Жінка на війні

Цьогоріч він присвячений нинішній російсько-українській війні. Зокрема, перші дві роботи — про долі двох дуже різних жінок — матері-переселенки і бізнеследі-волонтерки.

Першою показано виставу А. Дичко “Крізь шкіру” за п’єсою Н. Блок. Це історія жінки (грає Г. Риба) десь із Горлівки, яка служила у прикордонних військах (дресувальницею службових псів), всиновила трьох дітей із сиротинця, розлучилася з чоловіком і евакуювалася з малими кудись до Карпат. Тут у неї відкривається дивна хвороба “шкіра кольору хакі”. З часом стає зрозуміло, що це не так дерматологічний, як психологічний синдром — підвищена, патологічна тривожність, пов’язана з усіма воєнними обставинами. Героїня спершу постає перед глядачами ніби замотаною у кокон, але поступово все більше і більше розкривається. Артистка продемонструвала десятки різноманітних сценічних прийомів, аби виявити суперечливий внутрішній світ героїні. У результаті вийшла приголомшлива мандрівка углиб розбурханої душі, занурення в якусь безодню, де живуть демони, але й надії. Завершується все українською перемогою, поверненням героїні до себе, а сім’ї додому. Вистава просто фантастична завдяки психологічній пластиці актриси, яка змогла реалізувати на сцені аж сюрреалістичні сюжети та образи.

Другу виставу дав Миколаївський театр. Команда В. Кіма (губернатор передав гарячий привіт ужгородцям) попри майже щоденні обстріли (у фойє нашого театру якраз демонструвалася фотовиставка миколаївських руйнувань) знайшла можливість посприяти своєму театру, який поїхав у тривалі гастролі. Виставу А. Свистуна “Проста українська скіфська баба” уперше поставлено у Миколаєві 22 вересня 2022 р. до сторіччя театру. В її основі — твір лауреатки Шевченківської премії Т. Горіха Зерня “Доця”. Колись Ліна Костенко написала вірш-звернення до скіфської баби:

Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,
зрадецькі хани з профілем шулік...
Ти це забудь. Усе це застаріле.
Поглянь навколо. Це — двадцятий вік.

Сучасна авторка ніби у відповідь якраз і описала пригоди такої вічної скіфської баби уже у ХХІ столітті. Героїня (грає М. Васильєва) десь з Донбасу, має складні, неоднозначні стосунки з начальником охорони її фірми Комаром. Сюжет — пригоди героїні на одному зі східняцьких Майданів, на початку окупації, під час виїзду з захопленої ворогом території (ця частина максимально драматична, але і сатирична водночас), під час волонтерської діяльності. Усе відбувається на фоні маскувальної сітки, сплетеної у формі карти України, час від часу на неї проектуються слайди. Актриса почергово перевтілювалася у різні персонажі, ледь не щохвилини поставала в іншому образі. Містика і реалізм вступають у контрапункт, в результаті витворюється якась божевільна, справді воєнна мелодія, що завершується оптимістичною кодою.

Обидва спектаклі увінчалися бурхливими оваціями. Український театр живий і розвивається попри війну. Фестиваль триватиме ще п’ять днів. Жіночо-воєнну тему на ньому за кілька днів продовжить ужгородський театр виставою “Отвєтка”.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати