Два століття духовної історії Цегольнянського храму

У підніжжя Малої Дайбозької гори, на старовинній Цегольнянській вулиці, відомій ще з 1691 року, височіє під старими липами старовинний греко-католицький храм. У народі він отримав назву Цегольнянського, а пов’язана з ним історія має продовження зараз, коли громада відновлює історичну справедливість й ініціює вшанування священиків, котрі працювали над його розбудовою.

Два століття духовної історії Цегольнянського храму

На Цегольні правили службу Михайло Лучкай та Августин Волошин

Уперше храм східного обряду в Ужгороді згадується у історичних джерелах 1575 року. Це була дерев’яна церква, розташована у районі сучасного автовокзалу на вулиці Підградській. В ті часи в безпосередній близькості від храму та розташованого поруч із ним цвинтарю протікав Малий Уж, води якого під час сезонних повеней завдавали споруді та місцям поховання ужгородців чималої шкоди. У 1678 році церкву перебудували, але у XVIII ст. було вирішено спорудити в Ужгороді новий храм для вірників, яких з кожним роком ставало все більше. Міська казна (таку назву мала тодішня місцева влада) ухвалила знайти для будівництва церкви більш зручне місце і у 1787 році викупила земельну ділянку родини Долинаїв на Цегольні. Саме за сприяння казни, намісника Ужанського отця Івана Шустая та за проектами інженера й архітектора казни Йожефа Фрідгофера почалося будівництво нового греко-католицького храму, яке завершилося у 1802 році. Освячений він був на честь Преображення Господнього, ймовірніше за все, храм освячував сам єпископ Андрій Бачинський, з іменем якого пов’язаний “золотий вік” Мукачівської греко-католицької єпархії.


Під церквою були розташовані родинні склепи меценатів приходу - членів сімей Черських та Ляховичів. Біля храму знаходилося кладовище, навпроти нього - фара, а трохи нижче вже в середині XIX століття звели приходську школу. Вся територія храму була обнесена кам’яною стіною, за якою розташовувалися виноградники. За 2 століття свого існування настоятелями Ужанського деканату та парохами Цегольнянського храму були такі відомі особистості, як Іван Шустай, Михайло Лучкай (історик, автор “Слов’яно-руської граматики”), др. Василь Гаджега (папський прелат, доктор теології, громадський діяч), Олександр Марина (професор Ужгородської богословської семінарії) та інші, а помічними священиками на Цегольні були духовні отці Іван Кутка (секретар єпископа Бачинського, автор “Букваря язика рускаго” і “Катехизиса малого”), Іван Бокшай, Олександр Микита (канонік, професор семінарії), Августин Волошин (громадсько-політичний діяч, Президент Карпатської України), Еміліан Бокшай (журналіст, педагог, історик) та інші гідні пам’яті постаті.

У роки Радянського Союзу храм перетворили на обчислювальний центр

Цегольнянська церква довгі роки не лише задовольняла духовні потреби ужгородців, а й переймалася питанням освіти. З середини XIX при парохії діяла церковно-приходська школа, яку відвідували діти прихожан. Серед педагогів цієї школи були, зокрема, голова Спілки вчителів Ужанщини, редактор газети “Учитель”, журналіст Андрій Репай, регент відомого хору парохії Андрій Пентек тощо. В різні часи цю церковно-приходську школу відвідувало від 60 до 150 учнів. А припинила вона свою діяльність у 1945 році, з якого почався один з найважчих періодів у діяльності Мукачівської греко-католицької єпархії. Почалися переслідування та репресії проти греко-католицьких священиків, чимало проблем було і у її вірників.

У лютому 1949 року храм був переданий православній громаді і парохом його став колишній греко-католицький священик Михайло Пензель, котрий підписався на перехід до православ’я. До речі, він був не одним, хто обрав саме такий вихід із тогочасної складної ситуації, адже у 1949-1950 роках на перехід до православ’я підписалися й такі відомі на той час греко-католицькі священнослужителі, як Стефан Данієлович, Дезидерій Натоля, Олександр Долинай, Василь Ортутай, Адальберт Орос та інші. Набагато гірша доля чекала на тих священиків, котрі не погодилися зректися своєї віри. Колишніх отців Цегольнянського храму Василя Пушкаша, Елемира Ортутая, Даниїла Бачинського (мол), Ференца Ковтюка, Олександра Марину та інших було заарештовано і засуджено на різні терміни ув’язнення, які вони провели у таборах ГУЛАГу.

У 1951 році Преображенський храм на Цегельні було закрито, а все майно передано у Кафедральний собор, де частина його зберігається донині (ідеться про метричні і богослужбові книги тощо). Іконостас храму передали у Сторожницьку церку св. Кирила і Мефодія, вежу храму зруйнували, дзвони розбили, а у 1953 році його приміщення передали Ужгородському державному університету, який облаштував у стінах колишньої церкви обчислювальний центр.

УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ ДУХОВНИХ ОТЦІВ

Незважаючи на переслідування, священство Мукачівської єпархії продовжувало діяти в підпільних умовах, очікуючи того часу, коли можна буде знову говорити про відродження греко-католицької церкви на Закарпатті. “Відлига” в цьому питанні почалася у 1989 році - разом з загальним початком демократизації радянського суспільства. Перші легальні богослужіння в Ужгороді почали проводити на Кальварії, біля однієї з каплиць. На початку 1990-х років зажевріла надія повернути громаді Цегольнянську церкву, адже обчислювальний центр звідти був перенесений, і влада Ужгорода спільно з відродженою Мукачівською греко-католицькою єпархією приступили до відновлення її будівлі. На жаль, надії громади не виправдалися, бо 4 жовтня 1991 року Преображенську церкву було передано у власність православної громади, але понад 250 вірників продовжували протягом 18 років молитися там просто під відкритим небом. У 2007 році міська влада дозволила греко-католикам розпочати тут же, на Цегольні, будівництво свого нового храму. А поки триває це будівництво, вірники продовжують зберігати світлу пам’ять про тих священиків Цегольнянської церкви, котрі багато зробили для храму і постраждали за свою віру.

Зокрема, 26 листопада на стіні сучасної каплиці та приходського дому були урочисто встановлені та освячені Преосвященним владикою Міланом меморіальні таблиці, що увіковічнили пам’ять двох останніх священиків цього храму - отця Даниїла Бачинського (мол.) та отця др. Елемира Ортутая - останнього помічника священика-капелана напередодні ліквідації у 1949 році Мукачівської греко-католицької єпархії.

ПРОВОДИВ ДУШПАСТИРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ПРАЦЮЮЧИ НА МАРГАРИНОВОМУ ЗАВОДІ

Кими були ці священики, що заслужили таку повагу вірників? Отець Даниїл Бачинський (мол.) народився 25 листопада 1911 року в с. Сільце Іршавського району в сім’ї греко-католицького священика Даниїла Бачинського (стар.) і Маргарити Гомічко. Початкову освіту здобув у рідному селі, а відтак закінчив Ужгородську королівську державну гімназію. Теологічну освіту здобув в Ужгородській богословській семінарії і після одруження з Марією-Анною Іванчо, донькою греко-католицького священика Олексія Іванчо та Олени Новак, єпископ Олександр Стойка 12 серпня 1934 року рукоположив його у духовний сан в Ужгородському кафедральному соборі. У 1945-1949 роках він був парохом Ужгородського Преображенського храму і Ужанським намісником храму, який був “робочою” церквою Ужгорода і в 1943 р. нараховував понад 4 тис. вірників. 27 жовтня 1947 р. став жертвою атентату (замаху) на єпископа Теодора Ромжу і разом з ним перебував на лікуванні у Мукачівській лікарні. Єпископ-мученик був позбавлений життя працівниками КДБ за непохитну вірність Господу, а отець Даниїл після одужання повернувся до виконання своїх душпастирських обов’язків. Та виконувати їх йому довелося недовго, бо 21 червня 1949 року був заарештований співробітниками КДБ, а 3 вересня 1949 р. засуджений особливою нарадою на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Незаконне покарання відбував у таборах ГУЛАГу на Уралі. Тільки 16 лютого 1955 року він був звільнений, повернувся до рідного краю і продовжив підпільну душпастирську діяльність, працюючи на Ужгородському маргариновому заводі.

12 грудня 1968 року він помер в ужгородській лікарні після другого інфаркту на 57-му році життя після 34 років душпастирства. Похований на Кальварії і лише 22 серпня 1989 року реабілітований прокуратурою Закарпатської області. Пам’ятна дошка встановлена отцю Даниїлу з нагоди 100-річчя від його дня народження.

Друга меморіальна дошка - отцю Елемиру Ортутаю - була встановлена теж на стіні приходського дому. Її перенесли сюди з каплички на території Преображенського храму, де вона знаходилася ще з 1993 року. Отець Елемир Ортутай народився 2 червня 1916 року в сім’ї греко-католицького священика Євгена Ортутая і Олени Попп в Ужгороді. У 1935 році з відзнакою закінчив Берегівську гімназію, після чого навчався в Ужгородській богословській семінарії. Керівництво єпархії направило здібного семінариста на навчання у м. Оломоуц, а згодом на теологічний факультет Будапештського університету ім. Петера Пазманя, де Елемир захистив докторську дисертацію на тему: “Публічні Богослужіння Східної Церкви”, одержавши ступінь доктора теології (1941 р.). Повернувшись на Підкарпаття,

5 жовтня 1941 р. єпископ Олександр Стойка уділив йому свячення, доручивши викладання Закону Божого в Ужгородських чоловічій та жіночій гімназіях. Прихід радянської влади на Закарпаття позбавив його викладацької діяльності, та єпископ Теодор Ромжа у 1945 році призначив отця-доктора помічним священиком (капеланом) Ужгородського Преображенського (Цегольнянського) храму. Після арешту батька отця, Євгена Ортутая, котрого на підставі сфальсифікованої справи засудили на 10 років позбавлення волі, така ж доля очікувала і на Елемира. 29 серпня 1949 року він був заарештований, а 20 жовтня того ж року засуджений на 25 років позбавлення волі, з позбавленням прав і конфіскацією майна. На рідне Закарпаття він повернувся тільки у 1956 році і до виходу на заслужений відпочинок працював робітником Ужгородського керамічного заводу (1976 р.), підпільно виконуючи свої душпастирські обов’язки та готуючи кандидатів у духовний сан.

З легалізацією Мукачівської греко-католицької єпархії він активно включився у процес її відродження. 6 жовтня 1991 року він відслужив свою ювілейну золоту Літургію. У Будапештському католицькому інституті йому було вручено “Золотий диплом” доктора богослов’я, а у 1993 році вийшла книга отця “…І завтра зійде сонце”. Високо оцінена була і його священицька, педагогічна та культурно-просвітницька діяльність, бо сам перший Президент Угорщини Арпад Гьонц вручив йому Золоту медаль від Голови Уряду Угорської Республіки.

25 січня 1997 року земне життя Елемира Ортутая обірвалося, останки його знайшли вічний спокій на Кальварії. Реабілітований Закарпатською обласною прокуратурою 12 листопада 1991 року.

Людвіг ФІЛІП, краєзнавець

, Закарпаття онлайн.ЗМІ Закарпаття
14 грудня 2011р.

Теги: Цегольнянських храм, історія

Коментарі

Русин 2011-12-14 / 11:42:38
Для влади- пана Філіпа вже можна ж якось і відзначити-нагородити за його неупереджену і фахову роботу на благо краю. А то людина вже на пенсії, зробив чимало, а нагороджують усіляких придворних лакеїв.

Русин 2011-12-14 / 11:39:40
Спасибі пану Філіпу за цікаву інформацію із життя храму, біля якого кілька разів на день проїжджаю і не здогадуюся про такі віхи з його історії. Цікаво про династію Ляховичів.
Священник із родини Ляховичів вірно служив громаді мого села, поки його "не забрали". Коли закарпатці почали утікати на Схід в 1939-41рр. Ляхович просив у храмі: "люди добрі не утікайте в Радянський Союз, ви працюєте спокійно і в Австралії, Америці, Європі, звідусіль ідуть листи і перекази грошей. А із Сходом немає ніяких контактів і ніякої інформації, тож почекайте трохи". А мій сусід - старий Сірко ударив шапкою по полу - "брешеш попе, там наші брати і т.д.". Так після всього і "формуліровка" вироку була відповідна - "за подрывную деятельность против Советского Союза".


Ужгород
Публікації:
/ 1Справа професора Івана Запісочного живе. До 95-річчя від дня народження вченого
Від 29 травня в Ужгороді діятимуть пришкільні літні табори та мовні школи
Еволюція української освіти: від комсомольських організацій до демократії
Одяг із "других рук" цієї зими буде зігрівати багатьох ужгородів. Чому зростає популярність "секонд-хендів"
"Я тут знайшов себе", – казав про свою участь в АТО почесний громадянин Ужгорода посмертно Василь Варга
/ 1Лев Луцкер: "У моєму серці Ужгород завжди залишається казковим"
/ 5Для повноцінної реконструкції всієї системи водопостачання Ужгорода потрібно 360 млн євро
/ 2"Дорогі" школярі: сезон розпочато
Ужгород за рівнем забруднення атмосфери перебуває у другій десятці українських міст
Понад 16,5 млн грн субвенції з держбюджету в Ужгороді спрямують на ремонти доріг і фасадів та реконструкцію водогону
Ужгородці боргують за обслуговування ліфтів 3,5 млн грн
Мінеральну воду на території дитячої лікарні в Ужгороді знайшли випадково, коли бурили свердловину
Ужгород із німецьким Дармштадтом обмінюватимуться учнями й учителями
У липні рівень забруднення повітря в Ужгороді традиційно сягне найвищого піку
60 років спільного життя: подружжя ужгородців відсвяткувало діамантове весілля
Випускний за ціною відпустки за кордоном чи міні-весілля: скільки коштує шкільне свято в Ужгороді?
Безпритульні тварини – результат безвідповідального ставлення до них
Німецьку мову в Ужгороді вивчають понад 4 тисячі учнів
У трьох школах та угорській гімназії Ужгорода планують добудувати ще два поверхи
/ 3Керівництво Ужгорода налаштоване системно протидіяти стихійній торгівлі
До 35-річчя "Електродвигуна". Нині левову частку своєї продукції підприємство постачає до держав Євросоюзу
Триває підготовка до зміни тарифів на обслуговування багатоповерхівок Ужгорода
Ужгород на 90% готовий до зими
/ 1В Ужгороді дітям дали імена Золушка і Наці
Притулок для тварин в Ужгороді відкриють на початку серпня
» Всі записи