Згадайте кінець дев’яностих. Життя – скресла ріка, повінь емоцій, лавина подій. Люди готові були вірити у все, що завгодно: в літаючі тарілки, в нелітаючі тарілки, у те, що в Королеві на базарі продають людське м’ясо, а італієць із «Кожтекса» утримує гарем із місцевих красунь, що влада - злодій, що в білому домі сплять і бачать, як би тільки здоїти бюджет, віджати, відгризти, нарізати рухомого і нерухомого собі та своїм. Але всі ці факти не можна було довести. Ну як ти перевіриш температуру тіла, яке рве на шмаття жага спокус? Це явище, це марення, це блиск очей, це «життя після клітки». Тому Віктор Черепанін, перший редактор «Чорної Гори», назвав найнебезпечнішу та найрозкутішу рубрику в газеті «Чорна Гора» - «за неперевіреними фактами». Такий от неперевершений фінт: ви так, а ми ось так!
О, як любили її читати, як насолоджувалися і зловтішалися наші читачі, як тремтіли руки «героїв», розгортаючи газету, як сльозилися очі від «справедливого» гніву і образи: бруд, бруд, бруд, брехня і ще раз брехня…
І ви хочете сказати, що це не гротеск і бурлеск, чи ви хочете сказати, що той дерибан і безпредєл, який в країні почався через «повстання голодних», не був абсурдом і цинізмом? Сходіть до них додому і ви побачите, «що наробила криза», зустрінете там жопастих жіночок, підрослих лощених спиногризів, які готові на смерть битися за «нажите» няньком. Тому вони – реальність і газета, один одного були варті. Хуліганити було нелегко, як і красти. Але мистецтво вимагало жертв.
Насправді ж (з нагоди 800-річчя відкриємо таємницю) «Чорна Гора» за всю свою історію прагла єдиного - спокою і гармонії. Ми, як солдат в окопі, марили поверненням з війни додому: обійняти дружину, діток і після смачної вечері завалитися спати на три доби. А вже зранку продовжити тихе і сумирне життя з нашими читачами. Але скажіть на милість, чи є в цій країні можливість повернутися з війни? Війна смішна, підкилимна, яку ми з таким азартом живописали всі ці роки, несподівано вирвалася на волю і стала справжньою кривавою бійнею. А ми ж, дорогі наші читачі, українська газета. І все, що на долю випало розділимо і приймемо. Прекрасний і дивовижний, несподіваний і героїчний наш народ. Ми маленька намистинка в твоєму намисті, хрестик на вишивці…
Володимир Мочарник
Володимир Мочарник 2016-05-22 / 14:11:45
Прочитав я Ваш коментар, то мені аж совісно стало. Невже я став причиною такого важкого розчарування. "віл" - це, наскільки я зрозумів, невиліковна хвороба. Звідси і ті галюцинації, про які ви пишете? Дуже Вам співчуваю.
віЛ 2016-05-10 / 19:54:36
Якраз спокою і гармонії Мочарник не прагнув ніколи - все на брехні, на осудженнях, на вимислові. І на власному невігластві та образах других людей. навть тих котрі йому вірили
О.Д. 2014-08-22 / 12:56:36
Володя, вітаю!))