Театральне досьє

Книжку видано ще 2015 р., але у “світ широкий, люди”  вона пішла саме зараз, у рік 70-ліття цього закладу. За принципом побудови вона нагадує єгипетську піраміду, куди кожний тягнув свою брилу, тому авторів – десятки. Перенасичений фактажем текст укладено за статтями восьми дослідників (театральних діячів і журналістів), їхні портрети уміщено на с.1 на фоні ще порожньої глядацької зали: Ю.Шутюк, М.Бейреш, О.Гудак, В.Добряк, В.Дворніченко, П.Паровінчак, О.Філіппов, О.Уманський. Спеціально для альбому ряд статей про окремих акторів написала Н.Бігун. Так само з миру по нитці збиралися фото, а їх на 80 сторінках десь з півтисячі. Тому укладачі дякують газетам “Мукачево” і “Мукачівська ратуша”, Мукачівській бібліотеці ім. Духновича  Макет книжки розробила В.Дзиндра. Альбом побачив світ завдяки співпраці видавців мукачівських (“ZORIANa”) та львівських (“УКРПОЛ”). Перелічені на с.45 і численні меценати театру, серед яких влада, залізничники і автоперевізники, медики, промисловці, рекреаційні заклади.

На форзаці уміщено міні-поему багатолітнього керівника театру Юрія Шутюка, де у чотирьох десятках строф охарактеризовано минуле, теперішнє і майбутнє трупи, відтворено портрети його акторів.

Даля викладено детальну історію театру. Подано щедро ілюстровані нариси про керівників театру (головних режисерів, художніх керівників, режисерів-постановників) – від Григорія Готарського (1947-1949) до наших днів. Кажуть, що справжній англійський газон підстригається упродовж мінімум двохсот років. Цей театр поки що на третину є газоном, але прямує саме в тому напрямку. За сімдесят років тут склалася унікальна міні-школа, власна камерна естетика, неповторний почерк. Даний театр  не сплутаєш з жодним іншим в Україні. Колектив, де всі притиралися одне до одного десятиліттями, нині нагадує єдиний організм (мурашник чи бджолиний рій). Саме він є чи не найголовнішою візитівкою Мукачева. Сформувалося рідкісне співзвуччя адміністративної, творчої і технічної частини колективу, де усі працюють на спільний результат,  радше думають про сцену, а потім про все інше. Упродовж кількох поколінь, які в ньому змінилися, театр набув певної “породи”,  витонченого аристократизму.  Окрему сторінку альбому присвячено головному бухгалтеру з сорокарічним стажем А.Тинті. У нарисі “Театральна родина” охарактеризовано працівників адміністративної групи та різних цехів театру. Спеціальний розділ складають творчі портрети нинішніх 23 акторів, хоча більшість з них (за винятком поки наймолодших) заслуговують цілої персональної монографії. На сцені склався гармонійний ансамбль з трьох поколінь, як і у більшості великих закарпатських родин.

Окремо мовиться про міжнародний фестиваль “Етно-діа-Сфера”, що на момент видання книжки пройшов 15 разів і представив 200 спектаклів. Наразі він є головною подією театрального року на Закарпатті (поряд з “Інтерлялькою”), хоча невдовзі з ним почнуть конкурувати фестивалі обласного театру.  

У розділі “Театральне завтра” головний режисер Є.Тищук обіцяє гострі інтерпретації класики, зокрема “Майської ночі” М.Гоголя, відтворення життя людського духу, експерименти з театральною формою, зокрема з методом біомеханіки (вистава “Чайка Джонатан Лівінгстон”). Останніми роками театр починає освоювати українську класику. Яскравий розворот  “В світі театральної казки” пропонує малечі дюжину спеціальних вистав.

В цілому альбом вийшов казковим яйцем-райцем: тільки розгорни його – і з нього починає сипатися і сипатися.  Є що подати і є вміння як подати. Хоча нині усі творчі колективи Закарпаття переживають непрості часи, тільки кожний – по-своєму.  Тому важливо, щоб і цей пройшов між політичними і фінансовими Скіллою і Харібдою з мінімальними втратами – у цьому зацікавлені всі закарпатці.  

Теги: театр, драма

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати