Зимові святки. Від Введення до Спиридона

Цей день у народі ще називають Третя Пречиста (що означає непорочна, незаймана). Введення відкриває зимовий святковий сезон. Після 4 грудня йде низка популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.
7 грудня християни вшановують великомученицю Катерину ("чиста душею" — так перекладається її ім'я із грецької). Розумна й освічена, ця жінка була страчена за віру близько 373 року. Свято Катерини називали святом "дівочої долі". Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жінки й нині благають її про щасливий шлюб, злагоду в сім'ї.

Популярним фестом і нині залишається день Андрія, який відзначається 13 грудня і вважається днем пам'яті мученицької смерті одного з дванадцяти Христових апостолів. Цей день відомий в народі ще як день дівочих ворожінь та вечорниць.

17 грудня усі православні вшановують Варвару Великомученицю, яка вишила ризи самому Ісусові Христові. Варвара постраждала за віру в м. Іліополі (Фінікія) 17 грудня 306 року. За церковними джерелами, мощі святої великомучениці були перенесені в Константинополь, а в XII ст. донька візантійського імператора Олексія Комнина (1081—1118 рр.) княжна Варвара, вступаючи в шлюб із руським князем Михайлом Ізяславовичем, перевезла їх у Київ, де вони покояться у Володимирському соборі й тепер.

Вважається, що в день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати. І ще "Варвари" – це день повороту на весну.

18 грудня вшановується пам'ять печерного самітника преподобного Сави Освяченого, який написав перший монастирський, так званий "Єрусалимський" статут церковних служб і помер у 532 році.

Свято Зимового Миколая 19 грудня відзначали особливо урочисто. Бо саме цей святий вважався захисником усіх бідних та знедолених. У цей день навіть готували святкову пісну вечерю. На Закарпатті обов'язково на столі повинні бути тушкована квашена капуста із сушеними грибами, риба, узвар із сушениць та інші пісні страви. І ще у хаті обов'язково співали релігійні пісні Миколаєві "Ой, хто-хто Миколая любить"...

Чи не найбільше радіють святу діти, які з нетерпінням та острахом дивилися вранці у свої черевички – що там: даруночок чи палиця? У цю ніч усі мають бути щасливі. І ті, що роблять дарунки, і ті, що отримують. Зазвичай маленьким дітлахам ховають дарунки під подушку, аби вранці дитя могло натішитися бажаним і таким довгоочікуваним даруночком. Ця традиція дуже поширилась у ХХ–ХХІ століттях. На Закарпатті прийнято подарунки класти під подушку або в чобітки.  

З давніх-давен День св. Миколая святкували весело. Завчасно готували маленькі даруночки, пекли печиво, запалювали свічки, читали молитви...

Кажуть, що Миколай увесь день напередодні свята працює – випікає зірочки в дарунок дітям. Однак ці зірочки, потрапляючи до лантуха Миколая, стають схожими на свого майстра. Печиво, яке діти знаходять під подушкою вранці, звуть миколайчиками.

Свято Миколая – одне з найулюбленіших та найшанованіших свят дітвори та дорослих. У святого Чудо¬творця вірять і нині, йому моляться та сподіваються на його поміч.  У давнину до цього дня (як і на Святий вечір, і на Водохреще) варили кутю з пшениці та ячменю, сподіваючись, що Миколай Добрий допоможе з майбутнім урожаєм зернових. Цього дня, як і на Новий рік, і на Різдво, першим переступити поріг двору, хати, хліва мусив господар або близький до родини чоловік, і бажано небідний. Якщо приходив хтось чужий або ж жінка,  боялися його, як носія злої сили, злиднів. Тому на Миколаївські святки не жебракували, а жінки не виходили з хати, навіть щоб позичити вогню чи солі.

Католицька традиція робити подарунки на день Святого Миколая спочатку поширилася в західних регіонах, де панувала греко-католицька церква, а згодом і на решту територій України.
У Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті по дворах ходили гурти хлопців, серед яких один був перебраний на святого Миколая.  Хлопці носили дарунки (як правило, це були пряники у вигляді символізованого святого Миколая — "миколайці", "миколайчики") і лозу. Чемним дітям роздавали печиво, а неслухняним спершу показували лозину, а потім, змилостивившись, таки дарували пряник. У містах батьки самі клали малюкам уночі під подушку "миколайця". 
22 грудня православні християни святкують день зачаття святої Ганни. Це свято не позначене якимись особливими обрядами. Хіба що вагітні жінки остерігалися працювати, а на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто болі¬ла голова, не пряли. У народі це свято ще називають "родинами сонця". Це пов'язано з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно "повертає на літо, а зима на мороз". Відтак казали: "Прийшли Ганки – сідай в санки!"
Цього дня дівчата збиралися на свої дівочі сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. З Ганниного дня починали готуватися до свят і жінки: мастили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

Від Спиридона (25 грудня) селяни налаштовувалися на весну. Кожен наступний день від цього дня мав відповідати характерові всіх дванадцяти місяців. Хлібороби ретельно стежили і записували  щоденні прикмети, щоб у такий спосіб завбачити погоду на увесь рік. З останнім місяцем року пов'язано чи не найбільше народних свят, вечорниць, і саме у цей довгий зимовий період жінки збиралися вечорами і разом вишивали, пряли, плели теплі речі, ткали полотно, готувалися на найбільшого свята у році – Різдва Христового.

Вероніка ДОРОШ

Теги: святки, Миколай, Спиридон

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати