Про темряву і світло

І. Яцканин і його ужгородський видавець Я. Федишин зробили чи не найбільше для ознайомлення сучасного українського читача зі словацькою літературою. На їхньому рахунку близько двох десятків окремих видань, зокрема антологія словацького оповідання “Таїна” (2011, 25 авторів), а також книжки Юліуса Балцо, Йозефа Банаша, Марека Вадаса, Станіслава Штепка, Любоша Юріка та багатьох інших.

Зараз перекладач відкриває нам справжнього словацького Едгара По. Адже дитинство Швантнера припало на Першу Світову війну і становлення Чехословацької республіки, підліткові роки і молодість — на відносно благу Масарикову добу, змужніння — на Другу Світову і утвердження прорадянської державності, за якої письменник став директором школи, правда, лише на пару місяців. Помер від пухлини мозку у празькій лікарні. Тобто не життя, а суцільний контрастний душ. Жити було зовсім не нудно, але некомфортно, страшно і повчально. Про оці історичні катаклізми, а головне — про те, як вони до невпізнання трансформують людську душу, що не витримує усіх цих перепадів, і писав Швантнер, попередньо пропустивши усе це через власне єство.

Шість оповідань збірки — шість вражаючих історій про те, що межі людському падінню просто немає. Дружина доносить ворогу на свого цілком невинного чоловіка, аби вирішити давній сімейний конфлікт. Священник буквально розпинає себе на хресті між християнською і тоталітарною ідеологіями. Селянин балансує між консервативними цінностями і модерними реаліями до повного самознищення. Часто це оповіді у стилі нуар — нічних пригод, тягучих, ірраціональних, непрогнозованих. Новели про те, як побутові дрібниці переростають у велику політику, яка примарна межа між добром і злом, як вона легко і непомітно долається — принаймні, в один бік. В усіх оповіданнях ідеться про кохання і смерть — два найбільш межові стани психіки, коли виходять назовні всі без винятку особливості людської вдачі, усе, що колись таїлося у підсвідомості, вихлюпується на поверхню, заливає собою цілу натуру і вона тоне у власних ницих інстинктах. Твори — про темряву, що завжди чатує усередині людини, глибоко ховається там за спокійних часів, тому так важливо не допустити викиду її протуберанців під час різних історичних випробувань.

Головний висновок Швантера пролягає у тому, що всі тоталітарні жахіття першої половини ХХ століття — це не результат змови якогось обмеженого товариства фінансових тузів, масонів чи революціонерів. Ні, це все корінилося у природі пересічної людини, масового обивателя як продукту звироднілого споживацького суспільства, що остаточно сформувалося у Європі десь у 1920-х. Звідси масове “стукацтво”, звіряча жорстока, установка “помри ти сьогодні, а я вже завтра”. Швантнер прискіпливо аналізує словацький варіант психології тоталітарної людини, як він проявився спершу у державі Й. Тісо (1939 — 1944), а потім у ЧССР. Кожне оповідання варте цілого політологічного трактату, але відповідні глибокі думки виражені через яскраві художні образи, тому невимушено і назавжди врізуються у свідомість.

Свого часу нас виховували, ніби велика література твориться тільки у масштабних державах. Дана же книжка переконує, що і компактна Словаччина породжує просто незбагненні літературні феномени. Видання прокладає ще один важливий місток між дружніми сусідніми країнами, нашими культурами.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати