Ужгород уже не виноробний, але традиції береже

Закарпатці й вино пов'язані вже 1800 років

Історик Сергій Федака розповідає: "Петро Сова опублікував легенду, ніби виноробство з'явилося на Закарпатті, коли Зевс відправив сюди на заслання Вакха, а той прихопив зі собою лозу. Легенда красива, але слово "виноград" усе ж потрапило до слов'янських мов не безпосередньо з грецької, а з готсько-гепідської мови. Гепіди мешкали у Паннонії в V ст., якраз коли тут появилися перші слов'яни. Від тих давніших германців, очевидно, і пішло виноградарство під самими Карпатами".

Наразі історики не можуть дійти одностайної згоди у питанні, коли в наших краях почали культивувати виноград. Одні дослідники переконують, що виноград у нас вирощували вже у III столітті, інші - що його завезли до нас перші кочові племена угорців, які прийшли в Дунайську улоговину на початку X століття і, можливо, почали вирощувати тут середньоазіатські пізні сорти винограду (ймовірно, Шасла, Чауш або Бакатор). Однак точно відомо, що під час навали орди Батия на території нинішнього Закарпаття виноградники були знищені, а відроджуватися почали в 1254 році, коли угорський король Бейла запросив для заселення спустошеної території німецьких та італійських виноградарів і виноробів, яких тоді називали вінцлерами. Завідувач кафедри туризму УжНУ Федір Шандор розповідає, що король Бейла IV, як мудрий правитель, дозволив колоністам і місцевому населенню краю закладати на спустошених після навали землях виноградники, виготовляти і продавати вино, до того ж на цілих 10 років звільнив їх від сплати податків та церковної десятини. Не дивно, що за таких умов виноградарство в нашому краї, а зокрема й в Ужгороді, почало розквітати і згодом справді стало чи не основним родом занять мешканців низинних районів. У XIII-XV століттях значна частина виноградників Закарпаття належала монастирям, а в XVI столітті закарпатське вино споживав угорський королівський двір та вельможі. Власне, вже тоді найбільшу популярність мали не ужгородські, а берегівські та мукачівські вина, адже територія навколо цих міст була придатною для вирощування винограду більше, ніж околиці Ужгорода.

Філоксера знищила елітні сорти винограду, стимулювавши появу Ізабелли

За словами Сергія Федаки, закарпатське вино стало, серед іншого, ще й геостратегічним фактором. Чому наступ Батия сповільнився саме на Закарпатті, а потім в глибині Угорщини взагалі захлинувся? Причин багато, а серед них і така. За середньовічної антисанітарії воду майже не пили, замість неї вживали слабоалкогольні напої. У монголів і тюрків то був кумис, на Русі по той бік Карпат - слабенька медовуха. Коли ж Батиєва орда перевалила через Карпати, зустріла тут значно п'янкіше вино, яке поволі й підірвало її боєздатність - укупі, звісно, з багатьма іншими чинниками. Цей фактор діяв і в наступні віки. Чому радянські бійці аж три тижні билися за Чоп? Нагадаємо, що то було на зламі жовтня - листопада, коли якраз дозріває молоде вино, а старого намагаються позбутися. У XVII ст. на Закарпатті тривали майже безперервні війни, але оскільки вели їх люди в ліпшому випадку напівтверезі, великих втрат від того не було. Закарпатський виноматеріал не такий "крутий", як у південніших Угорщині чи Румунії, тому наші майстри здавна намагалися компенсувати це більшою майстерністю, кращими рецептами і технологіями. Не дивно, що саме на Закарпатті досягло висот і виробництво "вдосконаленого вина" - коньяку.

У період майже двохсотлітнього турецького панування виноградники вкрили ледь не всі південні схили вулканічних пагорбів від Токаю, через Ужгород і аж до Хуста (тоді з Малої Азії до нас були завезені сорти Карабурну, Липовина, Фурмінт, Перлина Саба, Іршаї Олівер). У подальшому розвиток виноробства тривав, а приблизно в 1600-х роках на Закарпатті з'явилися перші винні підвали. Найбільшої слави зазнали середнянські вина - у той час із Франції, Італії та Німеччини до нас привезли сортовий виноград Мадлен Анжевін, Мускат гамбурзький, Трамінер рожевий, Каберне Совіньйон, Мускат Оттонель, Рислінг рейнський, Рислінг італійський, Мюллер-Тургау тощо. Федір Шандор розповідає, що особливо нищівного удару виноградарству Закарпаття (власне, це стосується й інших виноробних територій Європи) завдав у 70-х роках XIX століття шкідник філоксера, завезений із посадковим матеріалом з Північної Америки. Цікаво, що на батьківщині філоксери клопоту з нею не було, а потрапивши на виноградники Франції, вона заподіяла величезну шкоду і швидко поширилася, за 30 років знищивши близько 6 мільйонів виноградників у Франції, Іспанії, Португалії, Австрії, Німеччині, Угорщині, Молдавії, Росії, на Кавказі. На Закарпатті від філоксери постраждало 2700 гектарів виноградних угідь, відновлення яких розпочали з 1885 року. Для того, аби протистояти шкіднику, котрого ніяк не могли побороти, виноградарі вирішили культивувати американські сорти винограду, стійкі до філоксери. Тоді з'явилися в нас так звані ізабельні сорти (Делавар рожевий, Ноа, Делавар білий, Отелло, Ізабелла), на коріння яких стали щепити європейські лози. На початок Першої світової війни площа закарпатських виноградників уже становила 3 тис. га. За роки входження Закарпаття до складу Чехословаччини цей показник зріс до 4,5 тис. га, а після приєднання нашого краю до СРСР почалися масові посадки виноградників. Щороку в нас закладалося по 1200-1500 га нових насаджень, а пік виноградарської діяльності прийшовся на 1960 рік, коли під виноградниками було 14,5 тис. га, на яких вирощували як уже звичні для Закарпаття, так і нові сорти: Мускат таїровський, Бастардо магарацький, Голубок тощо. Розвивалася й виноробна промисловість, завдяки чому закарпатські вина здобули визнання як на території СРСР, так і за кордоном. Та поступово, з 1965 року, площі виноградників почали скорочувати з економічних причин, адже відсутність техніки й низька оплата працівників виноградарської галузі не дозволяли підтримувати в належному стані такі великі території. Далося взнаки й використання гербіцидів, які допомагали боротися з бур'янами, але завдавали шкоди самим кущам. Додала проблем і загальнодержавна протиалкогольна кампанія. Таким чином, у 1992 році площа виноградників на Закарпатті становила 6,1 тис. га, з них лише 31% були засаджені європейськими сортами винограду.

Ужгородські пивниці пам'ятають кращі часи

На жаль, знайти дані стосовно того, якою є площа виноградних угідь у нашому краї нині, нам не вдалося. Це стосується, зокрема, й Ужгорода. Мабуть, справедливим буде твердження, що виноградна лоза у нас залишилася хіба що на гербі, та ще - у приватних обійстях ужгородців. А колись наше місто було не тільки одним із центрів вирощування винограду та виготовлення вина, а ще й місцем, де зберігалися основні запаси виготовленого і призначеного для вивезення за межі краю ароматного напою. Як розповів Федір Шандор, у XIX-XX ст. в Ужгороді налічувалося близько 300 винних підвалів, 90 з яких слугували для промислового вжитку. Найглибші та найбільші підвали розташовувалися на сучасних вулицях Собранецькій, Шумній, Підградській, Берчені, Кошицькій, Капітульній, Волошина. Найвідомішою в цьому сенсі була нинішня вулиця Ольбрахта, яка довгий час навіть носила назву "Пінце утцо", тобто Підвальна вулиця, Підвальний ряд. Там не лише зберігали вино, а й продавали, тож у святкові та вихідні дні пивниці Підвального ряду були заповнені відвідувачами. У своїй книжці "Ужгород відомий і невідомий" знаний дослідник історії Ужгорода Йосип Кобаль подає відомості, що володарі Ужгорода графи Другети надали право виготовляти вино павлікіанцям, котрим передали виноградники на Виноградній (1384 рік) та Горянській (1482 рік) горах. У 1631 році в околицях міста налічувалося вже 17 виноградників, а наприкінці XVII століття їх кількість досягла двадцяти. З північної сторони Замкової гори було спеціальне приміщення, де виготовляли вино і бочки, а зберігалося вино, призначене для вельмож, у ті часи в підвалах замку.

"Совине гніздо" відроджує традиції

Ще одним цікавим об'єктом Ужгорода, зазначеним як винний льох, є підвали "Совиного гнізда" - пам'ятки архітектури 1781 року, у приміщеннях якого, до слова, розташована й редакція газети "Ужгород". У матеріалах краєзнавця Петра Сови ми знайшли дані про те, що винними ці підвали стали щойно з 1919 року, коли в них відкрили винний бар - дуже популярне на той час місце відпочинку ужгородських чоловіків. До того ж часу "Совине гніздо" було частиною броварні (заводу з виготовлення пива), де, найімовірніше, зберігалися бочки з уже готовим напоєм, тож правильніше було б їх називати не винними, а пивними. За часів СРСР ці приміщення використовувалися як сховище для продуктів Облхарчоторгу. Під час неграмотного ремонту в підвалах були наглухо замуровані вікна й вентиляційні отвори, через що приміщення стали сирими (туди просочувалися ґрунтові води). Ще у 1980 році Петро Сова писав, що схоже на кам'яну фортецю старовинне приміщення "Совиного гнізда" краще пристосувати для музею міста або відкриття дегустаційних залів; крім того, вже тоді зазначалося, що воно вкрай потребує ремонту. Але знадобилося довгих 30 років, аби дійти до розуміння того, що ця споруда варта кращої долі. Ще кілька місяців тому міська влада ініціювала розчистку підвалів та навколишньої території, встановила паркан і запланувала здійснити хоча б косметичний ремонт будівлі, щоб вона, нарешті, мала охайний вигляд.

Перший масовий захід у стінах винного льоху запланований на 19-20 листопада, коли тут пройде щорічний фестиваль "Закарпатське божоле". Детальніше про фестиваль читайте на 3-ій сторінці. Ми ж сподіваємося, що й надалі цей об'єкт ставатиме ареною для міських свят.

Чекайте на свято глінтвейну

Отже, незважаючи на те, що виноградарство в Ужгороді вже не відіграє такої важливої промислової ролі, як у попередні століття, краєзнавці та фахівці з туризму в один голос запевняють, що слід подбати про повернення нашому місту якщо не виноробських традицій, то принаймні традицій споживання вина. Федір Шандор розповідає, що наразі в Ужгороді проводять 2 винні фестивалі: у травні - "Сонячний напій", а в листопаді - "Закарпатське божоле". Команда зацікавлених людей, серед яких приватні винороби краю і фахівці кафедри туризму УжНУ, вже мають ідею започаткування третього ужгородського свята вина, яке поки що має робочу назву "Свято глінтвейну". Провести його вперше хочуть уже в січні 2012 року, коли гаряче вино з прянощами смакуватиме найбільше. Крім того, за словами Федора Шандора, на Закарпатті набуває популярності й свято відкриття першої бочки, яке в Європі відзначають 11 листопада - у день св. Мартина.

Загалом, винний туризм на Закарпатті розвивається досить добре. Федір Шандор зазначає, що в області діють уже 64 дегустаційні зали, три з яких розташовані в Ужгороді. Далі розвивається і винний туристичний шлях, адже багато людей зрозуміли, що нам треба відмовлятися від низькоякісних ізабельних сортів, насадження яких становлять нині 70% всієї площі під виноградниками. Ужгороду ще не пізно відродити і свої виноробські традиції - впевнений Федір Шандор. "Якщо цілеспрямовано взятися за цю ідею, - каже він, - то можна відродити в Ужгороді старі пивниці, водити туди туристів, розвивати культуру споживання вина". Ідея гарна, тож заслуговує на увагу. Та головне, щоб усе було в міру - і споживання вина в тому числі.

 Тетяна ЛІТЕРАТІ

Теги: вино, виноград, винороб

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати