Люди не ангели

Спектакль готувався ще в лютому 2022 р., але подальша масштабна війна перервала репетиції. Півтора роки про нього ширилися найнеймовірніші чутки, все більше і більше розпалюючи глядацькі апетити. І от твір побачив світло рампи і став справжнім вибухом. Режисер тонко відчув головний нерв п’єси — прагнення багатьох людей переграти своє життя по-новому і численні ризики та спокуси, що при цьому виникають.

П’єсу побудовано не так за літературними, як за музичними законами — постійно варіюється та сама тема, яка щоразу збагачується новими нюансами, і врешті-решт все виходить на коду. Тому практично весь театральний оркестр (диригент А. Жужгова, концертмейстер Г. Буланова) перебуває на сцені, хвацько крокує і не менш запально виконує найрізноманітніші мелодії. Так зіграти натовп-мурашник — це треба уміти (балетмейстер Д. Сньозик). Це такі собі люди в чорному з відомого серіалу, що зразу надають дійству необхідного темпоритму і колориту. Взагалі усю постановку просякнуто стилістикою сучасних серіалів.

На сцені після багаторічної перерви активно запрацював поворотний круг, він виявився напрочуд доречним, бо дія теж постійно зациклюється по колу. Круг постійно переміщує нас то на вулицю, то у квартиру, демонструючи, що поділ світу на зовнішній і внутрішній — досить умовний. Головний герой за допомогою симпатичного ангела постійно повертається у власне минуле, аби змінити його. Авторка бере вже бродячий сюжет, аби наповнити його власним змістом. Ліричні і сатиричні картини чергуються і сплітаються в якісь химерні арабески, то ж глядач не встигає знудьгуватися.

Герой бреше як дихає. Актор справді проживає на сцені ціле життя, щоп’ять хвилин перевтілюючись у щось нове і зовсім несподіване для глядача. Тільки десь посередині першої дії стає зрозумілою його справжня історія.

Навколо нього — чотири жінки (не рахуючи жінки-ангела і дотичної до неї бабусі-квітникарки). З кожною — теж складна історія. Це фактично чотири жіночі темпераменти, чотири психологічні проблеми, чотири картинки з натури. Акторки і їхні героїні настільки несхожі між собою, що складають неповторну ікебану, де кожна квітка ніби і сама по собі і водночас складають по-своєму гармонійний букет. Авторка дала волю почуттю гумору і постьобалася зі своїх посестер, як лиш могла.

Ангел у подобі Мерилін Монро — фактично уособлення героєвого кохання, яке раптом зажило власним життям. Тому воно не може самостійно нічого змінити у його долі, для цього потрібно, аби помінявся він сам. А це дуже і дуже непросто, тому він і втрапляє у все дурніші і дурніші ситуації. Коли ж у фіналі він взагалі роздвоюється і ледь не одночасно з’являється у різних куточках глядацької зали — це щось. Його пристрасний монолог на захист акторства і навіть блазнювання як такого — крик душі і авторки, і режисера і самих виконавців.

Вражає сценографія, розроблена цілою командою художників і модельєрів під командою Л. Бєлої. Героїні десь по п’ять разів змінюють вбрання. І це далеко не остання фішка даної вистави. 

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати