Коробейник

У рамках фестивалю “Етно-діа-сфера” на Закарпаття приїхав Кримськотатарський академічний музично-драматичний театр, який виступив у Мукачеві й Ужгороді з оперетою азербайджанського композитора Узеїра Гаджибекова “Аршин мал алан” (1913 р.).

Коробейник

Театрові нині чверть століття – уперше заснований 1901 р., відновлений 1989 р. після майже півстолітнього небуття. Відтоді поставлено 100 п’єс, відбулося 70 гастролей, не рахуючи постійних виїзних виступів всередині Криму.

Гастрольний варіант вистави дещо різниться від стаціонарного. У Сімферополі музику виконує власний оркестр з 23 чоловік, сюди привезли мінусову фонограму. Натомість удома грають рідною мовою, на Закарпатті виступали українською (більшість акторів вихованці Київського інституту ім. Карпенка-Карого). На диво гарні декорації, хоч керівник театру Білял Білялов і утрирував, ніби їх можна вмістити до одного чемодану. Але купа вигадливих драпіровок, інкрустований столик з табуретами, ваза з фруктами і щось на кшталт елементів альтанки зразу створюють специфічний кримський колорит, не кажучи вже про просто таки розкішне вбрання усіх героїв – прямо з демонстрації мод. 

Назву можна перекласти як “Коробейник” (“Эх, полным полна моя коробушка, есть и ситцы, и парча…”). Якщо вже зовсім точно, то це вигук вуличного торгівця тканинами. Оперету екранізували щонайменше чотири рази, вона завжди мала шалену популярність. Що й не дивно – автор вивірив усе аж з математичною прискіпливістю, а нинішня версія режисера Ріната Бекташева конгеніально трансформувала азербайджанські реалії у кримські.   

Оскільки у мусульман дошлюбне спілкування молоді зведене до мінімуму, якщо не до нуля, то заможний купець Аскер (так би мовити, першої гільдії), аби подивитися на сусідських дівчат, обертається на вуличного торгівця. У результаті складається взагалі цілий пасьянс: усі вісім персонажів паруються і справа завершується чотирма весіллями. Чотири класичні темпераменти – чотири історії кохання.

Меланхолійний Аскер (відомий на півострові співак Асан Білялов)  і його обраниця Гюльчере (Еміне Джевдетова)  демонструють класичну східну легенду про двох палко закоханих з першого погляду: за лічені години – увесь спектр емоцій від екстазу до суїцидних настроїв, цілковите взаємне отруєння дофамінами й іншими гормонами і, звичайно, маса пісень.

Співають на сцені геть усі – тому що добре, тому що погано, тому що є слухачі і тому що немає. Тюркський мелос виявляється напрочуд співзвучним українському. Композитор забажав озвучити геть усі можливі стани людської душі – тримайте! Але ж і голоси в акторів!  

Флегматичний і хитрий кунак Сулейман (Марлен Османов) і його симпатія Ас’я демонструють альтернативу. Саме він закрутив усю інтригу заради свого товариша, але попутно і сам погрів на цьому руки і серце – невимушено, ніби випадково, але по суті цілком закономірно.

Тяжкою артилерією оперети є парочка сангвініків – потенційний Аскерів тесть Султанбек і Аскерова тітка. Це просто вибух пристрасті із серії “кому за тридцять”. Обоє розуміють, що це вже востаннє, тому відриваються по повній. Діють за принципом: “Хапай, що у руки йде, а там розберемося”. Як казав Наполеон, головне – просто ув’язатися в бійку.

Холеричні слуги в оперетах традиційно виконують функцію “оживляжа”. Тут – на всі сто відсотків. Теллі (шайтан-ханум – бісова дівчина) і Велі (“файний хлопець із Криму”, як сам себе назвав Ельдар Джелілов) варті одне одного. Дві вогняні лави течуть назустріч, а злившись взагалі влаштовують світову пожежу.

Театр просто фантастичний. Він уже кілька разів виступав на “Етно-діа-сфері”. Нинішня гастроль, звісно, особлива. Лишається сподіватися, що Сулейман утне чергову інтригу і відповідно до нинішньої ситуації, завдяки якій театр і наступної весни знов завітає на Закарпаття.

17 травня 2014р.

Теги: театр, оперета