всі. А щодо фонду по евтаназії - ні, сорі, краще нехай собаки мені дякують за те, що залишатимуться живими. Як журналіст я принаймні можу підняти цю тему нагору. Вбивати - ніколи.

Віктор 2011-04-19 / 10:42:00
Спалювати тварин живцем не є по людськи, але і водити їх до перукаря і платити тисячі доларів на утримання собаки теж. Проблема існує і нікуди від неї не подінешся. Людину, яку покусали, чи якщо покусали її дітей, нічим вже не переконаєш. Ви б, краще, Лесю, створили фонд, щоб завжди було чим приспати собаку, а не спалювати живцем. Багато б собак Вам вже сьогодні подякували.

Olesya 2011-04-19 / 09:54:00
ОРися, Ви молодець:) якщо киці 17 років, це означає, що їй у вас добре:)

Olesya 2011-04-19 / 09:47:00
до опанькі:
1. Про дітей та калік я вже написала у своєму коментарі - добре серце не буває вибірково добрим. Лише до тварин, чи лише до старих, чи лише до дітей. НОРМАЛЬНО - це любити, співчувати. простягати руку допомоги тим, хто в біді - тварина це чи людина - неважливо. В даному випадку йшлося про тварин. Але це не означає, що мені не болять проблеми старих чи дітей. Я теж прекрасно знаю про них. Обіцяю - наступний пост про людей:)
2. Щодо покусів. Я свідомо не чіпала тему покусів - це зовсім інша тема. Але є статистика покусів в Києві. 55 % покусів - це домашні собаки. ДОМАШНІ, ті, яких господарі ведуть на повідку, виховують, дресирують і т.д. 45 % - це покуси безпритульних. Це по-перше. А по-друге, пам"ятаєте: собака бывает кусачей только от жизни собачей... Чим гуманніше ми будемо ставитися до тварин, тим краще ми будемо знаходити спільну мову.
3. І третє - найголовніше. Я, як і ви не хочу, щоб собаки бродили по вулицях. І в тому числі кусали, нападали і т.д. Я за те, щоб собаки були стерилізовані і були в добрих руках. Повірте, з добрих рук вони ніколи не нападатимуть на вас та ваших дітей. А для цього треба просто: не відмивати гроші на відстрілах. Бо ти сьогодні відстріляєш тисячу, а та тисяча, яка залишилась народить завтра ще 10 тисяч безпритульних і це замкнуте коло. І саме тому весь світ вже давно придумав вихід. І це не смерть від куль. холоду та голоду. А це - соціалізація. Себто прилаштування тварин людям.

ОРися. 2011-04-18 / 23:37:00
Я тримаю в хаті молодого котика і його стареньку маму (якій десь біля 17 років) Інколи мене питають чому не викинеш її з хати? У відповідь запитую, а ви б хотіли, щоб на старість вас викинули з хати?
Отаке ставлення до тварин, це діагноз безвідповідального суспільства. Безвідповідального у всьому - у ставленні до близьких, до місця де живеш, до роботи , до держави.

Галина 2011-04-18 / 21:07:00
Привіт, Лесь! Тема, як граблі: наступаєш і щоразу тебе по чолі лупить. Ти провокуєш нову хвилю"за" і "проти" "бобиків"! Притулок - погано, без притулку - теж погано! Держава -г...,все так запущено, що руки опускаються! Ти молодець, що саме так вчинила. Я теж вірю, що не всі люди - чмо, хоча вірю усе менше. На жаль...

опанькі 2011-04-18 / 18:41:00
Лесю, Ваша стаття зворушила, все гарно, а якби один з собак покусав, не дай Бог Вашу дитину чи кого іншого, Ви все так би продовжували ставати на захист цих милих тварин? А щодо притулку для дітей, калік , тих , кого ми завжди бачимо на вулицях у кожному місті?

Olesya 2011-04-18 / 17:36:00
я дуже сподіваюся, що до людей дійде - хоча насправді не знати про Бородянку, якщо в тебе є тварина, просто нереально. Про ті жахіття кричать волонтери вже не перший рік. І тому для мене велике питання - як господар може думати, що це якийсь рай для собак.... велике питання...

Ната 2011-04-18 / 14:46:00
Леся, дякую за програму! Дуже гарно і ясно все показано як воно є. Можливо на когось таки вплине те, що відбувається в концлагері Бородянка..

Olesya 2011-04-18 / 13:33:00
Дякую:) знаєш, багато людей не розуміють, багато навіть крутять пальцем - типу, дурна, краще дітям поможи. Але я точно знаю, що люди, які рятують життя тварин, так само ніколи не пройдуть повз ту ж нещасну дитину чи бабусю. А ті, хто підніме каменюку на бездомного пса, той відвернеться і від сироти чи пенсіонера.
Але ми не такі:)))

О.Д. 2011-04-18 / 12:58:00
п.с. Не пропадай)))

Олег Диба 2011-04-18 / 12:57:00
Радий знову бачити тебе тут, Лесю))

З Бобиком - зворушливо. Ще коли я в журналістське міжсезоння працював у Клубі любителів природи ужгородського ПАДІЮНу, то вчив дітей, що для того, аби робити добро, треба проявляти зусилля, тоді як зло робиться само по собі, без зусиль. І як приклад наводив собак: пройти мимо голодного і змерзлого собаки на вулиці - просто, а от нагодувати, або й ще більше - забрати додому, то проблема. Зрештою, легко і приємно взяти додому цуценя і, граючись, виростити з нього "друга сім'ї. Але треба мати справді велику душу, аби забрати з собачого притулку СТАРОГО пса. Це справді подвиг...

Дякую, що серед тягучих буднів спровокувала в мені НЕзайвий душевний порух.

Загалом, лише за останні тижні у нас на сайті з'явилося багато матеріалів на цю тему. Щось відбувається. Мо', суспільство дозріло до добра?..