Ольга Агеєва: «Краще б на сцені Х–фактору мені сказали «Ні»

– Оль, розповідай, як згараздило тебе – з Ужгорода – і на найсерйознішу конкурсну сцену країни?

– Я спочатку виграла "Караоке на майдані" і так я потрапила до Х–фактора.

– І сам Кондратюк тебе запросив?

– Так, був період часу, коли через Караоке можна було виграти перепустку до Х–фактора.

– Коли це було?

 – У кінці лютого. Але показували це, ніби я виграла 8 березня. Пам'ятаю, ніяк не могла зрозуміти, що таке – цей  "Х – фактор"  і чому навколо нього такий ажіотаж. Це вже потім мені пояснили, що це мегапроект і потрапити на нього – величезний шанс. А я пройшла, виходить, без кастингів і зв'язків – одразу в 100 найкращих.

– Це дало тобі перевагу?

– Навпаки. Я не проходила ніяких кастингів і, якщо чесно, це було навіть погано. Журі вже бачило учасників по одному на відборі, тобто, якоюсь мірою, були з ними знайомі. Мене ж не знав ніхто...

– Отож розкажи, як приїхала в Київ?

– Нас запросили на СТБ заповнювати документи. Було цікаво. Чесно скажу, з нами в сотці було дуже багато талановитих людей, яких навіть не показали. Це для мене було дивним і навіть образливим – чому?  Нас було 100 учасників, але за учасника також вважалась група. В групі може бути і 4 і 5 людей. Тобто в загальному нас було 160.

– Враховуючи, що на кастинги прийшло більше 20 тисяч...

– Так, але при такому розмаху проекту, чомусь деякі взагалі потрапили... не знаю як. Вони на стільки бездарні, а вони були там, в сотці. Я знаю багатьох сильних вокалістів з Ужгорода, що пробували сили на кастинзі і не пройшли до цього етапу, то взагалі мені було дуже дивно, яким чином робився весь цей відбір...

– Що було після укладення формальностей?

– Нас розселили, а жили ми за Києвом на березі Дніпра. Думаю, все це покажуть, але до цього ще далеко.

– Як взагалі тобі журі? Мала можливість з ними поспілкуватись?

– Ні. Чесно кажучи, все на проекті було роботою на камеру. На тебе всім було наплювати. Лише коли вмикалися камери, вмикається також: "Золоті наші, дорогі". Чесно скажу, Сєрьога дуже був суровий до всіх. Він і насправді таким є. Йолка не така. У крайньому разі, на мене вона не реагувала.  Кондратюк – взагалі. В житті від нього слова не дочекаєшся. А на камері він найсуворіший.

Після знайомства з журі, нас одразу поділили на групи по троє. Як на мене – це взагалі не правильно. В кожної людини свій якийсь напрямок і кожен може сам проявити себе так, яким він є. Не з кожним партнером це вдасться. От і мені було важко.  Я потрапила в трійку: з 42-річним чоловіком. Він вже був учасником проекту Народна зірка, співав з Бачинською. Однак нічого особливого, в його співі, я не побачила – ні голосу, ні зовнішності чи харизми. А ще 20-річний хлопець, який взагалі не вмів співати.

– Як же він там опинився?

– Він, напевно, взяв тим, що він дуже харизматичний, безподібний просто. От таких було куча.

Конкурсну пісню нам дали досить складну: "Всегда быть вместе не могут люди" (наспівує). Ми були страшно стомлені після дороги, до 6 ранку нам треба було її вивчити.

– Ніч попереду.

– Уявляєш: база, 160 чоловік. На дворі ніч. Усі – співають.  Просто – нереально.
Пам'ятаю, поки я доспівувала свою партію і черга доходила співати комусь із хлопців, він уже міг в прямому сенсі заснути. Розказувати смішно. Але насправді – було дуже важко. Ти усвідомлюєш, що від того, на скільки добре ти вивчиш матеріал залежить, чи пройдеш ти далі. Нема ні сил ні емоцій.  Сєрьога нам каже: "Ловите каждую минуту для сна. Кто-то вам что-то рассказывает – спите. Потом не будет времени". Так ми і робили.

А зранку нас привезли в оперний  театр. Пощастило, що з нашої бази до Києва – близько години їзди. Змогли хоч поспати.

А в голові одна думка – маю вивчити слова. А деяких учасників було відверто шкода – мають гарні голоси, а за ніч просто "посадили" собі зв'язки. Я, чесно кажучи, також спочатку почала співати на повну, потім схаменулась: "Навіщо - мені ж завтра співати".

– Цілу ніч надривали голос – через це, можливо, і не пройшли...

– Можливо... В оперному репетирувати взагалі було неможливо. Якщо на базі були хоча б будиночки,  то тут – всі разом в одному приміщенні, і всі співають. Вже навіть слова писали собі на руках...

– А виступ?

– Наш виступ був, якщо чесно, жахливим... Цей хлопчик, який харизматичний, трошки "виїхав" на тому, що з нього хоч посміятись можна було. А от я розгубилась через те, що вони позабували слова. Звісно, доспівала до кінця, а в голові єдина думка: "Це кінець". Але потім Марченко мене заспокоїла. Каже: "99% забувають слова. Вивчити пісню за ніч – нереально".

– Марченко і дійсно всіх там заспокоює?

– Чесно кажучи, не така вже вона і добрячка. Звісно – це все на камеру. Телебачення. Але режисери і оператори від неї фанатіють. У всіх футболки "Марченко". І ми всі її любили, аплодували, але була вона досить пасивною. От тільки коли вмикалась камера – починала за нас переживати, цікавитись.

–Треба розуміти – це її робота...

– Отож, вона мене трохи заспокоїла, але на фоні своєї групи я також відчувала себе, м'яко кажучи, слабким конкурсантом. Не могла ж я почати проявляти виключно себе. Мені потрібно було виступати на рівні. І я це розуміла. Мені не пощастило з трійкою і в тому, що мене не знали. 

– Хто казав рішення про те, пройшла ти чи ні?

– Сосєдов і Сєрьога. Йолка – нічого. Вона на мене майже не реагувала.

– Не допомогло навіть те, що ти також з Ужгорода?

– Якщо чесно, мені здається, що за ними слова і нема. Все вирішує СТБ. Абсолютно.

– То що вони тобі сказали?

– Сосєдов сказав: "Дивіться, перед нами – Даяна Рос". А Серьога підсумував, що на рахунок мене довго думали і все-таки дають шанс.

Краще б мені сказали на сцені "Ні", вважай, тоді не було б так важко.  А мені сказали на сцені "Так". Я зраділа – бо проходжу в 50. А це вже – фінал. Мої хлопці не пройшли, звичайно. Вже потім я починаю помічати, що ми всі збираємось – і нас зовсім не 50. Нас більше. Щось тут не те.
Справа в тому, що в контракті нічого не було сказано про те, що в нас ще буде позаконкурсний відбір. А вийшло саме так. Організатори ж зробили хитро, ніби все це вийшло помилково. І помилково вони обрали не 50 кращих, а 75. Але все це було зроблене для телебачення. Для інтриги.  Типу "75 – що ж буде далі?".

А далі нас  розділили по 25 чоловік у 3 кімнати. Все це знімалося, звичайно. Їм же все одно, що ми відчуваємо. Ми всі були в шоці. Тільки розслабились, всіх обдзвонили...

Тут прийшла Марченко для зйомок, питає: "Що сталося? Що ви відчуваєте?". Всі подумали, що зараз нам знову дадуть завдання. Про виліт ми і не могли подумати. І тут нам говорять: "Одній кімнаті скажуть "Ні".

– Кімнаті?

– Так. Тобто 25 чоловік одразу виключать. Камери постійно були з нами. Ми і кроку не могли ступити без камери. Врешті-решт до цього звикаєш. І тут Йолка заходить до нашої кімнати. Треба віддати їй належне – вона говорила і ледь не плакала. Щось про те, які ми молодці, які класні. Про те, що це для нас уже величезний крок вперед. "Але ви звільняєтесь від інших страждань, які чекають наступних учасників шоу!"

Тобто вам навіть не дали більше ніяких завдань?

Нічого. Просто викинули. Без конкурсу, шансу, без дякую. Навіщо тоді на сцені сказали "Так"? Це ж було набагато тяжче. Коли не хочеш ні спати не їсти. В тобі палає віра, емоції переповнюють. А потім це просто ламають.

– Яка реакція у всіх була?

– Всі були в шоці. Навіть Йолці, як мені здалося, було дуже шкода.

– Ну, це ж також не вона придумала так зробити. А їй потрібно було здійснити це рішення. Звісно, це важко. 

– Ага. Ніхто не міг повірити. Всі думали, що це жарт. А найобразливіше було те, що нас навіть не випускали з тієї кімнати. Просто знімали наші емоції. У декого через це почалась справжня істерика. Це, можливо, виріжуть, тому що нецензурщини було немало. Скажи, коли людина ридає, навіщо лізти до неї з камерою? Кому хочеться говорити якісь слова? Тільки мати одні. Я стояла і чекала, поки нас випустять... Далі – ніяких ні до побачення, ні дякую. Йдіть куди завгодно. Хоча, в договорі, було прописано, що проект забезпечує нас як житлом, так і транспортні витрати аж до кінця нашого перебування на проекті. На дорогу нам нічого не дали – ні туди, ні назад. Житло до кінця ми ледве випросили. Нам дали якийсь низькосортний санаторій.

До речі, в договорі були прописані й інші нюанси. До прикладу, 2 мільйони там ніхто не дасть.

– А нюанс у чому?

– Вони хитро зробили, чорним по білому сказано: "Організатори мають право на зміну розмірів виграшу". Побачиш, коли хтось переможе, йому пред'являть, розмір витрат, які були понесенні, дадуть якийсь мізер, а ти потім виступай для них за договором ще рік. От такий у нас шоу-бізнес.

Розмовляла Аліса Квич

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати