Кілька днів тому на фоні новин про окупацію російськими військами Криму на ряді ресурсів з'явилося повідомлення про те, що президента Росії Путіна номіновано на Нобелівську премію миру 2014 року. Когось із людей це шокувало, хтось подумав, що журналісти "приколюються". І чомусь одразу виникла аналогія з двома іншими великими миротворцями з ХХ століття, які теж перекроювали кордони в Європі, – Гітлером і Сталіним. Невже у Нобелівському комітеті обійшлося без них?
Номінувати (висунути) особу кандидатом на Нобелівську премію можуть тисячі людей. Зокрема, це може зробити будь-який член (по-нашому депутат) вищого державного представницького органу (парламенту) будь-якої країни. Список авторів номінацій тримають у таємниці принаймні 50 років, а потім оприлюднюють. На даний час у відкритому доступі є база даних номінантів за 1901–1956 роки.
Зайдемо на офіційний веб-сайт Нобелівської премії. На сторінці "Факти про Нобелівську премію миру" знайдемо всю потрібну інформацію. Адольфа Гітлера номінували на Нобелівську премію один раз – у 1939 році. Пригадуєте, саме 23 серпня того року вони зі Сталіним підписали договір Молотова–Ріббентропа, а вже через 9 днів гітлерівці розпочали війну проти Польщі, яка згодом стала Другою світовою. Але Гітлера висунули на премію раніше, на початку року – можливо, за "мирний аншлюс" (захоплення) Австрії та Чехословаччини у 1938-му? Номінував миротворця Гітлера на премію один з депутатів шведського парламенту, такий собі Е.Ґ.К. Брандт. Цікаво, що був він переконаним антифашистом і це висунення мало скоріше сатиричний характер. Однак його сатири не зрозуміли, і в листі від 1 лютого 1939 Брандт відкликав своє подання.
А от Йосифа Сталіна висували на Нобелівську премію миру аж двічі – у 1945 та 1948 роках, за підсумками Другої світової війни. За принципом "переможців не судять" – байдуже, що ту війну Сталін розв'язав разом із Гітлером. У 1945 році (війна на той час іще не закінчилася) Сталіна висував на премію Гальвдан Кут (Halvdan Koht), норвезький історик і політик, колишній міністр закордоних справ, марксист за переконаннями. Хто висував на цю ж премію Сталіна у 1948 році – історична загадка з дещо містичним флером: на нобелівському сайті вказано, що це професор Карлового університету в Празі Владислав Ріґер (ім'я вказано чомусь у спотвореному польсько-чеському варіанті – Wladislav Rieger). Пошук за цим іменем у польській і чеській Вікіпедіях веде до особи Франтішка-Ладіслава Ріґера, чеського політика епохи Австро-Угорської імперії, який помер у Празі в 1903 році, задовго до появи Сталіна на горизонті світової політики. Можливо, в 1948 році в Карловому універстеті був якийсь інший Ріґер – знавець Сталіна, "проффесор", сліди якого загубилися в історії. Та зрештою, сьогодні це не має великої ваги – нехай ним клопочуться інші.
Повернімося до суті. Путін – не єдиний миротворець з прагненням до лауреатства. Він опинився у достойній компанії собі подібних лідерів – будівників імперій і перекроювачів кордонів. Тільки будьмо точні у вживанні іншомовних слів. Англо-американці для Путіна – головні вороги (гірші хіба що грузини та українці), тому англійське слово "лідер" (leader) навряд чи викличе в нього приємні асоціації. Повним відповідником цього слова у близькій серцю Путіна німецькій мові є "фюрер" (Führer), яке йому пасує значно більше. І хоч ідеалом Путіна серед колишніх колег-номінантів є, очевидно, Сталін (переможець), а не Гітлер (переможений), ми, українці, побажаємо російському фюрерові якнайшвидше розділити долю свого німецького "брата по крові".
І ще одна деталь. Нобелівські премії часто присуджують двом-трьом номінантам одночасно. Чому ж паралельно з Путіним на здобуття премії не висунули ще одного миротворця – межигірського естета Віктора Януковича? Можливо, про це можна буде довідатися не скоріше, як через 50 років. А може, причина в іншому. Адже Нобелівські премії не присуджують посмертно. А Віктор Федорович надто багато знає – чи не тому останнім часом з Росії з'являються все нові й нові повідомлення про різке погіршення його здоров'я? Чи витримає його хворе серце суворий російський клімат?