Закарпатець Василь Шкіря видав ще одну книжку казок «Пригоди поштарика»

Здавалося, що життя сина сільської поштарки Іванка (повість-казка "Пригоди поштарика") – безжурне, безхмарне. У нього чуйна, добра, працьовита матуся. Але досить було трапитися нещастю – вона посковзнулась, впала і зламала ногу, як ця ідилія розсипалася.  Виявляється, що в хлопчини життя не таке вже й просте. Крім доброго дідуся Петра є і злодійкувата сусідка Ганна, лікарі, що не дуже дотримуються клятви Гіппократа. І тут Іванко вперше замислюється над тим, що раніше "ніколи не допомагав мамі розносити пошту. Вона робила все сама... приходила додому заклопотана, в турботах... Робота втомлювала її". Це повчально для дітей і дорослих, які сьогодні відчужені одні від одних. Дорослі не вникають у проблеми дітей, а дітям байдуже, якою важкою ціною дорослі заробляють на хліб насущний.

Така ж ситуація відчуженості між поколіннями і в наступній, майже фантастичній повісті-казці "Про Василька, Марсіяну і НЛО". Але тут автор пішов, як кажуть, поглибленою борозною. Перед нами полковник у відставці Іван, який на старість повернувся  у занедбану рідну домівку вже після смерті батьків. Він, виявляється, у житті не здобув якихось вагомих матеріальних статків, але багато втратив духовно: обірвалася нитка, що єднала його з полишеними на поталу старечих хвороб і турбот батьками.  Випадкове знайомство із сусідським хлопчиком Васильком спонукає його до глибоких  роздумів про сенс прожитого, викликає  великий жаль, що разом із молодими роками втрачено щось важливіше, ніж його успішна, на перший погляд, служба. Він – самотній. Самотній і Василько, який живе з бабусею, бо його батьки вже багато років поспіль на заробітках у далекій чужині. Кожен по-своєму рве пута самотності. Полковник Іван зустрічається із земляками, ровесниками, починає наводити лад на обійсті,  впорядковує могилу батьків. Василько ж у дитячій наївності зна¬йомиться із загадковою дівчиною Марсіяною, яка прилетіла на Землю з іншої планети. Хоч більш-менш життя хлопчика влаштоване – бабуся піклується ним, але болісне відчуття самотності, зумовлене відсутністю повсякденної батьківської уваги, та і незрозумілі для його юного розуму явища, котрі він спостерігає навколо себе, стали вирішальними на запрошення Марсіяни полетіти з нею на НЛО на Марс, побачити, як там живуть загадкові жителі таємничої планети.
Автор цікаво змальовує політ Василька, Марсіяни, їх спілкування з "астронавтами". Все як і вимагає жанр – динамічно, несподівано, вражаюче. Але з позиції дорослого читача не можна не звернути уваги, як Василько сприймає раціонально організований побут, здоровий спосіб життя марсіянців.  Хлопчика вражають і їхня увага, турботливість, які вони проявляють до нього, інопланетянина з далекої планети Земля. Саме цього йому так не вистачає вдома.

Звичайно, сюжетну канву повісті вдало доповнюють, урізноманітнюють змальовані автором перипетії, що відбуваються у цей час удома, де бабуся підняла на ноги всі служби райцентру, щоб знайти зниклого внука. Зрештою все завершується, як і повинно бути в казці, щасливо. Василько героєм повертається додому. У нього тепер одна проблема: "Він щойно повернувся з іншої планети, на власні очі побачив, як живуть марсіяни, довідався багато цікавого, та ще й заприятелював з Марсіяною. Тільки чи повірять йому?" Інакший висновок напрошується для дорослих – може, варто взяти за приклад і впроваджувати і в нашому житті те, що побачив юний землянин на далекому Марсі?!

Вдало доповнюють згадані невеликі повісті-казки інші твори Василя Шкірі: дотепна казка "Заєць, коник і капустина", яка вчить на прикладі довірливого зайця, що поради ближніх слід сприймати  з розумом. Багато мудрого і повчального зможуть почерпнути  юні читачі  і з інших казочок – "Як Ведмідь лікував радикуліт" та "Заєць-перевізник".

Нова книжка Василя Шкірі – ще один, новий крок на його літературній стежині. Він значимий як тим, що письменник все глибше і глибше освоює свій улюблений жанр, так і тим, що казки, які ввійшли до збірки "Пригоди поштарика", для дітей цікаві і повчальні, а дорослих спонукають до роздумів над своїми вчинками, а зрештою, і над змістом свого життя, аби їхні діти не почувалися одинокими у цьому велелюдному світі.

 Василь Чорногор

Теги: Шкіря, казка, поштарик

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати