Фестиваль: день третій

Якщо вірити Біблії, на третій день творіння Господь розділив море і сушу і засадив землю різноманітними рослинами. Цілком у відповідності з такою традицією у третій день фестивалю на глядачів спершу вилилося ціле море чоловічих емоцій, що переходили просто в істерику, а потім жінка, подібна до міфологічної Матері-Землі, 80 хвилин кришила різноманітні рослини і варила з них борщ, паралельно оповідаючи власну історію. Але про все по порядку.

Петер Чижмар (театр "Контра", м. Спіська Нова Весь, Словаччина) у виставі К. Рожин (Великобританія) “Ненавиджу” тримав публіку у надзвичайній напрузі. Персонаж починає і закінчує свій годинний монолог зізнанням, що боїться дня, який настає, і дня, який відходить. Між цими двома одкровеннями — ціла житейська філософія новітньої людини із підпілля, що сама себе туди загнала. Чоловік ненавидить дружину (не дуже зрозуміло — нинішню чи колишню), заодно і все жіноче поріддя. Втім до чоловіків він ставиться аж ніяк не ліпше. Він ненавидить політику і владу, сусідів, практично усі соціальні інституції, не любить дурнів та інтелектуалів, чесних і безчесних, святих і грішних. Словом, герой ненавидить геть усе на світі — за винятком хіба що свого найліпшого чотириногого друга — дивана. От з ним він готовий спілкуватися без жодних обмежень, той для нього практично жива істота. Інколи здається, що герой виливає душу саме цьому диванові і його подушкам. Втім певну конкуренцію дивану складають чайник і холодильник — ще дві світлі плями у житті кожного ідейного холостяка. Поміж оцих трьох пунктів і блукає постійно творча думка, щораз викрешуючи все нові і нові інвективи. Актор грає це уже дванадцять років, але твір на диво не застаріває, щоразу повертаючись до глядачів якимсь новим своїм боком.

Херсонський театр ім. М. Куліша показав у внутрішньому дворику ужгородського замку виставу С. Павлюка “Кицька на спогад про темінь” за п’єсою Неди Нежданої. Це монолог жінки (грає Ольга Бойцова) з північних районів Донеччини, що охоплює її життя від 1990 десь до 2014 або 2015 року. Вона учасниця студентської Революції на граніті, потім одружується, народжує сина і дочку, заводить пса і кішку, яких теж ніжно любить. Коли на Донбасі починається сумнозвісна “російська весна”, волонтерить на користь розташованих тут українських військових частин, сперечається з сусідкою-сепаратисткою, опиняється “на підвалі”, де її чотири доби б’ють, потім дозволяють виїхати, відмовившись від квартири і всього майна (чоловік зійшовся з тією самою сусідкою). Монолог містить силу-силенну цікавих подробиць із життя сучасних донеччанок, різноманітних сентенцій на злобу дня. Хай не з усіма з них хочеться погодитися, але ж перед нами не аналітична доповідь, а монолог схвильованої жінки. Актриса буквально зливається зі своїм персонажем, наприкінці вистави здається, ніби ти знав цю жінку ціле своє життя. Вона володіє буквально гіпнотичним голосом, який втягує тебе усередину цієї заплутаної історії і не дає вже вирватися.

День залишив тривкий післясмак від такого глибокого занурення у вир людських пристрастей.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати