Василь Роман: "За власну позицію в мистецтві варто боротися"

14 січня відомому закарпатському скульптору, Лауреатові обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі, члену Національної спілки художників України Василеві Роману виповнилося 50 років.

Василь Роман: "За власну позицію в мистецтві варто боротися"

Василь Васильович – один з найталановитіших і найкреативніших митців нашого краю. Він є учасником багатьох міжнародних виставок та культурно-мистецьких проектів. Про своє життя і творчу діяльність Василь Роман погодився розповісти “Ужгороду”, ставши гостем традиційних “суботніх зустрічей”.

- Василю, розкажи про найяскравіші спогади свого дитинства.

- Перші і найглибші образи, які супроводжують мене з дитинства, належать горам. Народжений у Міжгір’ї, я бачив довкола себе світ вершин і дивовижно високе небо. Коли я втікав підвісним містком через річку й піднімався на гірський схил над селом, виглядаючи рідну хатку, мені здавалося, що я з іншого світу дивлюся в реальний і такий мініатюрний! Я ніби ставав частиною гори, на яку сходив…

До найяскравіших спогадів з дитинства я з задоволенням, з радістю повертаюся! Вони пов’язані з дорогою. Після нашого переїзду до Ужгорода (мені тоді виповнилося 5 років) ми часто їздили великим рейсовим автобусом. Я з мамою сидів біля водія, і коли ми стрімко їхали з гори, в мене було враження, що далі дорога продовжується високо в небо (тепер я знаю, що це був відрізок від Середнього до Ужгорода). Ці декілька схилів мене буквально заворожували, адже за ними було видно низький горизонт, а наша дорога незрозуміло закінчувалася високо-високо над полями.

- Коли вирішив, що станеш митцем?

- Я не знаю, чи можна визначити такий момент, коли вирішуєш стати художником. У великій мірі вступ до художнього училища міг би вважатися таким важливим “порогом”, але, як знаємо, не кожен, хто отримує диплом художника, йде у світ мистецтва. Тим більше, що в моєму студентському періоді було більше конфронтації до процесу “навчання мистецтва”. Майстерність відображення предметів у просторі не містила в собі головних таємниць творчості, а наслідування завчених звичок викладача взагалі викликало внутрішній протест. Можливо, там бере початок свідомий пошук власної пластичної мови, вирощування в собі Митця.

- Кого вважаєш своїм вчителем?

- Вчителем я вважаю Йосипа Олександровича Пала. Він викладав у нас скульптуру, і його майстерність та відчуття пластики в просторі, очевидно, заклали першооснови мого ставлення до скульптури. І його вислів, яким він ілюстрував свої спогади про власних учителів, а саме про Федора Манайла, є фундаментальним у сприйнятті всіх тих явищ у скульптурі, які продовжують нас оточувати… Старий Манайло вирізнявся відвертістю і, даючи оцінку одному з амбітних студентів, промовив: “Дітино, ти думаєш - се скульптура? Се ще лем качка, вуліплена з глини!”. Ця формула є поясненням багатьох прикрих ляпсусів у нашому культурному просторі, які пов’язані зі скульптурою в архітектурному середовищі. З часом колега Йосипа Пала, Іван Маснюк, доповнив цю тему власним означенням поняття пластики: “Скульптура - це розташування форм у просторі, що впливають на інтелект”.

Великий вплив на мою свободу в мистецькій самоосвіті мав свого часу Павло Бедзір. Насамперед - його твори того періоду. Графічні симфонії, досконала каліграфія, розкутість творчого пошуку - мало хто з сучасників так переконливо позиціонував себе на мистецькій сцені нашого краю. Одночасно з пошуком учителів у своєму оточенні величезне значення мала інформація, яка проникала через фільтри “академічної освіти соцреалізму”, - закордонні мистецькі часописи, каталоги європейських митців, нарешті, поїздки з друзями на вернісажі в Прибалтику - все це по камінчику формувало і зміцнювало мій особистий мистецький світогляд.

Вже потім, з першими виставками, прийшло розуміння, що за власну позицію в мистецтві треба боротися. І першим таким уроком була студентська виставка в стінах рідного училища - перша, яку дирекція дозволила провести поза програмним навчальним процесом. Нам, студентам, які активно, творчо працювали, уможливили самостійно зробити експозицію в актовому залі училища. Переважно експонувалися живописні твори, значною мірою орієнтовані на французький імпресіонізм. Життя виставки було коротким - на загальних зборах училища дирекція розкритикувала авторів, затаврувала відхилення від “прийнятних правил” і “кращих зразків”. Виставку зняли. Але цим інтерес до власного шляху в кожному з нас тільки посилився! Природно, ми почали шукати порозуміння серед митців поза стінами навчального закладу.

Якось, спілкуючись із Павлом Бедзіром, ми з друзями спитали, до кого з ужгородських художників він би радив звернутися, з ким цікаво було би порадитись. Відповідь була: “Атілла Дунчак. Зайдіть до нього, він живе на Собранецькій, вам буде цікаво!”. Ми того ж дня були під воротами маестро. Досить довго чекали, поки Атілла вийшов нам назустріч. Дізнавшись, що ми студенти училища, запросив до майстерні, делікатно запитав, хто нас прислав (уже потім я зрозумів значення такого запитання!).

Першими ілюстраціями до нашого діалогу були замовні проекти - тематичні композиції до оформлення автобусних зупинок (пригадую панно зі сталеварами). Але розмова швидко ввійшла в русло професійного мистецтва, ми побачили щойно створені живописні полотна, ознайомилися з надзвичайно вишуканими декоративними композиціями, виконаними емалями на керамічній плитці. Ця зустріч залишилась у пам’яті на довгі роки…

Наступним нашим подвигом, на який ми з товаришем з часом відважились, був візит до Андрія Коцки. Ми взяли з собою величезну кількість етюдів і пішли за порадою: що з того всього має мистецьку вартість? І знову нам пощастило! Андрій Андрійович гостинно запросив нас у майстерню, нарозповідав безліч професійних секретів стосовно олійного живопису, деякі з котрих він запозичив у спілкуванні з Тетяною Яблонською! Характерним був момент у розмові, коли маестро повиймав з-під дивана безліч власних етюдів - переважно студій жіночих портретів. Андрій Андрійович при цьому пояснював, що теперішнім його колористичним пошукам передувала ґрунтовна школа… Яким контрастом вони виглядали до всього, що нас оточувало в майстерні! Очевидною була необхідність такого реверансу в бік академізму, “коли і стіни мали вуха”. Тим не менше, з-поміж наших етюдів він вибрав найбільш узагальнені і колористично гармонійні.

Так, крок за кроком, дорога вела мене до цікавих особистостей, митців, чия творчість мене постійно надихає, а іноді й спрямовує. Одним з них є Микола Малишко, київський митець, з яким я мав щастя працювати на двох скульптурних симпозіумах - у Тернополі, а потім і в Угорщині, в м. Пюшпокладань. Відчуття - що поряд з тобою Гігант, Митець і Майстер, повної самовіддачі, що взагалі такі особистості є - це дуже глибоко проникаючий досвід! Цій темі варто присвятити окрему розмову, на що, мабуть, теж приходить час…

- Хто з митців краю тобі близький і чому?

- Якщо відповідати на запитання, хто з митців краю мені близький, - в першу чергу Федір Манайло. Дух гір, відчуття їх пластики, гра масштабів - ці якості глибоко співпереживаю у спілкуванні з його творами. З сучасників - надзвичайно поважаю останній період колористичних пошуків Габріела Булеци! У пластиці - цікавим є Василь Сочка, його твори заслуговують на повномасштабні екстер’єрні об’єкти, паркову скульптуру чи навіть претендують на синтез із сучасною архітектурою. Також непіднятим пластом є творчість Миколи Рогаля. Архів ідей - так можна окреслити його життєвий простір.

- Над чим нині трудишся?

- Перелік актуальних проектів наповнюється невпинно. Якщо колись було просторо і вільна творчість наповнювала майстерню, то з кожним днем стан речей змінюється! Власне, вже можна говорити про період у творчості, який позначено меморіальними портретами, меморіальними комплексами, що я навряд чи міг передбачити на власному творчому шляху. Складним був перехід від абстрактної форми до реалістичного зображення. Але я щасливий, що пізнав закони формотворення через призму абстрактного мистецтва, там вони мені відкрилися в одвічній і первозданній гармонії, без липких спокус аплікованого змісту. Кожна скульптура, пластична форма починається з внутрішньої архітектури - для себе я її означую як духовну вертикаль, якій підпорядкована динаміка взаємозв’язків деталей і зовнішніх силуетів. Тому шлях до єдино правильного рішення в багатьох проектах є тривалим процесом, з усвідомленням власних помилок і дистанціюванням від спокусливих “оптимальних” рішень.

Одним з таких проектів, який підійшов до свого довгоочікуваного завершення, є історичне табло при архітектурному комплексі єпископської резиденції на площі Андрея Бачинського в Ужгороді. Виконане в мармурі, в поєднанні з чавунним литвом, яке майстерно виконують на заводі “Турбогаз” і яке вже стало невід’ємною частиною головного архітектурного комплексу нашого міста, історичне табло буде довершено бронзовими рельєфними зображеннями етапів перебудови і різних архітектурних стилів єпископської резиденції. Важливо зазначити: автором ідеї встановлення, автором перших ескізів, а в результаті - і благодійником, є людина, завдяки якій площа Андрея Бачинського набуває автентичної оздоби. Це Михайло Васильович Качур. Свого часу нам спільно вдалося відновити втрачені при реконструкції оригінальні чавунні перила на сходах собору, на площі відновлено історичні ліхтарі, мармурову таблицю - туристичний вказівник до площі, триває робота з благоустрою архітектурного комплексу. Наступним етапом заплановано різьблення кам’яного хреста - для заміни бетонного хреста перед фасадом резиденції, який руйнується. Камінь для нового хреста і кам’яний блок для постаменту пам’ятника Андрею Бачинському - теж на партнерському підприємстві “Турбогаз”. Опрацьовувати 12-тонний блок травертину (з якого, в результаті, третина залишиться шаром кам’яної луски під ногами), відкриваючи динамічну форму скульптурного постаменту, без спеціального обладнання було б неможливо. Тож пишемо історію спільно!

Окремими цікавими проектами, які підходять до завершального етапу, є меморіальні дошки президенту Угорщини Ференцові Мадлу та відомій постаті в історії словацького народу генералові Мілану Растіславу Штефаніку. Не менш цікавими й відповідальними є проекти надмогильних композицій Павлові Бедзіру, народному художникові України В’ячеславу Приходьку, академікові Василю Шепі.

А беручи до уваги ювілейний рік у власній біографії, - безумовно, до творчих планів входить і персональна, можливо, в певній мірі ретроспективна, виставка. Підготовчим етапом до неї була цікава і вдала виставка у Східнословацькій галереї в м. Кошице влітку 2011-го. Вперше я використав в експозиції відеоінсталяцію, яка дала ще один вимір сприйняття пластичного простору, несподівано розширила діапазон звучання композицій і об’єднала їх спільним змістом. Також цікавим доповненням стали великоформатні фото скульптур, інстальованих у ландшафті. Питання в адекватному виставковому просторі - сподіваюся, вдасться знайти цікаве для виставки такого характеру просторове рішення! Все це хочеться гармонійно помістити в часі, в році, який так стрімко почався і набирає прискорення.

Але з друзями, порозумінням і божим благословенням можна сподіватись на щасливий шлях до радості здійснених задумів.

Розмовляв Володимир Мишанич

01 лютого 2012р.

Теги: Василь Роман, скульптор

Коментарі

Василь Роман 2012-02-07 / 13:42:17
Планований відлив в бронзі , після останіх подій на Ужгородській Калварії ( викрадення двох бронзових портретів )
є очевидно небезпечним вирішенням .
Шукаю можливості і час повторити портрет в камені,і таким чином вшанувати мамять ВЛАДИКИ.
Приношу вибачення перед вірникам , сподіваюсь до Прощі Народів в літку все стане на свої місця.

тячів Олександр Хіра 2012-02-06 / 21:05:49
я розвалююся поможи мені.твій памятник.

буштино фолькс 2012-02-01 / 21:14:03
Хороший скульптор, треба було надати всю премію.

Марія 2012-02-01 / 20:04:29
А яким-то падом скульптор Роман є членом Спілки ПИСЬМЕННИКІВ?


Ужгород
Публікації:
/ 1Справа професора Івана Запісочного живе. До 95-річчя від дня народження вченого
Від 29 травня в Ужгороді діятимуть пришкільні літні табори та мовні школи
Еволюція української освіти: від комсомольських організацій до демократії
Одяг із "других рук" цієї зими буде зігрівати багатьох ужгородів. Чому зростає популярність "секонд-хендів"
"Я тут знайшов себе", – казав про свою участь в АТО почесний громадянин Ужгорода посмертно Василь Варга
/ 1Лев Луцкер: "У моєму серці Ужгород завжди залишається казковим"
/ 5Для повноцінної реконструкції всієї системи водопостачання Ужгорода потрібно 360 млн євро
/ 2"Дорогі" школярі: сезон розпочато
Ужгород за рівнем забруднення атмосфери перебуває у другій десятці українських міст
Понад 16,5 млн грн субвенції з держбюджету в Ужгороді спрямують на ремонти доріг і фасадів та реконструкцію водогону
Ужгородці боргують за обслуговування ліфтів 3,5 млн грн
Мінеральну воду на території дитячої лікарні в Ужгороді знайшли випадково, коли бурили свердловину
Ужгород із німецьким Дармштадтом обмінюватимуться учнями й учителями
У липні рівень забруднення повітря в Ужгороді традиційно сягне найвищого піку
60 років спільного життя: подружжя ужгородців відсвяткувало діамантове весілля
Випускний за ціною відпустки за кордоном чи міні-весілля: скільки коштує шкільне свято в Ужгороді?
Безпритульні тварини – результат безвідповідального ставлення до них
Німецьку мову в Ужгороді вивчають понад 4 тисячі учнів
У трьох школах та угорській гімназії Ужгорода планують добудувати ще два поверхи
/ 3Керівництво Ужгорода налаштоване системно протидіяти стихійній торгівлі
До 35-річчя "Електродвигуна". Нині левову частку своєї продукції підприємство постачає до держав Євросоюзу
Триває підготовка до зміни тарифів на обслуговування багатоповерхівок Ужгорода
Ужгород на 90% готовий до зими
/ 1В Ужгороді дітям дали імена Золушка і Наці
Притулок для тварин в Ужгороді відкриють на початку серпня
» Всі записи