Йосип Бокшай обожнював осінь і Ужгород

Рубрика «Великі ужгородці» продовжується розповіддю про одного з найвизначніших митців України, котрий, хоч і не був уродженцем Ужгорода, усім серцем любив його вулички та мальовничі куточки — адже прожив тут цілих 56 років. Мова йде про засновника закарпатської школи живопису Йосипа Бокшая, 120-ліття від дня народження якого Закарпаття відзначило 2 жовтня.

Йосип Бокшай обожнював осінь і Ужгород
Ім'я Йосипа Бокшая нині добре знане як у нашій країні, так і за її межами. Його полотна коштують величезних грошей, вони зберігаються у найкращих приватних колекціях світу, та найбільше зібрання його творів — у фондах Закарпатського обласного художнього музею, названого у 1990 році іменем Йосипа Бокшая. Нині музеєм завідує художник Франциск Ерфан — онук Йосипа Йосиповича. Саме він і дві доньки славетного художника — Катерина й Елеонора — люб'язно погодилися поділитися спогадами та матеріалами про біографічні віхи з життя Йосипа Бокшая, його родину й улюблену роботу.
 
Йосип Бокшай ніколи не вів щоденника і не писав мемуарів, тому "білих" плям у його біографії дуже багато
 
Як відомо, Йосип Йосипович Бокшай народився 2 жовтня 1891 року в селі Дертяньлігет Марамороського округу Австро-Угорської імперії (нині с. Кобилецька Поляна Рахівського району Закарпатської області). Він походив з родини греко-католицького священика. Слід сказати, що Бокшаї мали кілька поколінь священиків: дід, батько і старший брат Йосипа Йосиповича служили церкві. Батько майбутнього художника був дуже освіченим і порядним парохом, котрий виконував у Кобилецькій Поляні й обов'язки сільського вчителя. В родині Бокшаїв було 8 дітей, і всі вони змалечку виховувалися у скромності, релігійності та прагненні до освіченості. Говорили в родині трьома мовами: руською, угорською і німецькою (родина художника досі зберігає його листа з полону, який він написав батькам німецькою мовою).
 
Початкову освіту Йосип Бокшай отримував спершу в Кобилецькій Поляні, а потім у сільській школі Лохова, куди родина перебралася, скоріше за все, через те, що батька художника перевели туди служити. Оскільки Лохово лежить неподалік Мукачева, батьки вирішили віддати Йосипа на навчання до Мукачівської угорської королівської гімназії. Цей навчальний заклад на початку минулого століття вважався одним із найкращих у регіоні, адже проводив підготовку молоді до здобуття вищої освіти на європейському рівні. Загалом, у цій частині життя художника є чимало "білих" плям, адже сам Бокшай ніколи не вів щоденника і не писав мемуарів. Сказати достеменно, коли в Йосипа Бокшая зародилася ідея стати художником, його рідні не змогли, але знають точно, що вчитель малювання гімназії Тібор Калмар вважав хлопця дуже перспективним молодим обдаруванням (а взагалі в родині зберігаються численні малюнки Йосипа Йосиповича, починаючи з 8-річного віку). Так само невідомою залишається історія знайомства Йосипа Бокшая з одним із найвидатніших європейських художників того періоду Ігнацем Рошковичем. Онук митця Франциск Ерфан допускає, що Рошкович, котрий виконував багато церковних розписів, міг бути знайомий з батьком Йосипа Бокшая як священиком. Ще однією версією цього знайомства є та, що Рошкович міг відвідати Мукачівську гімназію, де йому показали роботи юного Йосипа Бокшая. Як би там не було, та відомий на всю Австро-Угорщину митець так уподобав початківця Бокшая, що дав йому прекрасні рекомендації для вступу до Будапештського королівського художнього інституту.
 
Участь у Першій світовій війні була для глибоко релігійного Бокшая великим душевним тягарем
 
Навчання Йосипа Бокшая в Будапешті проходило з 1910-го по 1914 рік. Своїм фахом юний художник обрав педагогіку, бо відчував, що має до неї хист. На жаль, про ці роки життя Йосипа Йосиповича теж майже не залишилося відомостей. Рідні змогли тільки розповісти, що викладачами у Бокшая були дуже імениті митці, серед яких — відомі угорські живописці Імре Ревес та Сінеї Мерше Пал. Диплом він отримав 27 червня 1914 року.
 
Після закінчення навчання в інституті, у перші ж дні Першої світової війни (1 серпня 1914 року), Йосипа Бокшая мобілізували рядовим вояком до лав австро-угорської армії. Цей період життя він не любив згадувати, тому ніколи нічого не розповідав про свою участь у війні. На думку доньок художника, для нього, як для глибоко віруючої та миролюбної людини, війна була страшним тягарем і, можливо, він навіть відчував провину за те, що брав у ній участь. Власне, воєнні будні рядового Бокшая були нетривалими, бо вже 24 березня 1915 року в районі села Турка нинішньої Львівської області він потрапив у полон російської армії. Австро-угорських військових поїздом і пішки доправили аж до Туркестану, де Йосип Бокшай провів близько півтора року. Росіяни обходилися з ними досить добре — давалися взнаки гарні манери і виховання військових у Російській імперії. Певний час Бокшай провів у Казахстані, Узбекистані, а останньою зупинкою перед звільненням був Верхньодніпровськ тодішньої Катеринославської губернії. З того часу залишилося чимало малюнків, виконаних олівцем на папері й підписаних угорською — наприклад, замальовки російського кладовища, капличка у Красноводську тощо. З вдячністю згадував художник поміщика Грабовського з села Куцеволька Катеринославської губернії, котрий на певний час прихистив у себе Йосипа Бокшая, забезпечив його олійними фарбами і дав змогу вчити малювання місцевих дітлахів.
 
Пан професор ніколи не сварився, але й не хвалив — хотів, аби учень старався ще більше
 
Навесні 1918 року Йосип Бокшай був звільнений. Спочатку колишніх військовополонених привезли до Праги, а звідти кожен пішов своєю дорогою. Йосип Йосипович вирішив повертатися до батьків у Підкарпаття. Фактично, коли він покидав домівку, його рідна земля належала Австро-Угорщині, а коли вернувся, то застав уже Чехословаччину. Бокшай приїхав спершу в Лохово (збереглися портрети його батьків і братів, а також інші тогочасні роботи), а потім, позаяк мав диплом викладача малювання і перспективи (геометричного малюнка), приїхав до Ужгорода, де влаштувався до Ужгородської реальної гімназії. Надворі стояв 1919 рік, Підкарпатська Русь почала активно розбудовуватися і такі молоді спеціалісти, як Йосип Бокшай, цінувалися на вагу золота. Робота з дітьми художникові подобалася, він бачив, що даровані ним знання добре сприймаються багатьма гімназистами, тож саме тоді зародилась у нього мрія заснувати власну художню школу для обдарованої молоді. Онук художника Франциск Ерфан розповідає, що Йосип Бокшай був педагогом від Бога. Франциск Павлович це відчув і на собі, бо, помітивши в ньому задатки художника, дідусь учив і його. Якихось особливих педагогічних прийомів у нього не було, хіба що один: він ніколи не сварився, але ніколи й не хвалив; пояснюючи недоліки роботи і відмічаючи здобутки, митець завжди залишав учня в роздумах і бажанні працювати ще — так, аби вчителю справді сподобалося. Паралельно з викладанням Йосип Бокшай багато часу приділяв власній творчості, а також виконував роботи на замовлення — з художнього оформлення кам'яних церков, які тоді почали масово з'являтися в Підкарпатській Русі. Був він і громадським активістом — брав активну участь у роботі Руської народної ради, у заснуванні Про¬світи (1920 р.), в організації творчих виставок у рамках Клубу художників Підкарпатської Русі (1921 р.). При цьому він завжди намагався триматись осторонь політики.
 
Дружина була його музою, а діти — найбільшим щастям
 
У ті ж часи Йосип Бокшай познайомився зі своєю майбутньою дружиною Маргаритою Арвої. Вона була на 12 років молодшою за Йосипа Йосиповича. Ужгородка з угорської родини, вона навчалася в тій гімназії, де він викладав. Доньки цієї пари Катерина й Елеонора пригадують розповіді батьків про їхнє знайомство — про те, як у старших класах під час уроків малювання Йосип Бокшай виправляв Маргаритині не надто хороші малюнки, а юна Маргарита сміялася і казала: "Пане професоре, навіть не показуйте мені мої роботи, бо соромно!". Йосип Бокшай довго не міг наважитись освідчитися молодій дівчині у своєму коханні. Навіть збирався одружитись на іншій, коли дізнався, що випускниця гімназії Маргарита Арвої заручилася з молодим ужгородським хлопцем. Та одного разу Йосип і Маргарита зустрілися, поговорили і вирішили, що вона в той же день поверне нареченому обручку, а він вибачиться перед своєю дівчиною і покине її. Незабаром вони побралися, а в 1924 році у них народився первісток — донька Катерина. Після появи дитини Маргарита, котра до того недовгий час працювала вчителькою в угорській горожанській школі, покинула роботу і з того часу всю свою увагу приділяла чоловікові, дітям і веденню домашнього господарства. У 1927 році в подружжя Бокшаїв народилася друга донька — Елеонора, а в 1930-ому — син Йосип. Різниця у віці між художником та його музою ніколи не відчувалася, а Маргарита справді була його натхненницею, так само, як їхні діти, котрих він малював безліч разів у різні роки їхнього життя. Улюбленою його моделлю була старша донька Катерина — саме її можна побачити на багатьох групових полотнах, зокрема в "Бокорашах" з неї написана верховинка, яка махає рукою, прощаючись із молодими бокорашами.
 
 
Нині Катерина й Елеонора пригадують, що жили вони завжди дуже скромно. "Наш батько був дуже великий художник, але ще більший скромник, — розповідають сестри. — Однією цією рисою можна охарактеризувати всю його, без сумніву, досконалу сутність. У дитинстві ми не відчували того, що наш батько — перш за все митець, більше сприймаючи його за основною діяльністю — як тоді це називалося, професорством. Йосипа Йосиповича дуже поважали в місті. Коли він малював, за ним завжди спостерігали численні дорослі й діти — і всі захоплювалися тим, з якою душевною легкістю й піднесенням він працює над кожним своїм полотном і якими чудовими в нього виходять наші краєвиди".
 
Церковні розписи і панно він творив на знак своєї відданості Богу
 
Варто окремим словом згадати і про другу, не менш важливу складову Бокшаєвого характеру — його релігійність. Ще з зовсім юного віку Йосип Бокшай захоплювався тим, що розробляв ескізи церковних розписів, зокрема для церкви в селі Лохово, де проживали його батьки. Найвідомішими його роботами у цій сфері можна назвати розпис плафона Ужгородського кафедрального собору "Воздвиження Чесного Животворящого Хреста" (1939 рік) та розпис в одному з найвідоміших храмів Угорщини — церкві села Марія Повч, де зберігається унікальна чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Усі ж роботи Бокшая на сакральну тематику годі й перелічити: полотна, панно, призначені для оздоблення церков, портрети релігійних діячів — усе це він творив на знак своєї відданості Богу. Перед тим як приступити до створення нової картини, Бокшай обов'язково ставив в одному з кутків полотна хрестик (на деяких картинах його видно, але на більшості він у процесі роботи замальовувався) і читав молитву.
 
Звичайно, художник намагався виховувати в релігійному дусі й своїх дітей, тож навіть коли фінансово справи художника пішли краще і його роботи стали все частіше знаходити покупців, сім'я художника все одно жила скромно. Доньки Йосипа Бокшая пригадують, як одного разу на Різдво поверталися додому і зупинилися біля вітрини іграшкового магазину. "Чого там тільки не було: і ляльки, які вміли "плакати", і великі яскраві машинки! — пригадують сестри. — Але ми постояли, помріяли і пішли додому, навіть не думаючи попросити в батька купити нам якусь із цих забавок. Можливо, якби ми попросили, батько й не відмовив би нам, але ми були виховані інакше і не звикли скиглити". Катерина й Елеонора розповідають, що час від часу їхній батько їздив у подорожі Європою, нерідко беручи з собою дружину. Згадують, що найбільше їхня мама була в захваті від Парижа, та коли одного разу її спитали, чи не хотіла б вона жити в цьому місті, Маргарита Бокшай розсміялася і сказала, що нізащо не покине своєї домівки.
 
Власне, то були часи, коли їхати у Європу не було потреби з тієї причини, що тут і була Європа. Коли після Другої світової війни Закарпаття стало частиною Радянського Союзу, Йосип Бокшай неабияк занепокоївся, адже ще під час російського полону бачив тамтешні настрої і ментальність людей, котрі рвалися до влади. Та навіть тоді покинути рідний край і виїхати до Угорщини або Чехії він не схотів — можливо, як і багато хто, просто не підозрював, що Європу від нього закриють на всі замки.
 
"Автомобіль не хочу, бо тоді я буду дивитися на дорогу, а не на пейзажі"
 
Післявоєнний час став для Йосипа Бокшая та його родини справжнім випробуванням. Гімназію, в якій він пропрацював 26 років, закрили, а знайти нову роботу йому, як церковному художнику, довго не вдавалося. Врешті, коли в 1946 році було створене Ужгородське художньо-промислове училище на чолі з Адальбертом Ерделі, Йосипа Бокшая запросили туди для викладання. З того часу почалася стежка до визнання художника на теренах Радянського Союзу, правда, лише як пейзажиста, бо цензура заборонила йому працювати в жанрі сакрального живопису. Для Йосипа Бокшая це було певним ударом, але іншого виходу він просто не мав. Тим не менше, Йосип Бокшай радів, що у статусі викладача художньо-промислового училища він зможе продовжити втілення своєї мрії — виховання нового покоління художників, яке він разом з Адальбертом Ерделі започаткував раніше в Публічній школі рисунка. У 1951—1957 роках Йосип Бокшай працював на посаді доцента Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. З роками його талант здобував усе більшу славу майстрові. Він був удостоєний звання "Народний художник СРСР", став членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР, виставлявся практично на всіх значних виставках, що проводилися в Україні та по всій території Радянського Союзу.
 
Загалом Йосип Бокшай був дуже плодовитим митцем, написавши за життя понад тисячу живописних полотен. Найбільше з пір року він любив осінь. Його рідні пригадують, що коли листя починало жовтіти й багряніти, Бокшай увесь свій вільний час проводив на пленерах, іноді сам їздив у гори чи йшов у свої улюблені куточки Ужгорода. Це місто він уже давно вважав рідним, з найбільшою насолодою малював замок, Підзамковий парк, Ботанічний сад, центральну частину міста. Колеги-художники дуже любили Йосипа Йосиповича за простоту і неперевершені жарти. Тим часом, усі відмічали, що художник був високоосвіченим, інтелігентним, жвавим, багато читав. Попри це, він мав і звичайні людські слабості — не розставався зі своєю люлькою і кожними вихідними ходив на футбол. Містом він завжди пересувався пішки, а коли якось донька Елеонора спитала, чому він не купить собі автомобіль, Бокшай відповів: "Бо тоді я буду змушений дивитися на дорогу, а не на пейзажі".
 
 
У зеніті своєї слави Йосип Бокшай захворів на цукровий діабет і швидко почав сліпнути. В наші дні його катаракту могли б видалити за одну операцію, а тоді видатний митець, котрий все життя працював очима й руками, був змушений поступово відмовлятися від своїх творчих мрій. Його онук Франциск Ерфан пригадує, як разом з дідусем малював натюрморт. Йосип Бокшай, як завжди, намалював у кутку маленький хрестик і почав писати — повільно, вже майже наосліп. А тоді розмахнувся пензлем і відкинув його зі словами: "Ні, не можу! Не бачу вже зовсім нічого!". Нині ця незавершена робота виставлена в центральній залі Обласного художнього музею, де триває виставка творів митця, присвячена 120-літтю з дня його народження. Чотири роки провів Бокшай у суцільній темряві, а 19-го жовтня 1975 року, у віці 84 роки, він помер. Родина художника свято береже пам'ять про свого відомого предка, ужгородці ж на знак шани до митця у 1992 році (до сторіччя з дня народження Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі) поставили корифеям закарпатської школи живопису пам'ятник, виготовлений київським скульптором Михайлом Олійником.
 
Йосип Бокшай, без сумніву, вартий того, щоб належати до списку великих ужгородців, і дуже символічно, що увійде митець до нього саме в цю пору — пору "Бокшаєвої осені", яка так натхненно й неповторно втілена у його шедеврах. 
 
Тетяна Літераті

17 жовтня 2011р.

Теги: Бокшай, художник

Коментарі

Jakub 2017-06-30 / 15:16:28
I buy picture Йосип Бокшай - email : obrazy-kosice@centrum.sk

влад 2016-10-21 / 16:05:29
...Тетяно, ти молодчина...

М.Б. 2012-02-02 / 21:52:32
Не ФРАНЦУЗ, Не...., Небігав за жонами, шо хімиками возвиличується -Наш Дідо-Бокшай - класик, людина нашої файти,її історії , біди та досягнень!
Без лишнього пафосу, людина просто працювала-пахала, урок для багатьох!!!

Євгенія 2011-11-15 / 12:31:00
Дякую за такий відмінний матеріал про нашого земляка. Молодці всі автори матеріалу: Тетяна і родичі пана Бокшая. Нехай таких статей виходить більше, може і світ стане кращим!

Мирослава 2011-10-18 / 10:37:00
яка чудова родина. відчувається віковічний спокій і мир у дружині і творчий запал чоловіка. прекрасне поєднання.


Ужгород
Публікації:
/ 1Справа професора Івана Запісочного живе. До 95-річчя від дня народження вченого
Від 29 травня в Ужгороді діятимуть пришкільні літні табори та мовні школи
Еволюція української освіти: від комсомольських організацій до демократії
Одяг із "других рук" цієї зими буде зігрівати багатьох ужгородів. Чому зростає популярність "секонд-хендів"
"Я тут знайшов себе", – казав про свою участь в АТО почесний громадянин Ужгорода посмертно Василь Варга
/ 1Лев Луцкер: "У моєму серці Ужгород завжди залишається казковим"
/ 5Для повноцінної реконструкції всієї системи водопостачання Ужгорода потрібно 360 млн євро
/ 2"Дорогі" школярі: сезон розпочато
Ужгород за рівнем забруднення атмосфери перебуває у другій десятці українських міст
Понад 16,5 млн грн субвенції з держбюджету в Ужгороді спрямують на ремонти доріг і фасадів та реконструкцію водогону
Ужгородці боргують за обслуговування ліфтів 3,5 млн грн
Мінеральну воду на території дитячої лікарні в Ужгороді знайшли випадково, коли бурили свердловину
Ужгород із німецьким Дармштадтом обмінюватимуться учнями й учителями
У липні рівень забруднення повітря в Ужгороді традиційно сягне найвищого піку
60 років спільного життя: подружжя ужгородців відсвяткувало діамантове весілля
Випускний за ціною відпустки за кордоном чи міні-весілля: скільки коштує шкільне свято в Ужгороді?
Безпритульні тварини – результат безвідповідального ставлення до них
Німецьку мову в Ужгороді вивчають понад 4 тисячі учнів
У трьох школах та угорській гімназії Ужгорода планують добудувати ще два поверхи
/ 3Керівництво Ужгорода налаштоване системно протидіяти стихійній торгівлі
До 35-річчя "Електродвигуна". Нині левову частку своєї продукції підприємство постачає до держав Євросоюзу
Триває підготовка до зміни тарифів на обслуговування багатоповерхівок Ужгорода
Ужгород на 90% готовий до зими
/ 1В Ужгороді дітям дали імена Золушка і Наці
Притулок для тварин в Ужгороді відкриють на початку серпня
» Всі записи