Попідруч із музою – життям. Василеві Густі ­– 60

У Василя закохувалися дівчата. Він обрав собі двох ­ ­– Іринку і Музу. І пішов життям попідруч з ними, пізнаючи радість і щастя, поділяючи біль і розпуку, які неминучі у людському житті, але у них, як метал у вогні й воді, загартовується характер, проходить випробування на міцність, здатність до творення.

Василь Густі з колегами-письменниками В.Кузаном, П.Ходаничем, А.Дурундою і С.Федакою на «Рекітському сузір’ї».
Василь Густі з колегами-письменниками В.Кузаном, П.Ходаничем, А.Дурундою і С.Федакою на «Рекітському сузір’ї».
Василеве щастя – у дітях і онуках. Його роки – у журналістиці, їй він продовжує вірно служити, у роботі з авторами видавництва "Карпати", завдяки чому прийшли до читача десятки книг поезії і прози. А ще – багаторічна робота на посаді керівника обласної письменницької організації. Пам'ятають Густі і як організатора роботи з творчою молоддю часів комсомолу. Згадую, як створювали ми клуб творчої молоді "Форум", а ще – наради молодих письменників, влаштування виставок молодих художників. Набутий досвід згодився Василеві, коли прийшов на роботу у профспілки, а згодом – в органи влади.
 
І попри все Василь Густі знаходив час для поезії. Вона зродилася у його серці ще у шкільні роки, привела на філоло­гічний факультет Ужгородського державного університету. І невтомна робота зі словом, пошуки образів, радість творчих успіхів і розпука, невдоволення самим собою – чого так багато у житті кожного літератора! Хтось на тому шляху хворіє зоряною хворобою, хтось кидає перо. Залишаються в літературі одинаки.
 
Василь Густі належить до покоління поетів, чия творчість починалася у вузько регламентованих рамках соцреалізму. Початківець Густі усвідомив перше правило літератури, що поезія – це сповідь душі. І лягали на папір щирі образи: юних вишень, яблуневих пелюстин. Поет кличе поглянути, коли "гасло у Карпатах літо смерекове", радіє мужності підсніжника, що повірив у весну. Він просить маму: "Простеліть мені, мамо, рушник, про який лиш у пісні співають".
 
Справжній поет завжди черпає духовну силу з рідної землі. Та земля у Густі-поета особлива. Королево – селище залізничників, Василь – син залізничника. Недарма першу збірку поезій назвав "Перон". У поезії Василя Густі присутнє оте дивовижне поєднання традиційного мелосу і поезії символізму.
 
На зорі горбачовської перебудови, коли стало зрозуміло, що радянська система мусить реформуватися, і протиріччя між прихильниками старого тоталітаризму і новітньої демократії почали розводити суспільство, у творчості Густі появляються фі­ло­соф­ські мотиви ча­су, простору, громадянської відповідальності, він звертається до призабутої у часи тоталітаризму християнської тематики:
 
Коли я стану перед
                   Богом,
То запитає Бог ме­не:
– Ти що в житті зро-
           бив такого,
Що з плином часу не
                   мине?
 
Від часу написання цього вірша минуло більше двадцяти років. Поет продовжує шукати відповіді на це не­ймовірно складне запитання. Відповідає щоденною працею, якою заробляє на хліб насущний, відповідає вихованням дітей, бо саме вони – продовження батька у житті. Назви Василевих книг співзвучні часові і його пошукам образу часу: "Жадання дороги", "Зерно в ріллі", "Обличчя".
 
З особливим піднесенням зазвучав голос поета у часи Незалежності України. Свобода творчості дозволила Густі розкрити талант поета-лірика і поета-філософа, розширити християнську й моральну тематику, він звертається до гумору, пробує сили у дитячій драматургії, малій прозі. Так прийшли до читача і "Як Рак-Неборак Козу розуму навчав", "Калина під інієм", "Березове колесо", "Тиса камінь обтесала", "Ріка під кригою", книга споминів "Кого я знав, кого люблю" і ще багато цікавих книг.
 
Особлива сторінка творчості Василя Густі – пісні. Якісь написано на замовлення композиторів, але більшість – це звичайні поезії, які не могли не стати піснями. Співпраця поета зі Степаном Мартоном, Віктором Теличком, Василем Гайдуком, Миколою Попенком, Петром Матієм, Степаном ґіґою і ще багатьма композиторами – це вагома складова сучасного закарпатського музичного мистецтва, її варто було б видати окремою книгою. 
 
Сьогодні Василь Густі у колі близьких, друзів і прихильників його таланту зустрічав свій ювілей. За свої 60 він зробив багато, і йому буде що сказати, як стане перед Богом. Адже закарпатоукраїнську поезію останнього сорокаріччя важко уявити без творчості Василя Густі. Він лауреат обласних літературних премій імені Д.Вакарова, Ф.Потушняка, Всеукраїнської – імені Зореслава.
 
Друже мій Василю, твоє сонце у зеніті. Недарма народився ти у час весняного рівнодення. Хай твоє життя і далі біжить березовим колесом по зеленій мураві, хай буде радісно і легко тобі у житті і творчості. Весна завжди давала тобі натхнення, ти вмієш з нею говорити:
 
Весна поволі розправляє крила.
Яка земля мені навколо мила!
Над кряжем гір запроменіло сяйво –
Навстріч йому упевнено ступаймо,
Навстріч новим надіям, сподіванням!
 
Петро Ходанич, голова Закарпатської організації Національної Спілки письменників України
31 березня 2011р.

Теги:


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 8Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи