Василь Малишка: талант, який неможливо не помітити

Про своє життя і творчі здобутки Василь розповів читачам газети "Ужгород".

- Василю, коли ти відчув перше творче натхнення і почав писати?

- Все почалось дуже давно. У 5 років я почав малювати, а трохи пізніше - писати твори, в основному казки, які ілюстрував власними малюнками. Потім моя творчість потрапила до мами, і їй дуже сподобалось. Далі виникла ідея створити збірку моїх творів, і - пішло-поїхало (усміхається - авт.). Перша збірка з'явилась, коли мені було 7 років, і називалась вона "Що найголовніше у світі?".

- То що ж найголовніше у твоєму світі?

- Це батьки, Бог, життя і рідна земля - для мене це Закарпаття й Ужгород.

- Де черпаєш натхнення і що тебе надихає на творчість?

- У житті кожної людини трапляється багато цікавого, і так хочеться, щоб, крім тебе, твоїх родичів та друзів, про це ще хтось дізнався. Тому я записую всі свої враження - так з'являються твори, статті. Також надихають твори інших письменників та авторів, картини і навіть звичайні предмети. Наприклад, побачиш: висить лялька - і хочеш про неї написати якусь новелу чи мініатюру.

- Розкажи, у яких творчих конкурсах ти брав участь і які нагороди здобував.

- Про це можна багато говорити (усміхається - авт.). У 2007-ому я взяв участь у конкурсах "У світі казок" та "Моя мала батьківщина", став переможцем Закарпатської області і поїхав у Київ зі своєю книжкою "Що найголовніше у світі?", де став лауреатом Всеукраїнського туру. Потім ми дізналися про дуже цікавий фестиваль "Рекітське сузір'я", який фактично є міжнародним і проводиться щороку влітку в Міжгір'ї. Я їжджу туди з 2008 року, часто здобуваю призові місця - це дуже приємно. Звичайно ж, там мене уже знають, поважають, я маю там багато друзів. Крім того, цього літа я брав участь у кількох конкурсах у Львові. Зокрема, "Видавництво Старого Лева" проводило конкурс "Улітку я прочитав", на який я подав відгук на твори, які прочитав. У цьому конкурсі здобув нагороду - поїздку до Львова, але не зміг поїхати, бо був у Словаччині. Ще був конкурс "Україна, в якій я хочу жити", куди я надсилав твір про свою родину та пращурів.

- Чи приносить участь у різних конкурсах матеріальні заохочення?

- Так, цього року за гран-прі у номінації "Журналістика" одного з конкурсів мені подарували мікрохвильову піч, книги, але найбільшим і найціннішим подарунком для мене стала скульптура Йосипа Бокшая, яку виготовив відомий закарпатський скульптор Михайло Белень. Призи - то, звичайно, приємно, але основним стимулом брати участь у конкурсах є нові враження: прочитане, побачене, почуте і відчуте.

- Як ти перейшов від казки до журналістського твору?

- Це дуже цікаво, я радий, що так сталося. Не так давно мені розказали про дитячий сайт "Скарб Папча", який випускає газету "Газетище". У ній дописувачами є діти, вони розміщують там свої твори та малюнки. Мені стало цікаво, і коли я повернувся з Міжгірщини, то одразу ж зайшов на той сайт, почав розміщувати свої твори, і було дуже приємно, коли одразу отримав багато схвальних відгуків. Мене нагородили віртуальною медаллю, а потім власник сайту, письменник О. Папченко, запропонував мені бути заступником редактора газети "Газетище". Від такої можливості я не відмовився і почав активно розміщувати свої статті про побачене - це в основному про події в Ужгороді та мої поїздки. Для цього сайту я взяв собі псевдонім Папуга Жако. Нещодавно почав дописувати в газету "Срібна Земля". Туди я пишу про події для дітей. Також мої казки публікували в "Новинах Закарпаття".

- Як тобі вдається поєднувати активну творчу діяльність з навчанням у школі?

- Я намагаюся навчатись на "відмінно", і поки що мені це вдається. Головне - писати, поки є натхнення, а потім вже робити інші справи.

- Чи цікавляться твоєю творчістю однолітки?

- На жаль, мої однокласники не дуже цікавляться моєю творчістю, а точніше, взагалі не цікавляться, як і будь-якою іншою творчістю. Але інколи, коли хочуть з когось посміятися чи відбулась якась цікава подія, просять мене про це написати і показати їм.

- А чи з'явилися прихильниці?

- Так, з'явились, але думаю, що це не дуже добре. Бо ті прихильниці, яких я знаю, мені не дуже подобаються. Я більше люблю тих людей, які спокійно до мене ставляться як до людини, а не до автора. Думаю, в першу чергу має бути особистість: якщо ти добра людина, то це добре, а якщо тебе люблять тільки за твої гарні твори, то немає сенсу з такими дівчатами знайомитись.

- Скільки ти вже видав книг?

- Поки що видано тільки дві книги у видавництві "Ліра": "Що найголовніше у світі?" та "My dreams". Старші колеги зазначають, і я сам це відчуваю, що після другої книги почнеться період дорослішання творчості. Тобто на цих книгах моє дитинство закінчується, і треба починати більш серйозні твори. Крім того, у мене багато книжок-саморобок. Також сам зробив комікс "Ніч перед Різдвом", написаний за мотивом відомого гоголівського твору.

- Кого ще, крім Гоголя, ти любиш читати?

- Мені подобаються Артур Конан Дойль з його "Шерлоком Холмсом", Антуан де Сент-Екзюпері - "Маленький принц", М. Булгаков - "Майстер і Маргарита", "12 стільців" Ільфа і Петрова, твори Маршака, Пушкіна, О'Генрі, а серед закарпатських подобаються Г. Малик, О. Гаврош, Д. Кешеля, І. Петровцій і багато-багато інших.

- Ти вже думав про своє майбутнє, ким хочеш стати?

- Я хотів би вивчати мистецтвознавство, навчитися розбиратись у тих речах, у яких я ще не дуже... Раніше мріяв стати програмістом, але змінюються думки, і тепер хотів би пов'язати свою майбутню роботу з журналістикою - писати у якийсь журнал чи бути його редактором. Буду до цього йти!

Поспілкувавшись із Василем, з упевненістю можна сказати, що він - справжній талант. Незважаючи на свою славу, Василько залишається скромною та доброю людиною, його амбіції є цілком природними і виправданими. Тож бажаємо йому не зупинятись на своєму творчому шляху і робити й далі те, що йому підказує серце.

Юлія Дуб

Теги: Василь Малишка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати